library.if.ua

Менеджмент: прийняття рішень і ризик (1998)

11.1. Економічна суть лізингу, його об’єкти і суб’єкти. причини, що спонукають підприємства укладати лізингові угоди

Сільському господарству, на відміну від інших галузей, притаманний великий період обігу капіталу, спричинений довготривалим строком виробництва продукції, який в окремих сільськогосподарських галузях триває більше року. Ця обставина вимагає від аграрних підприємств здійснення значних фінансових вкладень в оборотний капітал.

З огляду на важкий фінансовий стан цих підприємств, невелику частку ліквідних активів у складі їх авансованого капіталу, підвищену ризикованість сільського господарства як об’єкта інвестування (через залежність від природних умов), особливо негативний вплив інфляції через затримку платежів за реалізовану продукцію і через тривалість виробничо-збутового циклу, недостатню розвинутість ф’ючерсної торгівлі на аграрних біржах України, невирішеність проблеми власності на землю і юридичні перепони щодо її використання як об’єкта застави стає очевидною вся складність залучення у сільськогосподарське виробництво приватного капіталу на традиційній для нашої економіки основі. Ця складність посилюється відносно низькою привабливістю галузі як об’єкта інвестування для фінансових інвесторів, оскільки існує така економічна закономірність: рівень підприємницького ризику для інвесторів прямо пропорційний терміну інвестування. Враховуючи, що в сільському господарстві період обігу капіталу є довготривалим, то це вимагає подовження терміну інвестування, а отже, автоматично підвищує рівень підприємницького ризику.

Потрібно також брати до уваги й те, що в умовах економічної кризи, яка продовжувалась і в 1998 р., відчувається гостра нестача коштів для довгострокових інвестицій. Банки України в цей час не мали достатніх ресурсів для надання довгострокових кредитів, і навіть за наявності таких ресурсів в окремих із банків вони не йшли на укладання відповідних угод з аграрними підприємствами через неподолану економічну нестабільність.

У зв’язку з цим особливо важливу роль у залученні інвестицій в сільськогосподарське виробництво (це стосується й інших галузей економіки держави) може відіграти така поки що нова для економіки України форма інвестування, як лізинг (від англ. Leasing). Лізинг як своєрідний вид підприємницької діяльності почав інтенсивно розвиватися у 50-х роках ХХ століття, коли в США, і дещо пізніше у Західній Європі, почали створюватися спеціалізовані компанії, основним видом діяльності яких став лізинг.

У зарубіжній і вітчизняній літературі немає єдиного визначення лізингу як поняття. Проте існуючі розбіжності не є істотними. Вони стосуються лише другорядних аспектів цієї категорії, що не є визначальними і не торкаються її суті — довгострокової оренди основних засобів (машин, споруд виробничого призначення, устаткування, транспортних засобів тощо). Саме довгострокова оренда майна, тобто передача його у тимчасове користування на умовах платності, строковості і зворотності (або викупу), є основоположним, стержневим аспектом лізингу.

У Законі України «Про лізинг» від 16 грудня 1997 р. дається таке визначення лізингу: «Лізинг — це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів».

Отже, лізинг розглядається як додаткове, особливе джерело фінансування, яке розширює можливості підприємств щодо вибору стратегії інвестування: оренда, власний капітал, кредит, залучений капітал (випуск акцій) і поєднання в різних комбінаціях цих джерел фінансування. Лізингу притаманні всі функції банківського кредиту. Але він є особливою формою кредитних відносин — товарним кредитом в основні засоби, за якого право використання майна відокремлюється від права володіння ним. Останнє переходить до лізингоодержувача, в той час як лізингодавець зберігає за собою право володіння переданим в оренду майном.

Лізинг як форма інвестування набув широкого застосування у розвинутих країнах світу. За даними Європейської федерації національних асоціацій лізингових товариств, питома вага інвестицій через лізинг в устаткування у загальній сумі національних інвестицій становила у 1992 р. в Англії 28,2%, Швеції — 26,3, Австрії — 19,9, Франції — 17,5, Німеччині — 16,6 і Нідерландах — 10,5 %. Високого рівня розвитку набув лізинг у США. Питома вага його тут у загальних капіталовкладеннях становить 30 %.

Для лізингу в основному притаманний тристоронній характер відносин, за яких у здійсненні лізингової операції беруть участь три суб’єкти: лізингодавець, лізингоодержувач і продавець лізингового майна.

Лізингодавець — це суб’єкт підприємницької діяльності, який є власником об’єкта лізингу і передає його у тимчасове користування іншому суб’єкту господарської діяльності за договором лізингу. Як засвідчує світова практика, лізингодавцями можуть бути різні за формою власності і правовим статусом суб’єкти господарювання: банки та їх філії, небанківські фінансові установи, статутом яких передбачається цей вид діяльності, спеціалізовані лізингові компанії, брокерські лізингові фірми.

Спеціалізовані лізингові компанії розрізняються за колом виконуваних функцій. Окремі з них спеціалізуються лише на фінансуванні угоди, інші є універсальними, тобто, крім фінансових, виконують також інші функції, пов’язані з технічним обслуговуванням об’єкта лізингу, навчанням кадрів з його експлуатації, наданням різних консультацій тощо. Зазначимо також, що лізингодавцем може бути будь-яка інша виробнича чи торговельна фірма, яка не спеціалізується на наданні лізингових послуг, проте може здавати у довгострокову оренду своє майно відповідно до законодавства або фінансувати лізингову угоду, якщо така діяльність передбачена її установчими документами.

Лізингоодержувач — це суб’єкт підприємницької діяльності, який одержує у користування об’єкт лізингу відповідно до укладеної лізингової угоди. Таким суб’єктом може бути будь-яка юридична особа незалежно від форми власності і форми господарювання, а також індивідуальні підприємці, що зареєстровані відповідно до вітчизняного законодавства.

Продавець лізингового майна — суб’єкт підприємницької діяльності, який є виробником об’єкта лізингу, або інші юридичні особи (наприклад, торговельні фірми), що продають власне майно як об’єкт лізингу.

Об’єктом лізингу відповідно до Закону України «Про лізинг» може бути будь-яке рухоме і нерухоме майно, що належить до основних засобів відповідно до законодавства, в тому числі продукція, вироблена державними підприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, система телекомунікацій тощо), яке не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його у лізинг (оренду). Майно, яке є у державній власності, може бути об’єктом лізингу тільки за погодженням з органом, що здійснює управління цим майном.

Об’єктом лізингу, що використовується у сільськогосподарському виробництві, можуть бути трактори, комбайни, сівалки, машини для обробітку ґрунту, устаткування для ремонтних майстерень, різні виробничі будівлі та споруди тощо. Проте земельні ділянки та інші природні ресурси не можуть бути об’єктом лізингу.

Які ж причини спонукають аграрні підприємства як лізингоодержувачів приймати рішення про укладення лізингової угоди? Цих причин є досить багато і всі вони пов’язані з тими перевагами, які має лізинг як особлива форма інвестування виробництва, а саме:

• лізинг дає змогу підприємствам одержати в користування необхідні основні засоби з можливим наступним їх придбанням у власність, не маючи власних коштів для їх закупівлі. Завдяки цьому підприємства в змозі ефективно вирішувати виробничі проблеми, які в іншому разі, без використання лізингу, залишилися б нерозв’язаними;

• завдяки лізингу підприємства мають можливість не зв’язувати свій капітал через купівлю необхідних основних засобів, а використовувати його для організації іншої діяльності і тим самим розширювати можливості одержання додаткового доходу. Крім того, лізинг дає змогу підприємствам замінити стару зношену техніку, для підтримання в робочому стані якої вони змушені витрачати значні обігові кошти. Вивільнивши ці кошти, підприємства можуть їх використати для розв’язання інших проблем виробничого і соціального характеру;

• лізинг для підприємств є нерідко економічно вигіднішим порівняно з купівлею засобів на умовах банківського кредиту. Адже використання останнього породжує два джерела втрат, що не притаманні лізингу: повернення банківського кредиту здійснюється за рахунок прибутку підприємства, який оподатковується (перше джерело втрат). При купівлі основного засобу підприємство сплачує податок на додану вартість (друге джерело втрат). При застосуванні лізингу лізингові платежі включаються у собівартість продукції, отже, зменшується об’єкт оподаткування, а разом з ним і відрахування від прибутку до бюджету;

• лізингові платежі можуть бути меншими порівняно з банківським процентом за кредит або процентними виплатами інших форм інвестування завдяки податковим пільгам лізингодавцям (такі пільги мають місце в деяких країнах);

• завдяки лізингу здійснюється оновлення виробництва на якісно новій основі. Він відкриває доступ до сучасної техніки, в тому числі і дорогої з високим ступенем морального зносу, забезпечуючи тим самим зростання продуктивності праці, підвищення дохідності підприємств та їх конкурентоспроможності. Отже, лізинг спроможний стати для багатьох підприємств потужним засобом розв’язання проблем, пов’язаних з переоснащенням виробництва, придбанням ноу-хау, запровадженням передових трудо-, енергозберігаючих та екологічно безпечних технологій;

• лізинг істотно не впливає на можливість одержання підприємствами кредитних ресурсів у банках, а отже, дає змогу більше залучати коштів, що необхідні для активізації виробництва;

• лізинг дає змогу розширити інвестиційні можливості аграрних підприємств завдяки залученню іноземного капіталу через оренду необхідної техніки, в той час як залучення іноземного капіталу через банківську систему є проблематичним;

• характерною рисою лізингу є можливість застосування гнучких лізингових платежів за схемою, що найбільше відповідає сезонності сільськогосподарського виробництва, а отже, і сезонності надходження коштів за реалізовану продукцію (наприклад, розробляються спеціальні графіки лізингових платежів для ферм — виробників молочної продукції і для ферм, що спеціалізуються на виробництві продукції рослиництва);

• лізинг при виконанні його умов є стабільним каналом інвестування на відміну від позик, умови надання і повернення яких можуть істотно переглядатися;

• застосування лізингу зменшує ризик лізингодавця і лізингоодержувача. За умови погіршення фінансового стану останнього і його неспроможності виплачувати лізингові платежі об’єкт лізингу повертається його власнику;

• як засвідчує міжнародна практика, розвинутий ринок лізингу сільськогосподарської техніки може запропонувати більший її вибір для аграрних підприємств, оскільки до лізингових операцій залучається значно ширше коло підприємств з великою варіацією їх фінансового стану, в той час як пряма закупівля таких засобів через одержання кредитів у банках ставить підвищені вимоги до їх платоспроможності і ліквідності;

• створені в країнах Заходу спеціалізовані сільськогосподарські лізингові компанії добре обізнані з потребами фермерів, а тому швидше, ніж інші кредитори, реагують на зміну попиту на сільськогосподарську техніку, оперативніше приймають рішення про інвестування потенційних лізингоодержувачів;

• лізинг є надійним способом випробування основного засобу. Його використання як об’єкта лізингу дає змогу лізингоодержувачу переконатися в надійності та ефективності вказаного засобу і завдяки цьому прийняти обґрунтоване рішення щодо майбутньої закупівлі його у більшій кількості;

• лізинговою угодою, як уже зазначалося, може бути передбачена можливість купівлі лізингоодержувачем об’єкта лізингу за залишковою вартістю по закінченні строку цієї угоди. Це дає змогу вказаному суб’єкту господарювання створити надійніші умови здійснення виробничої діяльності.

Лізинг вигідний не лише лізингоодержувачу, а й лізингодавцю, оскільки забезпечує повне повернення усіх капітальних витрат на закупівлю об’єкта лізингу і одержання прибутку за надання цього об’єкта в довгострокову оренду. При цьому прибуток на одиницю вкладеного капіталу здебільшого є не меншим, ніж від здійснення інших інвестиційних операцій.

Лізинг також вигідний і для виробників основних засобів, оскільки дає змогу істотно розширити ринок їх збуту за рахунок тих суб’єктів господарської діяльності, які за звичайних умов фінансування не змогли б придбати ці засоби. Такими суб’єктами є малі і середні підприємства, а також решта суб’єктів господарювання з недостатнім оборотним капіталом. Розширення збуту в умовах конкуренції є важливою маркетинговою перевагою, тому виробники основних засобів зацікавлені у розширенні своєї участі в здійсненні лізингових операцій.

У лізингу як формі товарного кредиту зацікавлена і держава, по-перше, тому, що він має ряд переваг для підприємств, завдяки чому сприяє зміцненню їх економіки, а отже, і економіки держави в цілому і, по-друге, заборгованість підприємств іноземним лізингодавцям не зараховується Міжнародним валютним фондом до загальної заборгованості держави, що використовує імпортний лізинг. Це дає можливість такій державі перевищити при необхідності фактичні ліміти кредитної заборгованості, встановлені цим фондом.

До недоліків лізингу можна віднести те, що у здійсненні лізингової операції беруть участь більше суб’єктів господарювання, ніж у звичайній операції купівлі-продажу. Це ускладнює практичне втілення лізингової угоди через можливі суперечності, що виникають між її учасниками. Водночас вимагається і більше часу для підготовки цієї угоди. Як засвідчує міжнародна практика, лізингові платежі можуть бути конкурентоспроможними за своїм розміром з ціною позики за умови прийняття державою законодавчих актів, що передбачають певні податкові пільги для учасників лізингової угоди. В іншому разі лізинг може бути дорожчим за своєю ціною, що дещо звужує можливості його практичного застосування.

Проте вказані недоліки лізингу не є істотними і не йдуть в жодне порівняння з тими перевагами, що йому органічно притаманні. Це дає підстави сподіватися, що лізинг знайде широке застосування в економіці України та в її провідній галузі — сільськогосподарському виробництві.