library.if.ua

Менеджмент: прийняття рішень і ризик (1998)

7.3. Визначення найбільш прибуткового рівня виробництва при зміні ціни на кінцеву продукцію

Перш ніж розглянути механізм визначення найбільш прибуткового рівня виробництва продукції при зміні вказаного економічного чинника, переконаємося, що правило прийняття рішення «продукт—ресурс» справді дає змогу визначити рівень виходу продукції з найбільшим прибутком. Для цього потрібно розрахувати вартість виробленої продукції (ВВП) як результат від множення загального фізичного продукту на ціну одиниці продукту. Потім по кожному рівню виробництва визначають прибуток як різницю між вартістю виробленої продукції і загальними витратами фактора (ЗВФ), які в нашому прикладі представлені загальними змінними витратами (ЗЗВ).

Із даних табл. 7.7 видно, що виробництво 904 кг ячменю дає прибуток 66,72 грн., який є максимальним. Такий самий рівень виходу продукції було визначено за допомогою правила прийняття рішення «продукт—ресурс», що ґрунтується на даних аналізу граничних величин з огляду на ринок продукту. Отже, знання такого аналізу для менеджера є необхідною умовою обґрунтованого розв’язання проблеми визначення найбільш прибуткового рівня виробництва продукції.

Правило прийняття рішення «продукт—ресурс» з огляду на ринок продукту є важливим засобом розв’язання господарських завдань, коли існує ймовірність зміни ціни на кінцеву продукцію. При її зростанні виникає, за однакових інших умов, можливість для збільшення прибутку і, навпаки, зниження ціни на кінцевий продукт несе в собі загрози зменшення прибутку і вимагає пошуку способів, які протидіяли б такому зменшенню.

Спробуємо тепер застосувати правило прийняття рішення «продукт—ресурс» за умови, що в одному випадку ціна на ячмінь зросла на 50% і становить 0,27 грн. за 1 кг, а в другому вона знизилася на 50% і становить 0,09 грн. Припускаємо також, що ці зміни відбуваються на фоні стабільної ціни на добрива (0,8 грн. за 1 кг). Це означає, що середні змінні витрати і граничні витрати на одиницю продукції залишаються такими ж, якими вони були при ціні ячменю 0,18 грн. за 1 кг. В табл. 7.8 наведені ці показники, а також величина граничного доходу на одиницю продукції при нових цінах на ячмінь.

Ціна 1 кг ячменю на рівні 0,27 грн. покриває з надлишком витрати на добрива, коли середні змінні витрати (СЗВ) на добрива мінімальні і становлять 0,103 грн. Тому виробляти ячмінь економічно вигідно. Доцільний рівень виробництва ячменю, за якого досягається максимальний прибуток, становить тепер 938 кг замість 904 кг за ціни 0,18 грн. за 1 кг. Якщо підприємство перейде цей рубіж і виробить 969 кг, воно зазнає збитку на кожному додатковому кілограмі ячменю в сумі 0,05 грн. (0,32 – 0,27).

Якщо ціна знизиться на 50%, вона не покриватиме мінімальні середні змінні витрати (0,103 грн.). В такій ціновій ситуації виробляти ячмінь на підприємстві недоцільно. Сказане проілюстровано на рис. 7.6.

З рис. 7.6 видно, що за ціни ячменю 0,27 грн. за 1 кг всі рівні його виробництва, крім двох останніх, за яких виробляється 969 і 974 кг даного продукту, будуть для підприємства прибутковими, в той час як за ціни 0,09 грн. більшість з них є збитковими.

До цього часу ми розглядали рішення «продукт—ресурс» з огляду на ринок кінцевого продукту. Проте в реальному житті змінюються ціни не лише на нього, але й на вхідні ресурси. В такому разі менеджери повинні знайти такий рівень виробництва продукції, який буде найбільш прибутковим за нової ціни на цей ресурс.

Якщо в нашому прикладі припустити, що ціна на азотні добрива в одному випадку зросла на 50%, а в другому знизилась на цю ж величину, то менеджер для пошуку найбільш прибуткового варіанта виробництва ячменю в новій ціновій ситуації повинен розрахувати граничні витрати на одиницю продукції і порівняти їх з граничним доходом на неї. За ціни на добрива 0,8 грн. за 1 кг гранична вартість фактора становила 8 грн. (0,8 грн. • 10 кг). При зростанні ціни на 50% її рівень становитиме 1,2 грн., а гранична вартість фактора — 12 грн. При зниженні ціни на 50% гранична вартість фактора становитиме лише 4 грн. На підставі даних про граничну вартість фактора розраховуються граничні витрати на одиницю продукції (табл. 7.9).

За даними табл. 7.9, при зрослій ціні на добрива (1,2 грн/кг) найбільш прибутковим є виробництво 850 кг ячменю, тоді як за ціни 0,8 грн. найбільш прибутковим було виробництво, як ми пам’ятаємо, 904 кг. В той же час при зниженні ціни на добрива до 0,4 грн. найбільш прибутковим стає виробництво 963 кг ячменю.

Отже, знання аналізу граничних величин дає можливість менеджерам одержати правильну відповідь на запитання: «Скільки виробляти?» Ми переконалися, що головний принцип, якого слід дотримуватися, є такий:

Збільшуйте випуск кінцевого продукту доти, поки вартість додаткового продукту більша за додаткові витрати.

Хоча цей принцип застосований нами на прикладі виробництва ячменю при свідомо спрощеній виробничій ситуації, однак він може бути застосований для прийняття багатьох інших рішень у практичному управлінні аграрним підприємством.

До якої маси слід відгодовувати бичків на пасовищі? Чи варто збільшувати надій від кожної корови? Ці і подібні їм запитання потрібно розв’язувати порівнянням вартості додаткової одиниці кінцевої продукції з додатковими витратами: скажімо, вартість додаткового приросту живої маси худоби чи збільшення надоїв молока з додатковими витратами на корми або додатковими вкладеннями інших ресурсів і коштів.

Отже, осмислення таких проблем через порівняння вартості граничного продукту з граничною вартістю фактора виробництва або граничного доходу з граничними витратами дає змогу виробити корисні правила прийняття обґрунтованих рішень.