library.if.ua

Менеджмент: прийняття рішень і ризик (1998)

6.1.Обгрунтування рішення «продукт—продукт» на основі експериментальних даних про вплив різних рівнів витрачання ресурсів на вихід продукції

У попередньому розділі була визначена раціональна комбінація продуктів при внесенні 300 кг добрив. Проте в процесі виробництва виникають ситуації, коли підприємство може внести на 1 га посіву відповідних культур меншу або більшу кількість добрив порівняно зі вказаною дозою. Для того щоб визначити, яка кількість добрив є найбільш ефективною, менеджери повинні мати у своєму розпорядженні експериментальні дані по кожній дозі (200; 300; 400 кг і т.д.) про залежність врожайності ріпаку і ячменю при різних комбінаціях цього ресурсу. На підставі цих даних за викладеною в підрозділі 5.3 попереднього розділу методикою визначають по кожній дозі внесення добрив ту їх комбінацію, яка забезпечує найвищу вартість виробництва виробленої продукції.

Нам уже відомо, що при внесенні 300 кг добрив і цінах на ріпак 540 і на ячмінь 180 грн. за 1 т найбільший дохід забезпечувала така комбінація продуктів: 1100 кг ріпаку і 1382 кг ячменю. Якщо використовувати 200 кг добрив, то найбільший дохід буде одержано при виробництві 900 кг ріпаку і 1107 кг ячменю, а якщо вносити 400 кг добрив, то найбільший дохід дають 1200 кг ріпаку і 1782 кг ячменю. В табл. 6.1 наведені дані про найбільш прибуткові комбінації за інших доз внесення добрив.

Тепер, щоб правильно визначити, яка доза внесення добрив є найбільш ефективною, потрібно розрахувати вартість ячменю і ріпаку в кожній комбінації цих продуктів. Враховуючи, що ціни на ріпак і ячмінь приймаються, як і раніше, на рівні відповідно 540 і 180 грн., вартість виробленої продукції (ВВП), скажімо, при внесенні 150 кг добрив становитиме 587,5 грн. (800  54 коп. + 864   18 коп.). При внесенні 250 кг добрив підприємство одержує 1000 кг ріпаку і 1276 кг ячменю. Сумарна вартість цієї продукції становить 769,6 грн. (1000  54 коп. + 1276  18 коп.). По решті варіантів вартість виробленої продукції (ВВП) наведена в табл. 6.1.

Визначити найбільш ефективну дозу внесення добрив — це означає прийняти рішення «ресурс—продукт», про яке ми уже вели мову в підрозділі 5.3. Із цього випливає, що неможливо прийняти обґрунтоване рішення «продукт—продукт» за різних рівнів споживання виробничих ресурсів, якщо при цьому не буде використане правило прийняття рішення «ресурс—продукт». Для його обґрунтування, як нам відомо, потрібно розрахувати вартість граничного продукту, що дорівнює граничному продукту, помноженому на його ринкову ціну, і граничну вартість фактора, визначену як добуток граничного ресурсу на його ринкову ціну.

У нашому прикладі вартість граничного продукту можна визначити відніманням вартості виробленої продукції в наступному варіанті від вартості виробленої продукції в попередньому варіанті. Так, у 2-му варіанті вартість граничного продукту становить 50,3 грн. (637,8 – 587,5), а в 3-му — 47,5 грн. (685,3 – 637,8).

Кількість мінеральних добрив у кожному наступному варіанті збільшується порівняно з попереднім на 25 кг. Це і є граничний ресурс. Щоб визначити граничну вартість фактора, потрібно 25 кг помножити на ціну 1 кг добрив. Якщо вона становить по комплексному добриву, скажімо, 1,23 грн., то гранична вартість фактора по усіх варіантах внесення добрив становитиме 30,8 грн. (25  1,23). В табл. 6.2 наведено граничний дохід і граничні витрати по всіх варіантах внесення добрив.

Найбільш ефективним варіантом внесення добрив буде той, який забезпечує максимальний умовний прибуток. Щоб знайти цей варіант, потрібно порівняти вартість граничного продукту з граничною вартістю фактора. При збільшенні внесення добрив із 150 до 175 кг (на 25 кг) вартість граничного продукту становить 50,3 грн. Це означає, що дохід підприємства в цьому варіанті порівняно з попереднім зростає на цю величину. Додаткові витрати на добрива становили 30,8 грн. Це і є гранична вартість фактора (ресурсу). За такого збільшення внесення добрив ВГП була на 19,5 грн. більшою за граничну вартість фактора, тому умовний прибуток збільшується на 19,5 грн.

Якщо вносити добрив ще на 25 кг більше, витрати на добрива знову зростуть на 30,8 грн., а дохід підвищиться на 47,5 грн. Отже, умовний прибуток збільшиться на 16,7 грн. (47,5 – 30,8 = 16,7). Доки вартість граничного продукту перевищує граничну вартість фактора, тобто поки витримується співвідношення ВГП  ГВФ, збільшувати кількість внесення добрив вигідно. А якщо вартість граничного продукту стає меншою за граничну вартість фактора (ВГП<ГВФ), додатковий дохід від приросту продукції не покриває додаткових витрат на додатково внесені добрива.

За даними табл. 6.2 бачимо, якщо перейти від 325 кг добрив до 350 кг, вартість граничного продукту становитиме 32,4 грн., а гранична вартість фактора — 30,8 грн., або менше на 1,6 грн. Отже, це робити підприємству вигідно. При подальшому збільшенні кількості внесених добрив до 375 кг дохід зростає на 30,6 грн., а додаткові витрати — на 30,8 грн. Останні перевищують вартість граничного продукту на 20 коп. Отже, такий варіант внесення добрив економічно невигідний. Правильніше вносити не 375, а 350 кг добрив.

Як бачимо, здійснювані порівняння варіантів і зроблені нами висновки описуються уже відомим нам правилом прийняття рішення «ресурс—продукт» з огляду на ринок факторів виробництва:

Збільшуйте на додаткову одиницю вхідний ресурс доти, поки вартість граничного продукту перевищує граничну вартість фактора і вартість середнього фізичного продукту не є меншою за граничну вартість фактора виробництва.

Для того щоб перевірити правильність отриманих результатів, потрібно визначити умовний прибуток по усіх варіантах внесення добрив як різницю між вартістю виробленої продукції (ВВП) і загальними витратами фактора виробництва (ЗВФ). Наприклад, при внесенні 150 кг добрив (за ціни за 1 кг 1,23 грн.) загальні витрати фактора становитимуть 184,5 грн. Якщо від вартості виробленої продукції в цьому варіанті 587,5 грн. відняти 184,5 грн. загальних витрат, отримаємо 403 грн. умовного прибутку (табл. 6.3).

Як видно з табл. 6.3, максимальний умовний прибуток в сумі 478,9 грн. підприємство одержує при внесенні 350 кг добрив. Нам уже відомо, що такий самий висновок був зроблений при застосуванні правила прийняття рішення «ресурс—продукт». Для наочного уявлення одержаних результатів побудуємо графік, що відбиває залежність умовного прибутку від кількості внесених добрив (рис. 6.1).

Добре розуміння викладеного вище матеріалу є важливим з огляду на можливі зміни цін на вхідні ресурси. Якщо ринкові ціни на них зростають чи знижуються, менеджер зможе відповідно відреагувати на такі коливання ринкової кон’юнктури і змінить свій вибір правильного рівня витрат вхідних ресурсів.

Припустімо, що ціни на ріпак і ячмінь не змінилися і становлять відповідно 540 і 180 грн. за 1 т, а ціна на добрива зросла з 1,23 до 1,54 грн. за 1 кг. До зміни ціни на добрива підприємство використовувало 350 кг добрив, щоб одержати 1200 кг ріпаку і 1452 кг ячменю, які забезпечували йому одержання 478,9 грн. умовного прибутку. Тепер, зі зміною цінової ситуації, потрібно мати нові дані про граничну вартість фактора з метою наступного використання їх для визначення нової найбільш ефективної дози внесення добрив.

Оскільки ціни на ячмінь і ріпак не змінилися, а ціна на вхідний ресурс (добрива) зросла, можна очікувати, що підприємство використовуватиме у виробництві менше добрив. Через те що ціна на них зросла і становить тепер 1,54 грн. за 1 кг, гранична вартість фактора становитиме не 30,8, а 38,5 грн. (25  1,54). В табл. 6.4 наведені гранична вартість фактора, загальні витрати фактора і умовний прибуток, що сформувалися за ціни на комплексні добрива 154 грн. за 1 ц діючої речовини.

Кращий варіант внесення добрив формується там, де вартість граничного продукту залишається більшою за граничну вартість фактора. За даними табл. 6.4, якщо використовувати 250 кг добрив, вартість граничного продукту становитиме 39,3 грн. Це не набагато більше, ніж гранична вартість фактора, і за такої кількості добрив можна отримати найбільший прибуток. За цієї кількості добрив підприємство може одержати 1276 кг ячменю і 1000 кг ріпаку. Вартість виробленої продукції становить 769,6 грн., загальні витрати на добрива — 385 грн., а умовний прибуток — 384,6 грн. Це найбільша його сума порівняно з іншими варіантами. Отже, підприємство правильно відреагувало на зміну ціни на добрива, коли вирішило їх вносити більшою дозою. Якби цього не було зроблено і підприємство продовжувало вносити 350 кг добрив, то воно одержало б менше прибутку на 14,2 грн. (384,6 – 370,4).

Зрозуміло, якби ціна на добрива знизилася, то підприємству вигідніше було б вносити більшу дозу добрив, оскільки при цьому зменшується гранична вартість фактора при збереженні того самого рівня вартості граничного продукту.

Як ми переконалися, рішення «продукт—продукт» є одним із найважливіших в управлінні сучасним аграрним підприємством. На даній ділянці землі можна було вирощувати зернові, цукрові буряки, трави на сіно. Підприємство могло б також зайнятися відгодівлею худоби, вирощуванням телиць або свиней із замкнутим технологічним циклом їх відгодівлі. Вносячи задану кількість добрив, можна виробляти ріпак, ячмінь чи іншу продукцію. За даної кількості ресурсів технічно можливо виробляти різний обсяг продукції. Наведені приклади із сільсьськогосподарськими культурами дали змогу проілюструвати головні принципи прийняття менеджерами рішення «продукт—продукт». Однак згадані принципи мають значно ширше застосування, ніж це показано у цих простих прикладах попереднього і даного розділів.

Переходячи від однієї продукції до іншої, підприємець скорочує виробництво одного її виду і нарощує виробництво іншого. Вибір найкращого співвідношення обсягів виробництва різної продукції в аграрному підприємстві здійснюється за допомогою правила прийняття рішення «продукт—продукт». Переходячи від випуску однієї продукції до іншої, підприємство втрачає дохід через скорочення обсягів виробництва продукції першої з них і збільшує дохід за рахунок нарощування обсягів виробництва другої. Якщо таке збільшення доходу перекриває суму його зменшення за рахунок скорочення обсягів виробництва певної продукції, то підприємство може отримати більше прибутку. Іншими словами, підприємець заробляє саме завдяки заміні однієї продукції іншою.

В сучасному аграрному бізнесі важливо отримати найбільшу віддачу від даних ресурсів так, щоб це відповідало цілям, які поставив перед собою підприємець. Досягти цього, як ми переконалися, можна завдяки використанню правил прийняття рішень і своєчасному реагуванню на зміни у зовнішньому середовищі, враховуючи при цьому технічний і економічний аспекти тієї чи іншої ситуації. Все це дасть змогу найкращим чином скористатися сприятливими для бізнесу можливостями.