library.if.ua

Менеджмент: прийняття рішень і ризик (1998)

6.2. Обгрунтування рішення «продукт—продукт» за фактичними даними функціонування конкуруючих галузей

Досі ми обґрунтовували прийняття рішення «продукт—продукт», користуючись експериментальними даними. Проте в реальному житті така інформація часто відсутня через недостатній рівень кадрового забезпечення і технічної оснащеності дослідних станцій, які покликані, крім інших наукових досліджень, розробляти обґрунтовані практичні рекомендації про зв’язок між витрачанням ресурсів та їх віддачею в конкретних грунтово-кліматичних умовах виробництва. З іншого боку, опиратись лише на експериметальні дані і не враховувати специфіки конкретних підприємств не завжди виправдано, оскільки це може призвести до неправильних висновків. Адже експериментальні дані розраховані на типові умови даної мікрозони, а отже, вони не в змозі відобразити ту різноманітність особливостей, які нерідко притаманні окремим підприємствам, що знаходяться за межами таких типових умов.

Обґрунтування рішення «продукт—продукт» за фактичними даними покажемо на прикладі оцінки вигідності заміни однієї конкуруючої культури іншою. Для того щоб зрозуміти механізм такого обґрунтування, для прикладу спочатку будемо брати спрощену виробничу ситуацію з наступним переходом до реальних багатогранних зв’язків між виробничими витратами і одержуваною продукцією.

Відповідно до сказаного розглянемо ситуацію, коли виробничі витрати (постійні+змінні) в розрахунку на 1 га посіву конкуруючих галузей однакові. Оскільки таке явище, хоч і рідко, але дійсно може мати місце в практиці роботи аграрних підприємств, то його всебічний аналіз дасть змогу більш обґрунтовано розв’язувати дану проблему в тих переважаючих випадках, коли витрати в розрахунку на 1 га і на одиницю продукції конкуруючих галузей різні.

Відправним пунктом методики такого аналізу є положення, згідно з яким дві конкуруючі культури є однаково економічно вигідними, якщо коефіцієнт заміни одного продукту іншим дорівнює зворотному співвідношенню цін на ці продукти. Коефіцієнт заміни визначається в даному випадку діленням середньої фактичної врожайності культури, що розглядається як об’єкт заміни, на середню врожайність культури-замінника (культура, якою ми хочемо замінити іншу культуру).

Справедливість цього положення може бути доведена на такому прикладі. Припускаємо, що підприємство хоче визначити, яку культуру йому краще вирощувати — горох чи сою за умови, що врожайність їх становить відповідно 30,1 і 16 ц/га, а ціна реалізації — 25 і 47 грн. за 1 ц. Співвідношення врожайності цих культур (коефіцієнт заміни) становить 1,88:1 на користь гороху (30,1 : 16 = 1,88), а співвідношення цін також 1,88 : 1, але на користь сої (47 : 25 = 1,88). Якщо виробничі витрати на 1 га посіву вказаних культур однакові, то підприємство одержуватиме рівновеликий дохід з 1 га гороху і сої (30,1  25 = 16  47) і йому однаково, яку з цих двох культур вирощувати: якщо воно хоче одержати 16 ц сої, то йому потрібно відмовитися від 30,1 ц гороху, і навпаки. Отже, підприємство може повністю відмовитися від однієї з двох культур або висівати їх у різних співвідношеннях, і при цьому його дохід не зміниться.

У тих випадках, коли коефіцієнт заміни більше або менше від цінового співвідношення (за умови однакових виробничих витрат на 1 га конкуруючих видів продукції), то один з видів продукції буде давати більше доходу з одиниці площі порівняно з іншим. Якщо б у нашому прикладі врожайність сої зросла до 19 ц/га, то коефіцієнт заміни становив би 30,1 : 19 = 1,58, тобто був би меншим від коефіцієнта цінового співвідношення. За таких умов підприємству вигідніше вирощувати сою, ніж горох, оскільки при цьому воно одержуватиме більший дохід (30,1  25<19  47). В даному випадку існує правило, якого слід дотримуватися: площу культури-замінника (та, що стоїть у знаменнику при визначенні коефіцієнта заміни) слід розширювати за рахунок конкуруючої, якщо коефіцієнт заміни менше від коефіцієнта цінового співвідношення.

У тому разі, коли останній показник є меншим порівняно з коефіцієнтом заміни, то потрібно розширювати площу посіву культури, яка розглядається як об’єкт заміни (та, що стоїть у чисельнику). Якби, скажімо, урожайність гороху становила 33 ц/га, то коефіцієнт заміни становив би 2,06 : 1 на користь цієї культури (33:16), тобто перевищував би коефіцієнт цінового співвідношення. Тоді підприємству вигідніше було б вирощувати горох, оскільки ця галузь приносила б йому більший дохід (33  25>16  47). Якщо підприємству у стартових умовах, щоб купити на ринку 16 ц сої, потрібно було зайняти під горохом 1 га посівної площі і продати вирощений урожай, то при коефіцієнті заміни 2,06:1 і сталому ціновому співвідношенні йому вже потрібно зайняти меншу площу — 0,94 га.

У тих випадках, коли збільшення або зменшення площі посіву однієї з культур призводить до підвищення або зниження її врожайності або врожайності конкуруючої культури, то потрібно коефіцієнти заміни розрахувати при різних співвідношеннях площ і урожайності цих культур і на основі одержаних результатів виявити найбільш раціональну комбінацію галузей, за якої досягається максимальна прибутковість виробництва.

Як переконує практика, у більшості комбінацій виробничі витрати на 1 ц продукції конкуруючих галузей неоднакові, що робить неможливим використання цін для розв’язання даної проблеми. Тому виникає необхідність у застосуванні інших підходів для такого розв’язку. Їх може бути два. Перший, коли в розрахунку на 1 га посіву постійні витрати в конкуруючих культурах однакові, а змінні витрати на 1 ц різні, передбачає визначення замість коефіцієнта цінового співвідношення коефіцієнта співвідношення умовного прибутку. Величину останнього розраховують як різницю між ціною реалізації 1 ц продукції і змінними витратами на цей обсяг продукції. Всі інші ланки розглянутої методики вигідності заміни однієї культури іншою повністю зберігають своє значення для даного випадку.

Ще більш ускладнюється завдання, коли культури відрізняються між собою обсягом не лише змінних, але й постійних витрат, особливо у випадках, коли для їх вирощування потрібна спеціалізована техніка. Наприклад, на виробництві цукрових буряків і картоплі застосовуються різні, лише для них притаманні види техніки, — сівалки і збиральний комплекс для першої з названих культур і саджалки і картоплезбиральні комбайни для другої. При заданому рівні врожайності таких культур сума постійних витрат в розрахунку на 1 га посіву і 1 ц продукції знаходиться в обернено пропорційній залежності від площі їх посіву. Якщо, наприклад, постійні витрати, пов’язані з використанням спеціалізованої техніки на виробництві цукрових буряків, при площі їх посіву 180 га, взяти за 100%, то при площі посіву 250 га вони становитимуть на 28 процентних пунктів менше.

Тому суть другого підходу зводиться до того, щоб по кожному варіанту площі посіву були розраховані постійні витрати в розрахунку на 1 га вказаної площі, а потім і на 1 ц продукції. До одержаного результату додають змінні витрати і встановлюють таким чином весь обсяг виробничих витрат. Відніманням їх від ринкової ціни визначають прибуток з розрахунку на 1 ц продукції, який використовують замість цін для встановлення коефіцієнта прибуткового співвідношення між конкуруючими галузями.

Зазначимо, що розрахунок постійних і змінних витрат на 1 ц продукції здійснюється обов’язково, якщо до уваги береться зміна врожайності культур. В інших випадках постійні і змінні витрати можна розраховувати на 1 га посівної площі. Віднімаючи їх від грошового доходу культури з цієї ж площі, визначають прибуток, що використовується для встановлення коефіцієнта прибуткового співвідношення. Подальше визначення вигідності заміни однієї культури іншою здійснюється таким же способом, як і за умов використання коефіцієнта співвідношення цін.