library.if.ua

Менеджмент: прийняття рішень і ризик (1998)

5.1. Суть рішення «продукт—продукт» та його технічний аспект безвідносно до спожитих ресурсів

Рішення «продукт—продукт» — це рішення про вибір тих галузей сільськогосподарського виробництва, які за однакових інших умов забезпечують його найвищу прибутковість. Воно відповідає на принципово важливе для підприємства запитання: «Що виробляти?» Одержати відповідь на це запитання неможливо без урахування технологічної сумісності і характеру взаємозв’язку між різними видами сільськогосподарської продукції, а також без аналізу різних можливих варіантів їх виробництва, витрат і доходу. Як і в попередніх рішеннях «ресурс—продукт» і «ресурс—ресурс», прийняття обґрунтованого рішення «продукт—продукт» вимагає врахування технічних і економічних чинників. Лише за цієї умови менеджер може визначити, яким має бути кінцевий продукт для підприємства: зерно хлібних злаків, цукрові буряки, соняшник чи сіно? Якщо він вирішив, які культури вирощувати, то постає наступне питання: на якій площі їх висівати? Чи потрібно при цьому займатися тваринництвом і якщо так, то яке поголів’я тварин краще утримувати: велику рогату худобу, свиней чи птицю? Яким має бути підприємство — вузькоспеціалізованим чи багатогалузевим?

Порушені питання не лише важливі, але й складні для розв’язання, оскільки процеси виробництва різної продукції на підприємстві взаємопов’язані завдяки дії технічних чинників. Ці взаємозв’язки мають переважно біологічний характер, в результаті чого виникає проблема технологічної сумісності окремих видів продукції і різнонаправленості їх взаємозв’язків. Залежно від характеру такої сумісності всі види сільськогосподарської продукції поділяються на компліментарні, доповнюючі і конкуруючі.

Компліментарні — це такі види продукції, за яких збільшення виробництва одного з її видів призводить до зростання виробництва іншого виду продукції за однакових інших умов. Такий технологічний взаємозв’язок добре простежується при розширенні посівних площ і збільшенні виробництва продукції бобових культур (горох, вика, соя та ін.), багаторічних трав і рівнем врожайності та обсягом виробництва тих сільськогосподарських культур, для яких вони є добрими попередниками завдяки своїм азотфіксуючим властивостям. Існує також пряма залежність між обсягом виробництва кормів з кормової площі і виробництвом тваринницької продукції.

Доповнюючі види продукції є технологічно сумісними в тому розумінні, що технологічні цикли їх виробництва в часі не збігаються між собою. Тому зміна обсягу виробництва (до певної межі) одного з видів неконкуруючої продукції не зумовлює зміну обсягу виробництва іншого виду продукції. Виробництво таких видів продукції доповнює одне одного, оскільки крім розбіжності у часі робочих періодів такі виробництва вимагають різних видів матеріальних ресурсів (не враховуючи землі). Прикладом неконкуруючих видів продукції є озима пшениця і цукровий буряк. Очевидно також, що виробництво більшості видів рослинницької продукції і продукції тваринництва до відомої міри є автономним, неконкурентним.

Конкуруючими є такі види продукції, між якими через їх біологічні властивості існує технологічна несумісність, яка проявляється в збігу робочих технологічних циклів їх виробництва (підготовка грунту до посіву, посів, догляд за посівами, збирання тощо). Тому збільшення виробництва одного з конкуруючих видів продукції призводить до зменшення обсягу виробництва іншого, і навпаки. В рослинництві, наприклад, конкуруючими є виробництво таких ярих зернових і деяких кормових культур, як ярої пшениці, ячменю, вівса, вики, гороху та ін. Для виробництва цих видів продукції потрібні одні і ті самі фактори виробництва — техніка, однакові типи ґрунтів, добрив, отрутохімікатів, приблизно однакової кваліфікації і навичок робоча сила. Нагадаємо, що ці ресурси по зазначених культурах повинні використовуватися приблизно в одні і ті ж календарні строки. Зрозуміло, що більше залучення вказаних ресурсів для виробництва одного з названих видів продукції можливе лише за рахунок зменшення обсягу використання цих ресурсів для виробництва іншого виду конкуруючої продукції.

Важливо також знати, і ми в цьому переконаємося, що навіть одні і ті ж види продукції залежно від їх співвідношення у структурі посівів можуть бути компліментарними, доповнюючими і, нарешті, конкуруючими, якщо виробництво одного з видів такої продукції буде надмірно збільшуватися за рахунок «інтересів» іншої подібної галузі. Таке явище має місце тому, що для всіх сільськогосподарських культур необхідним є один і той же ресурс — земля, а тому збільшення посівної площі однієї культури може відбутися лише за рахунок зменшення площі посіву інших культур.

Для того щоб зрозуміти, яку роль в обґрунтуванні і прийнятті рішення «продукт—продукт» відіграє врахування технічного аспекта виробництва, розглянемо дещо спрощений порівняно з реальним життям приклад вибору найбільш раціональної схеми сівозміни. Мета такого спрощення — наочно показати, як впливають технічні чинники на результати виробництва і як потрібно їх враховувати, щоб вибрати найбільш раціональний варіант поєднання різних галузей.

Припускаємо, що в результаті реструктуризації колективного сільськогосподарського підприємства створено сільськогосподарський кооператив, площа ріллі якого становить 700 га. Засновники кооперативу, реально оцінюючи свій запас праці, прийшли до висновку, що можуть вирощувати 100 га цукрових буряків, для яких тут є сприятливі грунтово-кліматичні умови. Решту ріллі вони планують використати для вирощування фуражних зернових і виробництва сіна з метою продажу цих кормових ресурсів двом колективним сільськогосподарським підприємствам, що розміщені поряд з їх земельним масивом і з якими вони уклали договір на такий продаж.

Менеджерам кооперативу важливо вирішити, яку площу слід відводити під зернові культури і під сіяні трави, щоб досягти найбільшої господарської вигоди. Відомо, що добрим попередником для цукрового буряка є зернові, що йдуть після злаково-бобових чи бобових трав. Тому в підприємстві вирішили розбити площу ріллі на 7 полів по 100 га кожне, відвівши одне поле під цукрові буряки. Для менеджерів очевидно, що ця культура завжди буде мати доброго попередника, якщо в сівозміні буде як мінімум одне поле сіяних трав. Відомо також, що врожайність зернових зростає, якщо їх попередником є сіяні трави, і знижується, коли зернові сіються по зернових. Зрозуміло, що врожайність зернових буде зростати в міру збільшення їх частки, що висівається по травах, і навпаки. Місцева дослідна станція провела польові дослідження про таку залежність врожайності зернових і опублікувала їх результати (табл.5.1). Ними скористалися менеджери кооперативу для обґрунтування рішення «продукт—продукт», що тепер має конкретний зміст «зерно—сіно».

У наведених схемах сівозмін розглядається не 7, а 6 полів з різним співвідношенням зернових і сіяних трав. Це зумовлено тим, що площа під цукровими буряками залишається незмінною — 100 га (одне поле) і для них відводиться один і той же попередник — зернові після сіяних трав. Неважко також помітити, що від 1-ї до 6-ї сівозміни послідовно збільшується площа сіяних трав і зменшується посівна площа зернових. У другій сівозміні, як бачимо, 33,3% площі відводиться під сіяні трави, а решта 66,7% — під зернові. Очікується, що виробництво сіна з 1 га при цьому збережеться на рівні 1-ї сівозміни і становитиме 56 ц/га, а врожайність зернових зросте на 8 ц/га і досягне 28 ц/га.

Аналізуючи інші схеми сівозмін, приходимо до висновку, що завдяки підвищенню родючості землі та поліпшенню її стану врожайність зернових збільшується, коли дедалі більша частка площі відводиться під сіяні трави. Така зміна в площах посіву зернових і трав, а також зростання врожайності зернових зумовлюють і зміну обсягу виробництва продукції — зерна і сіна. Якщо підприємство запровадить 1-шу сівозміну, то матиме 560 т сіна (500 ц/га  100 га) і 1000 т зерна (20 ц/га  500 га). Якщо воно вирішить дотримуватися 2-ї схеми сівозміни, то отримає 1120 т сіна і 1120 т зерна. За цією схемою 200 га ріллі займатимуть сіяні трави з урожайністю сіна 56 ц/га і 400 га буде відведено під зернові, врожайність яких становитиме тепер 28 ц/га. В табл. 5.2 наведені дані про обсяг виробництва цих видів продукції по решті сівозмін.

За допомогою наведених у табл. 5.2 даних можна побудувати графік, який дає змогу унаочнити можливі обсяги виробництва сіна і зерна. Крива виробничих можливостей (рис. 5.1) показує можливі комбінації обсягів виробництва цих двох видів продукції, які можна одержати з 600 га посівної площі.

Різні схеми сівозмін забезпечують різні обсяги виробництва зерна і сіна. У зв’язку з цим виникає питання: яка саме схема сівозміни є найкращою? Щоб знайти її, потрібно насамперед відкинути ті варіанти, які є гіршими з технічних міркувань. Для цього спершу потрібно порівняти 1-шу і 2-гу схему сівозмін. Виявляється, що з 2-ї сівозміни можна отримати на 560 т сіна (1120 – 560) і на 120 т зерна більше, ніж з першої (1120 – 1000). Оскільки з тієї ж самої площі (600 га) можна мати більше продукції обох видів при одній і тій же технології без застосування додаткових ресурсів, було б технічно нераціонально дотримуватися 1-ї схеми сівозміни.

При переході від 2-ї схеми сівозміни до 3-ї валове виробництво сіна і зерна знову збільшується відповідно на 280 т (1400 – 1120) і 70 т (1190-1120). Це дає підстави для висновку, що 3-тя схема сівозмін технічно краща за 2-гу. Порівняння інших схем сівозмін можна здійснити за даними табл. 5.3.

З переходом від 1-ї до 2-ї і від 2-ї до 3-ї схеми сівозмін підвищується родючість ґрунту і, як результат, зростають обсяги виробництва зерна при зменшенні площі посіву зернових культур.

Збільшується при цьому і обсяг виробництва сіна. В такому випадку говорять, що виробництво сіна є компліментарним до виробництва зерна. Завдяки такому компліментарному ефекту 3-тя схема сівозміни має технічні переваги над 1-ю і 2-ю. При переході від 3-ї схеми сівозміни до 4-ї обсяг виробництва сіна збільшується на 280 т, а обсяг виробництва зерна залишається незмінним. Це пояснюється тим, що з таким переходом врожайність зерна зростає на величину, лише достатню для компенсації зниження валового збору зерна, що відбувається через подальше скорочення площі посіву зернових культур. У такому випадку виробництво сіна є доповнюючим до виробництва зерна. Оскільки при цьому підприємство отримує більше сіна при тому ж обсязі виробництва зерна, то справедливим є висновок, що 4-та схема сівозміни технічно краща, ніж 3-тя. Враховуючи такі технічні міркування, можна очікувати, що менеджер віддасть перевагу 4-й схемі сівозміни над 3-ю, 2-ю і 1-ю.

З переходом до 5-ї схеми сівозміни підприємство отримає на 880 т сіна більше, а зерна на 310 т менше, ніж за 4-ї схеми. Хоча урожайність зерна зростає завдяки поліпшенню стану ґрунту, все ж зменшення площі посівів зернових за рахунок подальшого розширення площі сіяних трав призводить до скорочення обсягу виробництва зерна. В такому разі кажуть, що виробництво сіна конкурує з виробництвом зерна. Внаслідок такої конкуренції відбувається подальше скорочення зерна у 6-й схемі сівозміни порівняно з 5-ю.

Технічну перевагу однієї схеми сівозміни над іншими можна визначити за допомогою такого показника, як гранична норма трансформації (ГНТ).

Він являє собою відношення (зі знаком мінус) величини, на яку змінився обсяг виробництва однієї продукції (в нашому прикладі — зерна), до величини, на яку змінився обсяг виробництва іншої продукції (сіна), тобто

Символ  означає величину, на яку збільшується або зменшується обсяг певного продукту порівняно з попереднім варіантом. Перед співвідношенням ставиться знак мінус, отже величини граничної норми трансформації будуть від’ємними в «компліментарній» зоні і додатніми — в «конкуруючій». Для нашого прикладу граничні норми трансформації наведені в табл. 5.5.

Наприклад, для 2-ї схеми сівозміни гранична норма трансформації становить –[120/560] = – 0,214. ГНТ показує, на яку кількість іншої продукції замінюється одиниця даної продукції при переході від одного способу виробництва до іншого. Одержаний результат (–0,214) означає, що при переході від 1-ї схеми сівозміни до 2-ї заміна здійснюється в такій пропорції: 0,214 т зерна на 1 т сіна.

Від’ємні величини граничної норми трансформації означають, що зв’язок між двома продуктами є компліментарним. Це відповідає спрямованому догори відрізку кривої виробничих можливостей (рис.5.2). Якщо ГНТ дорівнює нулю, то зв’язок між двома продуктами є доповнюючим. Такий зв’язок відповідає на графіку відрізку кривої виробничих можливостей, який має «нульовий нахил», тобто є горизонтальним. Тут обсяги зерна не змінюються, його виробництво доповнює виробництво сіна. Подальше підвищення родючості ґрунту в цій зоні «компенсує» скорочення площ зернових з метою розширення площі сіяних трав. Додатні величини граничної норми заміни означають, що зв’язок між двома продуктами є конкуруючим. Це відповідає спрямованому донизу відрізку кривої виробничих можливостей (див. рис. 5.2).

В цьому випадку обсяги виробництва зерна зменшуються через скорочення площі посіву зернових з метою розширення площі сіяних трав. Виробництво сіна починає конкурувати з виробництвом зерна, оскільки подальше підвищення родючості ґрунту вже не може «компенсувати» скорочення посівної площі зернових.

Таким чином, коли вибирають раціональне співвідношення між двома продуктами без залучення додаткових ресурсів, то завжди технічно доцільно збільшувати обсяги виробництва одного з продуктів, поки він не почне «конкурувати» з іншим. Ми вже зазначали, що, виходячи з технічних показників, найбільш раціональною є 4-та схема сівозміни. Однак неможливо вибрати найкращий варіант 4-ї, 5-ї та 6-ї схем сівозміни, якщо не буде залучена до аналізу необхідна економічна інформація. Тобто виникає необхідність в економічному обґрунтуванні рішення «продукт—продукт». Але перш ніж перейти до такого обґрунтування, потрібно добре засвоїти механізм вибору кращого варіанта рішення «продукт—продукт» за технічними показниками у більш складних умовах виробництва, ніж ми розглядали раніше. Для виробництва продукції, крім землі, потрібні інші ресурси, які часто обмежені. Тоді перед менеджерами постає питання: яку і скільки продукції слід виробляти за даної обмеженої кількості ресурсу, керуючись при цьому суто технічними міркуваннями? Розглянемо це питання детальніше.