library.if.ua

Портфельне інвестування (2004)

6.2. Правила й техніка ведення депозитарної діяльності з цінними паперами. Операції зберігачів і депозитаріїв

Невід’ємним елементом функціонування розрахункового механізму операцій із цінними паперами є депозитарна діяльність, яка полягає у наданні послуг зі зберігання цінних паперів і виконання доручень з реалізації прав, засвідчених цінними паперами. Депозитаріями залежно від законодавства відповідної країни можуть бути банки, інші організації, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, спеціалізовані депозитарно-клірингові організації.

Депозитарії укладають із своїми клієнтами договори щодо ведення рахунків у цінних паперах (рахунків відповідального зберігання цінних паперів). Ці договори передбачають обов’язки депозитарію приймати на збереження цінні папери клієнтів, обслуговувати прийняті цінні папери, а також, за вимогою власників, здійснювати перереєстрацію прав власності на цінні папери на користь інших осіб. Поставки цінних паперів практично за всіма угодами на організаційно оформленому ринку виконуються суто шляхом переказів за рахунками в цінних паперах у депозитаріях, що обслуговують відповідний ринок.

На українському ринку цінних паперів першими почали надавати депозитарні послуги комерційні банки. Банківські депозитарії створювалися й діяли в Україні на підставі Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, затвердженого Указом Президента України від 19 лютого 1994 р. № 55/94.

Банки-депозитарії здійснювали відповідне зберігання активів, обслуговування операцій з активами інвестиційного фонду чи взаємного фонду інвестиційної компанії та облік руху активів на підставі депозитарного договору. Банку для здійснення такої діяльності не потрібно було створювати окрему юридичну особу, функції депозитарію виконував спеціальний підрозділ, що входить до управління цінними паперами або відділу цінних паперів.

Новим поштовхом до формування ефективної депозитарної системи, яка б відповідала вимогам світового і зростаючого українського ринку цінних паперів, було ухвалення Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10 грудня 1997 р. № 710/97-ВР. Законом визначено створення дворівневої депозитарної системи, передбачено випуск цінних паперів у документарній та бездокументарній формах, а також визначено такі основні терміни:

депозитарна діяльність — надання послуг щодо зберігання цінних паперів незалежно від форми їх випуску, відкриття та ведення рахунків у цінних паперах, обслуговування операцій на цих рахунках (включно із клірингом та розрахунками за угодами щодо цінних паперів) та обслуговування операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів;

депозитарій цінних паперів (далі — депозитарій) — юридична особа, яка провадить винятково депозитарну діяльність і може здійснювати кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів;

зберігач — комерційний банк або торговець цінними паперами, який має дозвіл на зберігання й обслуговування обігу цінних паперів і операцій емітента з цінними паперами на рахунках у цінних паперах як щодо тих цінних паперів, які належать йому, так і тих, які він зберігає за договором про відкриття рахунка в цінних паперах; при цьому зберігач не може вести реєстр власників цінних паперів, щодо яких він здійснює угоди;

договір про відкриття рахунка в цінних паперах — договір між власником цінних паперів та обраним ним зберігачем стосовно передання власником належних йому цінних паперів зберігачеві для здійснення депозитарної діяльності;

депозитарний договір — договір між зберігачем та обраним ним депозитарієм, за яким депозитарій веде для зберігача рахунки у цінних паперах, на яких відображаються операції із цінними паперами, переданими зберігачем;

глобальний сертифікат — документ, оформлений на весь випуск цінних паперів у бездокументарній формі, крім приватизаційних паперів.

Особливості здійснення в Україні депозитарної діяльності також визначає Положення про депозитарну діяльність, затверджене рішенням ДКЦПФР від 26 травня 1998 р. № 61. За цим положенням, до депозитарних установ належать зберігачі та депозитарії цінних паперів.

Депозитарні установи для здійснення депозитарної діяльності виконують такі основні функції:

зберігання цінних паперів;

обслуговування обігу цінних паперів на рахунках у цінних паперах;

обслуговування операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів.

До депозитарної діяльності винятково депозитарію також належать кліринг і розрахунки за операціями щодо цінних паперів.

Для забезпечення зберігання цінних паперів депозитарні установи здійснюють такі депозитарні операції:

а) прийняття цінних паперів та/або їхніх сертифікатів і свідоцтв про знерухомлення іменних цінних паперів;

б) зберігання цінних паперів та/або їхніх сертифікатів на пред’явника;

в) зберігання свідоцтв про знерухомлення іменних цінних паперів;

г) видання цінних паперів та/або їхніх сертифікатів, що зберігалися депозитарною установою, та інші операції.

Лише депозитарій здійснює зберігання глобальних сертифікатів і тимчасових глобальних сертифікатів. Підтвердження прав власності на цінні папери, що обліковуються на рахунках у цінних паперах, є винятково операцією зберігачів.

Для виконання функції обслуговування обігу цінних паперів на рахунках у цінних паперах депозитарні установи здійснюють такі види операцій:

а) адміністративні операції — депозитарні операції з відкриття рахунків у цінних паперах, внесення змін до анкети рахунка, закриття рахунків у цінних паперах, зміни способу зберігання цінних паперів та інших змін, не пов’язаних зі зміною залишків цінних паперів на рахунках у цінних паперах;

б) облікові операції — депозитарні операції з ведення рахунків у цінних паперах та відображення операцій з цінними паперами, наслідком яких є зміна кількості цінних паперів на рахунках у цінних паперах, встановлення або зняття обмежень щодо їх обігу, а також зміна режиму та місця зберігання депозитарних активів (до облікових операцій належать операції зарахування, списання, переказу, переміщення цінних паперів);

в) інформаційні операції — депозитарні операції, наслідком яких є видання виписок з рахунка у цінних паперах та іншої інформації щодо операцій клієнтів з рахунками у цінних паперах за запитами клієнтів та інших осіб згідно з їхніми повноваженнями на отримання такої інформації (до інформаційних операцій належать операції з підготовки та видання виписок з рахунка у цінних паперах, інформаційних довідок, довідково-аналітичних матеріалів, що характеризують ринок цінних паперів, операції щодо передання клієнтам інформації стосовно операцій емітента, включно із наданням інформації стосовно проведення емітентом загальних зборів, використання права голосу тощо).

Депозитарні установи можуть зберігати цінні папери двома способами: відокремленим або колективним.

За відокремленого способу зберігання депозитарна установа зобов’язана вести облік цінних паперів із зазначенням індивідуальних ознак їх сертифікатів (серії та номера). Відокремленим способом можуть зберігатися лише цінні папери в документарній формі на пред’явника. Знерухомлені іменні цінні папери у документарній формі й цінні папери, випущені в бездокументарній формі, зберігаються депозитарними установами винятково у колективний спосіб.

Для обслуговування обігу цінних паперів зберігачі відкривають рахунки у цінних паперах власникам — юридичним та фізичним особам, резидентам і нерезидентам, які після відкриття рахунка набувають статус депонентів. Рахунок у цінних паперах депонента не може бути анонімним. Зберігач відкриває кожному депонентові один рахунок у цінних паперах. Зберігач може відкривати також власний рахунок у цінних паперах для обліку цінних паперів, що належать йому як юридичній особі.

Депозитарій також відкриває на ім’я зберігача рахунок у цінних паперах, на якому він здійснює облік депонованих цінних паперів. Депозитарій має право відкрити зберігачу лише один рахунок у цінних паперах, на якому окремо ведеться облік цінних паперів, що належать на праві власності й зберігачеві як юридичній особі та його депонентам.

Таким чином, діяльність, пов’язана зі зберіганням цінних паперів та обліком прав власності на них, здійснюється на підставі договору про відкриття рахунка в цінних паперах, який укладається власником цінних паперів з обраним ним зберігачем; депозитарного договору, який укладається між зберігачем і депозитарієм, або договору про обслуговування емісії цінних паперів, який укладається між емітентом та обраним ним депозитарієм.

Як уже зазначалося, цінні папери в Україні можуть випускатися в двох формах: документарній та бездокументарній. З огляду на «Основні напрямки розвитку фондового ринку на 2001—2005 роки», схвалені Указом Президента України від 26 березня 2001 р. № 198/2001, де наголошено забезпечення пріоритетного розвитку бездокументарної форми випуску цінних паперів, слід детальніше розглянути процес обслуговування операцій емітента щодо розміщення цінних паперів у бездокументарній формі.

У разі емісії цінних паперів (крім приватизаційних паперів) у бездокументарній формі емітент оформляє глобальний сертифікат, що відповідає загальному обсягові зареєстрованого випуску, і передає його на зберігання в обраний ним депозитарій. При цьому підтвердженням права власності на цінні папери, випущені в бездокументарній формі, є виписка з рахунка у цінних паперах, яку зберігач зобов’язаний надати власникові цінних паперів. Тобто емітент під час випуску цінних паперів зобов’язаний оформити й депонувати в депозитарії глобальний сертифікат випуску, а власники цінних паперів зобов’язані відкрити рахунки у цінних паперах та переказати належні їм цінні папери на рахунок у цінних паперах.

Усі права на участь в управлінні, одержанні доходу тощо, які випливають із цінних паперів у бездокументарній формі, обліковуються в облікових реєстрах, котрі ведуть зберігачі цінних паперів. Перелік усіх власників цінних паперів можна отримати шляхом консолідації усіх облікових рієстрів. Порядок взаємодії емітентів, власників, зберігачів і депозитаріїв у разі емісії цінних паперів у бездокументарній формі демонструє рис. 6.3 [14].



* Депозитарій «Міжрегіональний фондовий союз» нині є єдиним ліцензованим депозитарієм корпоративних цінних паперів в Україні.

Пояснення до рис. 6.3:

1 — укладення депозитарних договорів між депозитарієм та зберігачами цінних паперів;

2 — укладення договору про обслуговування емісії цінних паперів між депозитарієм та емітентом;

3 — реєстрації у ДКЦПФР інформації про випуск цінних паперів;

4 — оформлення й депонування тимчасового глобального сертифіката;

5 — зарахування випуску цінних паперів, оголошеного до розміщення на рахунок у цінних паперах емітента;

6 — укладення між Зберігачем 1 як торговцем цінними паперами та емітентом договору стосовно того, що торговець — Зберігач 1 розміщує частину випуску цінних паперів емітента (як андеррайтер);

7 — зарахування частини випуску цінних паперів емітента на рахунок Зберігача 1 як андеррайтера;

8 — укладення між інвесторами та обраними ним зберігачами договорів про відкриття рахунка у цінних паперах;

9 — укладення договорів стосовно передплати на цінні папери емітента. При цьому, якщо інвестор передплачує цінні папери безпосередньо в емітента і рахунок у цінних паперах у інвестора відкритий у Зберігача 2, інвестор при укладанні договору обов’язково сповіщає емітента про номер його рахунка у цінних паперах у Зберігача 2;

10 — зарахування цінних паперів інвесторів на їхні рахунки у цінних паперах зі статусом «Заблоковані за емісійними обмеженнями»;

11 — складання й надання до ДКЦПФР звіту про наслідки розміщення цінних паперів;

12 — реєстрація випуску цінних паперів і видання свідоцтва про реєстрацію випуску цінних паперів;

13 — оформлення й депонування глобального сертифіката випуску цінних паперів, вилучення зі сховища депозитарію тимчасового глобального сертифіката випуску цінних паперів;

14 — одержання емітентом підтвердження стосовно надходження повної вартості цінних паперів, яку, відповідно до договору про передплату, передплатив інвестор;

15 — за розпорядженням емітента переведення цінних паперів на рахунку інвестора зі статусу «Заблоковані за емісійними обмеженнями» у статус «Цінні папери в обігу».

Важливою функцією депозитарної системи також є обслуговування виконання угод щодо цінних паперів усіх видів. Передаванням цінних паперів вважається зарахування цінних паперів на рахунок у цінних паперах, списання цінних паперів з рахунка в цінних паперах, переказ та переведення цінних паперів з одного рахунка в цінних паперах на інший рахунок у цінних паперах. Обслуговування операцій із цінними паперами здійснюється за розпорядженням депонента (клієнта) або керуючого його рахунком та/або внаслідок виконання безумовної операції із цінними паперами відповідно до чинного законодавства на підставі наданих документів, що підтверджують правомірність здійснення цих операцій.

Перехід права власності на цінні папери здійснюється шляхом переказу цінних паперів з одного рахунка в цінних паперах на інший у комп’ютерній системі депозитарного обліку в депозитарії. При цьому цінні папери існують у вигляді записів на рахунках у цінних паперах, тобто ця операція не потребує матеріального переміщення цінних паперів від продавця до покупця та перевірки аутентичності кожного сертифіката цінних паперів, що підвищує ефективність інституційних інвесторів та інших учасників ринку цінних паперів.

Облікові операції здійснюються упродовж не більш як трьох робочих днів від моменту прийняття розпорядження депонента (клієнта) й документів, які слугують підставою для здійснення цих операцій.

Після проведення операцій із цінними паперами зберігач надає клієнтові (депонентові) виписку з його рахунка в цінних паперах. Виписка про операції із цінними паперами має містити перелік усіх відомостей про збільшення та/або зменшення кількості цінних паперів упродовж визначеного терміну на рахунку у цінних паперах депонента, які відбулися згідно з попередніми повідомленнями, підтвердженнями й розпорядженнями. Також депозитарні установи надають депонентові (клієнтові) інформаційні довідки про незавершені операції цього депонента; поточні операції цього депонента; номери сертифікатів, що обліковуються на рахунку в цінних паперах цього депонента та інші інформаційні довідки, якщо вони передбачені договором між депозитарною установою й цим депонентом.

Окрім виписки про операції із цінними паперами, клієнтові можуть надавати виписку про стан рахунка у цінних паперах, яка є підтвердженням права власності на цінні папери на дату стану рахунка, вказану в цій виписці. Виписка з рахунка у цінних паперах не може бути предметом угод, що тягнуть за собою перехід права власності на цінні папери.

Станом на 1 січня 2003 р. в Україні зареєстровано 106 зберігачів. Динаміку кількості зберігачів упродовж 1997—2002 рр. відбито на рис. 6.4. Станом на 1 січня 2003 р. депозитарні установи обслуговували майже 1,6 млн рахунків у цінних паперах і майже 12,5 тис. випусків цінних паперів загальною кількістю 164,4 млрд штук.

Законом України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів» передбачено, що центральною ланкою депозитарної системи України є Національний депозитарій України, створений у травні 1999 р.



У теперішній час у більшості розвинених країн існують Центральні депозитарії цінних паперів. Ще наприкінці 1980-х років такі інститути були у світі рідкістю, але фінансова криза 1987 р. примусила серйозніше подбати про забезпечення надійності обігу цінних паперів. Відтак однією з рекомендацій «Групи 30» передбачено створення до 1992 р. Центральних депозитарних установ. Якщо на час публікації цих рекомендацій (1989 р.) у світі існувало приблизно двадцять Центральних депозитаріїв цінних паперів, то нині їхня кількість перевищує сто [15]. Це дає змогу надійно забезпечувати перехід прав власності та грошових розрахунків.

Згідно з рекомендацією «Групи 30», головною метою створення Центрального депозитарію цінних паперів є знерухомлення або демонетизація цінних паперів і подальше обслуговування угод із цінними паперами у формі системи безособових рахунків. Депозитарна система становить підґрунтя для створення ефективної системи виконання угод з низьким рівнем ризику. Центральний депозитарій також може надавати послуги з клірингу, відповідального збереження, розрахунків і післяторгового обслуговування цінних паперів та оброблення інформації щодо них. Практично Центральні депозитарії мають охоплювати всі випуски цінних паперів, які обертаються на ринку. Для початку необхідним є зберігання Центральним депозитарієм максимальної кількості цінних паперів, які беруть участь у розрахунках на внутрішньому ринку: акцій, облігацій, варантів та інших фінансових інструментів як в іменній формі, так і на пред’явника.

Кожна країна може мати лише один Центральний депозитарій. Можуть існувати й кілька Центральних депозитаріїв, проте лише за наявності зв’язку між ними. За такої структури депозитарії можуть бути або спеціалізованими, або регіональними. Доказом на користь існування єдиного Центрального депозитарію є те, що одна організація може надати всі переваги, що випливають із знерухомлення й демонетизації цінних паперів, з надійних і одночасних грошових розрахунків і розрахунків за цінними паперами і з економії масштабів операцій, які сприяють зниженню витрат. Централізація даних про цінні папери в одному Центральному депозитарії також збільшує ефективність виконання післяторгових функцій для учасників і всіх інвесторів.

У світовій практиці найпоширенішими є такі моделі Центрального депозитарію для цінних паперів:

Модель «А»: центральний депозитарій, в якому інші депозитарії відкривають свої кореспондентські рахунки, на яких ведеться синтетичний облік операцій із цінними паперами їхніх клієнтів (зберігачів);

Модель «Б»: національний депозитарій — центральний (єдиний) депозитарій для цінних паперів, який відкриває рахунки в цінних паперах для зберігачів та веде за ними аналітичний облік із цінними паперами.

Нині світова тенденція розвитку депозитарних систем схиляється до другої моделі. На неї зорієнтовані й «Загальні засади функціонування Національного депозитарію України», затверджені Указом Президента України від 22 червня 1999 р. № 703. Вжиття заходів щодо створення єдиного депозитарію цінних паперів (крім державних цінних паперів) затверджено Указом Президента України «Про додаткові заходи щодо розвитку фондового ринку України» від 26 березня 2001 р. № 198/2001.

Специфіка національної депозитарної системи України полягає у створенні клірингового депозитарію «Міжрегіональний фондовий союз» (МФС), який нині діє, й негайне закриття (або злиття з НДУ) якого зараз видається передчасним. Адже Національний депозитарій України й досі не зовсім готовий виконувати клірингово-розрахункові функції за операціями із цінними паперами.

Отже, нині в Україні є два депозитарії для цінних паперів корпоративного сектору — Національний депозитарій України (НДУ) та МФС. Кожен із них виконує свої функції.

Діяльність Національного депозитарію на першому етапі обмежена трьома функціями, якими є:

стандартизація депозитарного обліку цінних паперів відповідно до міжнародних норм;

стандартизація документообігу щодо операцій із цінними паперами й нумерація (кодифікація) цінних паперів, випущених в Україні, відповідно до міжнародних норм;

встановлення відносин і налагодження постійної взаємодії з депозитарними установами інших країн, укладання двосторонніх і багатосторонніх угод про пряме членство або кореспондентські відносини для обслуговування міжнародних операцій із цінними паперами учасників Національної депозитарної системи, контроль за їхніми кореспондентськими відносинами з депозитарними установами інших країн.

МФС зберігає цінні папери, обслуговує їх обіг, кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів, а також веде реєстри власників іменних цінних паперів.

Крім того, Національний банк України виконує функції центрального депозитарію для цінних паперів, емітентом яких є держава.

Важливою умовою розвитку вітчизняної депозитарної системи є координація, синхронізація й гармонізація розвитку НДУ та МФС у період самостійного функціонування їх. Обмеження функцій НДУ впродовж цього часу може зумовлюватися лише взаємною згодою щодо подальшого об’єднання й створення єдиного центрального депозитарію.

Важливим кроком до розвитку вітчизняного фондового ринку має стати забезпечення Національним депозитарієм належних умов зберігання знерухомлених цінних паперів і надійної системи їх захисту. Стосовно кодифікації НДУ має не лише узгодити Національну систему нумерації (кодифікації) цінних паперів зі стандартами, прийнятими Міжнародною організацією стандартів (МОС), а й практично забезпечити швидку і надійну кодифікацію всіх емісій цінних паперів ще на стадії підготовки їх до реєстрації у ДКЦПФР.

Уже сьогодні перед НДУ постають конкретні завдання у сфері міжнародної діяльності. Учасникам українського фондового ринку час братися до проведення міжнародних операцій із цінними паперами, користуючись кореспондентськими рахунками НДУ. Так, в Указі Президента України «Про додаткові заходи щодо розвитку фондового ринку України» від 26 березня 2001 р. № 198/2001 визначено розроблення програми приєднання до Європейської асоціації центральних депозитаріїв (ECSDA). Слід приділити належну увагу також зміцненню професійних відносин із депозитарними установами Росії та інших країн СНД. Можливо, в майбутньому виникне потреба у створенні відповідної міжнародної організації цього регіону.