library.if.ua

Менеджмент виробничих витрат у сільському господарстві (1998)

2.3.2. Зв’язок ефективності виробництва із собівартістю продукції

Ураховуючи те, що функція собівартості продукції передбачає врахування як ціни ресурсів, так і ціни на продукт, що виробляється з цих ресурсів, важливим чинником при визначенні обсягів використання ресурсів, а отже, формуванні виробничих витрат є співвідношення між цінами на ресурси, ціною на продукт, що виробляється з цих ресурсів, маржинальним продуктом і маржинальними витратами.

Для мінімізації виробничих витрат підприємства необхідно забезпечити такий обсяг виробництва продукції, при якому б маржинальні продукти від використання певних ресурсів відповідали цінам цих ресурсів. При цьому варто зазначити, що цим правилом можна скористатися саме для довгострокового періоду, адже й праця, й капітал у цьому разі виступають як змінні фактори.

Однак процес мінімізації виробничих витрат, узятий окремо від питання максимізації прибутку, не може бути однією з основних цілей підприємства. Тому треба поєднати ці дві сторони виробничого процесу. Виходячи із загального правила максимізації прибутку, згідно з яким потрібно виробляти такий обсяг продукції, при якому б маржинальний дохід дорівнював маржинальним витратам (МД = МВ), ми можемо вивести у формалізованому вигляді правило максимізації прибутку при використанні праці й капіталу. Однак при цьому слід пам’ятати про певні відмінності функціонування як загального правила максимізації прибутку, так і всіх його похідних залежно від умов формування цін на продукти й ресурси. А ці умови пов’язані передусім з тим, на яких ринках і під впливом яких чинників формуються ціни  чистої чи недосконалої конкуренції. Відомо, що під впливом чистої конкуренції для конкретної фірми попит є абсолютно еластичним як на ринку ресурсів, так і на ринку товарів. За цих умов рівень ринкової ціни визначає попит для фірми. За умов недосконалої конкуренції не рівень ціни, а рівні середнього доходу або середньої виручки від реалізації продукції визначають попит для фірми.

Виходячи з того, що для виробника ціни на ресурси  це виробничі витрати, то, ставлячи за мету максимізацію прибутку, він змушений враховувати не лише вартість самих ресурсів, а й необхідність забезпечення найефективнішого співвідношення між ними при даному рівні технології, що в кінцевому підсумку визначає ту кількість землі, праці, капіталу й підприємницьких здібностей, які доцільно залучати у виробництво. Крім того, потрібно пам’ятати, що попит на ресурси є похідним від попиту на готову продукцію, роботи чи послуги. Звідси можна виділити такі основні закономірності, що впливають на підвищення попиту на ресурси.

По-перше, попит на ресурси зростає, коли збільшується попит, а отже, ціна на продукт, що виробляється із залученням цих ресурсів. По-друге, попит на ресурси зростає, коли підвищується продуктивність використання самих ресурсів, що може відбуватися внаслідок застосування нових технологій або підвищення інтенсивності використання ресурсів. По-третє, зниження ціни на ресурси, що замінюють інші ресурси, також приводить до збільшення попиту на них, але за умови, якщо ефект обсягу продукції перевищує ефект заміщення. По-четверте, коли ціна на ресурси, що замінюють інші ресурси, зростає, а ефект заміщення перевищує ефект обсягу продукції, то це також зумовлює підвищення попиту на ресурси. І, нарешті, зниження ціни на взаємодоповнюючі ресурси також сприяє зростанню попиту на них.

Крім того, важливе місце в процесі ціноутворення на ресурси й попиті на них відіграє рівень еластичності попиту на ресурси. Так, якщо попит на ресурси має високу еластичність, то незначне зниження ціни на них зумовлює відносно велике зростання попиту на них. І, навпаки, якщо попит на ресурси нееластичний, навіть значне зниження цін на них спричинить досить «скромне» підвищення попиту на ресурси. З іншого боку, чим більше ресурсів, що можуть замінювати один одного, тим вища еластичність попиту на них. І, навпаки, винятковість певного ресурсу призводить до низької еластичності попиту на нього. Прикладом є попит на землю. Звичайно ж, еластичність попиту на ресурси також корелює з еластичністю попиту на продукт, що виробляється з цих ресурсів: чим вища еластичність попиту на продукт, тим вища еластичність попиту на ресурси, і навпаки. Важливим чинником, який визначає рівень еластичності попиту на ресурси, є питома вага витрат на певний ресурс у загальній сумі виробничих витрат: чим вища ця питома вага (коефіцієнт), тим вища еластичність попиту на даний ресурс.

Отже, з усього сказаного про попит на ресурси можна зробити висновок, що взаємозв’язки між попитом на продукт і попитом на ресурси є досить складними, в окремих випадках мають різноспрямовану дію і через ціну на ресурси та коефіцієнт залучення їх у виробництво мають визначальне значення у формуванні виробничих витрат.

Орієнтуючись на досягнення максимуму прибутку, ринкова економіка через конкуренцію як на ринку товарів, так і на ринку ресурсів забезпечує оптимальну ефективність виробництва й розподілу ресурсів. Це стосується насамперед ринкової моделі чистої конкуренції, де виробничі ресурси розподіляються таким чином, щоб найбільшою мірою забезпечити потреби споживачів. Адже ціна будь-якого продукту водночас є й мірилом граничної або маржинальної його цінності. Отже, ціна продукту вимірює граничну користь, яку отримує споживач від додаткового споживання продукту, а маржинальні витрати цього продукту показують розмір витрат споживача за умови збільшення виробництва товару, а отже, використання ресурсів. При цьому також забезпечується так звана ефективність розподілу ресурсів.

Поряд з цим конкурентні умови функціонування економіки забезпечують і її виробничу ефективність. У довгостроковому періоді при чистій конкуренції підприємство приходить до потрійної рівноваги, коли ціна на продукт дорівнює мінімальним питомим витратам (мінімальній собівартості одиниці продукції) й маржинальним витратам (Ц = min ПCB = MB). Це означає, що підприємство має використовувати якнайменші обсяги виробничих ресурсів, досконалі технології, форми й методи організації виробництва. Проте найвища ефективність розподілу ресурсів і виробництва досягається саме за умов чистої конкуренції. При недосконалій конкуренції оптимальні рівні за цими обома різновидами ефективності не досягаються. Це пояснюється тим, що в умовах недосконалої конкуренції недовикористовуються виробничі ресурси, а ціна на продукт перевищує рівень перетину попиту й пропозиції, тобто оптимальну ринкову ціну.

Особливостями функціонування сільського господарства є те, що тут ціни на сільськогосподарську продукцію формуються в умовах, наближених до чистої конкуренції, а ціни на ресурси для сільського господарства  в умовах недосконалої конкуренції. Саме в цьому криються причини багатьох проблем, що існують у цій галузі: дисбаланс цін між продукцією сільського господарства і ресурсами, що йому потрібні, необхідність державної підтримки сільського господарства й цінового регулювання, неоднакові рівні доходів і ефективності виробництва в різних галузях.

Аналізуючи формування виробничих витрат на мікроекономічному рівні, потрібно завжди пам’ятати, що цей процес є похідною від процесу максимізації прибутку підприємства, а виробнича функція, функція виробничих витрат, функції доходу та прибутку будуються за неокласичною формою, що базується на маржинальних величинах і трьох стадіях виробничої функції. На рис. 2.6 показано основні взаємозв’язки між названими функціями.

Оскільки прибуток (збиток)  це різниця між виручкою від реалізації продукції й сумарними витратами на її виробництво (П = ВР  СВ), точка А на рис. 2.6,а,б показує максимальний збиток підприємства. При цьому, як видно з рис. 2.6,в, ціна ресурсу, що використовується у виробництві, дорівнює ціні одиниці продукту. Як відомо, при чистій конкуренції ціна на ресурс являє собою маржинальні витрати виробника на цей ресурс. Звідси ми можемо записати:

ПСВ = МВ = ЦР (13)

при ВМО = МВ.

Точка Б на рисунку є точкою модуляції, тобто зміни параметрів функцій. У цій точці на рис. 2.6,а видно момент перетину функції виручки від реалізації продукції, а на рис. 2.6,в ця точка відповідає максимуму вартості маржинального продукту. Площина в діапазоні 0А відповідає умовам, де

П = ВР  СВ < 0, (14)

при ВМО > МВ і МВО > Ц, тобто в цій площині підприємство має збиток, не зважаючи на те, що саме на цьому відрізку функції виручки від реалізації продукції досягається максимум вартості маржинального продукту.

Точка В на рис. 2.6,а відповідає ситуації, за якої прибуток дорівнює нулю, тобто виконується умова

П = ВР  СВ = 0. (15)

Відповідно функція прибутку на рис. 2.6,б також набуває нульового значення, а на рис. 2.6,в ми можемо побачити, що ціни на ресурс і на продукт урівноважуються, тобто виконується умова, при якій

ЦР = Ц = МВ, (16)

якщо ВМО > Ц.

Точка Д показує максимум прибутку, що досягається в процесі виробництва, і відповідає умові

П = ВР  СВ > 0 (17)

при П  max,

ЦР = ВМО = МВ = Ц (18)

при Ц > ВМО.

Точка Л, як і точка В, відповідає нульовому прибутку за умови

П = ВР  СВ = 0, (19)

ЦР = Ц = МВ (20)

при Ц > ВМО.

Точка М показує максимальне значення виручки від реалізації продукції і відповідає умовам

ПР = ВР  СВ < 0 (21)

при ВР  max, ВМО = 0, а Ц > ВМО.

Аналізуючи показані на рис. 2.6 закономірності взаємозв’язків і співвідношень між різними функціями, потрібно зазначити, що функція виручки від реалізації продукції (ВР(о)) ґрунтується на виробничій функції виходячи з формули

Однак з рис. 2.6 випливає, що стадії виробничої функції не зовсім збігаються з циклами функції виручки від реалізації продукції. Так, перша стадія виробничої функції містить відрізок ОГ на функції виручки від реалізації продукції, адже саме в цій точці ВМО = Ц (рис. 2.6,в), а друга стадія  відрізок ГМ, тому що в точці МВМО = 0. Від точки М започатковується третя стадія виробничої функції. Як відомо, перша й третя стадії виробничої функції є нераціональними для виробництва, і лише в другій стадії виробник може максимізувати прибуток. Цікавим при цьому є також аналіз нахилу кривих прибутку, виробничих витрат і виручки від реалізації продукції. Крива прибутку має нахил, що дорівнює 0 у двох точках, де нахил кривої виручки від реалізації продукції дорівнює нахилу лінії виробничих витрат. Це точки А і Д на рис. 2.6. Нахил функції прибутку можна визначити так:

ВР/КР = ВР/КР   СВ/КР. (26)

Отже, умови максимізації прибутку через нахил функції виробничих витрат і функції виручки від реалізації продукції можна записати так:

 ВР/ КР =  СВ/ КР. (27)

У точці М нахил кривої виручки від реалізації продукції також дорівнює нулю, саме в цій точці досягається максимальне значення даної функції.

Говорячи про методологію формування виробничих витрат на мікрорівні, варто також відмітити закономірності оптимізації кількісного використання змінних виробничих ресурсів, тобто коли використовується один, два або більше виробничих ресурсів в умовах постійних і змінних цін на ці ресурси, а також одного або більше видів виробленої продукції. Скориставшись умовними позначеннями до рис. 2.6, можна записати, що умовою оптимізації використання одного змінного виду ресурсу при взаємозв’язку «фактор — продукт» є така, при якій досягається рівність між вартістю маржинального обсягу виробленої продукції за допомогою даного ресурсу (ВМОКР1) і ціною на цей ресурс (ЦРКР1):

Ці рівняння показують, що доцільно нарощувати використання ресурсу КР1 до моменту, коли ВМО КР1 > ЦР КР1. Оптимальний обсяг використання ресурсу КР1 буде в тій точці, де вартість маржинального продукту, що виробляється за допомогою цього ресурсу, дорівнюватиме його ціні.

За аналогічним принципом відбувається також оптимізація використання двох або більше ресурсів при виробництві одного виду продукту (взаємозв’язок «фактор — фактор»). Цю закономірність можна записати так:

Графічно оптимізація використання двох видів ресурсів при виробництві одного виду продукції виражається відповідно через ізокванту та ізокосту (рис. 2.7). Точка А показує відповідно максимально можливе використання ресурсу КР1 у процесі виробництва, а точка Б  ресурсу КР2. Точка Е показує єдино можливу точку на ізокості, де врівноважуються маржинальні обсяги продукту відповідно ресурсу КР1 і КР2 й ціни на ці ресурси в контексті рівняння (33). За цих умов, з позиції оптимізації прибутку, оптимальна кількість використання ресурсу КР1 знаходиться в точці В, а КР2  у точці Г. В умовах, коли змінюються ціни на ресурси, виникають нове співвідношення між відомими величинами й нові оптимальні обсяги використання ресурсів.

Максимізація прибутку з оптимізацією обсягу виробництва при використанні кількох видів ресурсів здійснюється за принципом:

Такі основні методологічні основи формування виробничих витрат на мікроекономічномку рівні, що передбачають урахування як рівня підприємств, так і рівня певних ринків продукції та ресурсів. На цих методологічних засадах будують свою діяльність суб’єкти мікроекономічного рівня економіки: підприємства, біржі, банки, інші обслуговуючі організації.