library.if.ua

Менеджмент виробничих витрат у сільському господарстві (1998)

3.2.2. Основні можливі напрямки аграрної політики

Аграрна політика будь-якої держави перебуває під тиском зазначених ідеологічних підходів і має спрямованість того підходу, прихильники якого на певний момент часу більшою мірою впливають на державні структури, відповідальні за розробку і здійснення аграрної політики. Однак будь-яка аграрна політика має будуватися на реальних проблемах, зв’язках і закономірностях, що об’єктивно існують в сільському господарстві. Одна з основних таких закономірностей розвитку сільського господарства, що значною мірою визначає й формування виробничих витрат цієї галузі, полягає у випереджаючому зростанні пропозиції сільськогосподарської продукції над попитом на неї і в нееластичності попиту на цю продукцію. Так, за розрахунками американського економіста Лютера Твіна, сукупна цінова еластичність попиту на валову продукцію сільського господарства США для внутрішнього споживання в короткостроковому періоді становить 0,20, а в довгостроковому 0,40. Це означає, що 1 % підвищення цін на сільськогосподарську продукцію зменшуватиме попит на неї відповідно на 0,20 і 0,40 %. При цьому, за даними вченого, цінова еластичність попиту на сільськогосподарську продукцію США з урахуванням її експорту становить 0,25 у короткостроковому і 0,63 у довгостроковому періодах.

Твін також розрахував еластичність попиту на сільськогосподарську продукцію за доходом населення. Ця еластичність становить 0,15 для всієї сільськогосподарської продукції, тобто якщо доходи населення зростають на 1 %, то попит на сільськогосподарську продукцію  лише на 0,15 %. Наприклад, якщо населення США зростає в середньому на 1 % щороку, то при ціновій еластичності попиту на сільськогосподарську продукцію –0,63 внутрішній попит на неї збільшиться на 1,09 % (1 %+(0,15  0,63).

На еластичність попиту на сільськогосподарську продукцію за доходом впливають три основних чинники: по-перше, з підвищенням доходів еластичність попиту на сільськогосподарську продукцію за доходом знижується, тобто попит стає менш еластичним. Так, люди з низькими доходами тратять на продукти харчування в середньому більше 70 % свого сукупного доходу, а з високими доходами  до 10 %. По-друге, з підвищенням доходів населення має тенденцію до збільшення витрат на харчування поза домівкою (кафе, ресторани). Якщо еластичність за доходом на продукти харчування поза домівкою дорівнює 0,57, то вдома  лише 0,2. І, по-третє, еластичність попиту за доходом на продукти харчування має досить великий діапазон за видами продуктів. Так, еластичність за сиром дорівнює 0,38, тоді як за здобою цей показник становить 0,5. Продукти з мінусовою еластичністю за доходом відносять до продуктів першої необхідності (їх ще називають низькоякісними продуктами). Це означає, що з підвищенням доходів споживання таких продуктів знижується (до них відносять цукор, борошно, хліб, яйця).

Нееластичність попиту на сільськогосподарську продукцію поряд з іншими чинниками (такими, як річне й сезонне коливання цін на сільськогосподарську продукцію, попит на неї на міжнародних сільськогосподарських ринках, погода) дуже суттєво впливає на зниження цін на продукцію галузі й доходів її виробників в умовах зростання обсягів виробництва. Наприклад, у США аграрна політика як чинник фіскального макроекономічного регулювання характеризується трьома типами програм: введення дворівневих цін на сільськогосподарську продукцію; виведення з обороту сільськогосподарських земель; прямі виплати з бюджету фермерам. Так, мета дворівневих цін  скористатися певними перевагами з існування різної еластичності попиту на сільськогосподарську продукцію всередині країни (де еластичність нижча) і на міжнародному ринку (де внаслідок вищої конкуренції еластичність вища) з метою підвищення доходів фермерів. Дворівневі ціни мають за мету підтримання внутрішніх цін, аби вони були вищими від цінової рівноваги. Надлишок продукції, що утворюється внаслідок цього, планується реалізувати на міжнародних ринках. Узагалі країна отримує максимальний дохід за умови, коли маржинальний дохід на внутрішньому ринку дорівнює маржинальному доходу на зовнішньому ринку.

Іншою стороною програми дворівневих цін є існування товарнокредитної корпорації фермерів США, яка акумулює зазначений надлишок сільськогосподарської продукції, надаючи фермерам цільові позички. Фермери, що отримали таку позичку, мають право або реалізувати свою продукцію на ринку за умови, коли виручка від її реалізації перевищує суму позички з процентами на неї, або коли ціна низька, поставити продукцію до товарнокредитної корпорації в кількості, що покрила б узяту позичку з процентами на неї. Корпорація на свій розсуд може розпоряджатися даною продукцією і реалізовувати її на внутрішньому чи на зовнішньому ринках. Система дворівневих цін функціонує в США з 1929 р.

Програма виведення з обробітку сільськогосподарських земель певною мірою доповнює програму дворівневих цін. Її мета  зниження витрат уряду і виробничих витрат фермерських господарств і завдяки цьому підвищення доходів сільськогосподарських виробників. На рис. 3.3 графічно зображено, як спрацьовує така програма. Якщо держава вводить дворівневу систему цін на сільськогосподарську продукцію, підтримуюча ціна Цп перевищує врівноважену ринкову ціну Ц0 і тим самим створюється перевиробництво продукції О1О2. Аби знизити це перевиробництво, запроваджують програму виведення з обробітку сільськогосподарських земель. Фермерам виплачуються кошти за те, що вони не використовують під виробництво певну частину своїх земель. Завдяки цьому обсяг виробництва сільськогосподарської продукції знижується (ПР1) і перевиробництво продукції скорочується до О1О3. Отже, знижуються виробничі витрати в сільському господарстві, економляться всі види ресурсів на виробництво і зберігання надлишкової продукції. З 1957 по 1988 р. у такий спосіб у США виведено з обробітку 31,6 млн. га сільськогосподарських угідь.

Суть програми прямих виплат полягає в тому, що держава здійснює прямі виплати фермерам для покриття різниці в цінах, за якими закуповується сільськогосподарська продукція і за якими вона реалізується споживачам. На рис. 3.4 графічно зображено механізм дії цієї програми. Підтримуюча ціна Ц1 перевищує врівноважену ринкову ціну Ц0 і стимулює фермерів виробляти продукцію в обсязі О1. Однак для того, щоб цей обсяг був реалізований споживачам, ціна на продукцію повинна становити Ц2, рівень якої визначає точка перетину нової пропозиції продукції (ПР1) і попиту на неї (точка Б).

Отже, різницю між цінами Ц1 і Ц2 держава покриває прямими виплатами фермерам. Обсяг підтримки доходу фермерів  це площина 0Ц1АО1, а споживачі будуть платити за продукцію в обсязі 0Ц2БО1.

Уперше така програма була використана в США в 1949 р. і до 1973 р. не застосовувалася. У 1973 р. прямі виплати були використані на підтримку виробництва пшениці, кукурудзи, рису, ячменю, бавовнику.

Існує й інший зв’язок між програмами державного регулювання сільського господарства і виробничими витратами галузі. Усі три зазначені програми діють у короткостроковому періоді й розраховані на підтримку й підвищення доходів сільськогосподарських виробників. Воднораз підвищення доходу потребує нарощування виробництва, яке неможливе без розширення інвестування. Основна частина інвестицій вкладається в землю, щоб підвищити її родючість і компенсувати виведені з обробітку площі, певна, але значно менша частина інвестицій  в основні та оборотні фонди.

У такий спосіб здійснюється капіталізація доходів та їх трансформація у виробничі витрати. У довгостроковому періоді вигоду від капіталізації доходів отримують землевласники, а витрати у вигляді зростаючої ренти мають орендарі.

Інший зв’язок виробничих витрат з короткостроковим і довгостроковим періодами відбувається через еластичність попиту на сільськогосподарську продукцію: за останні 25 років простежується зростання такої еластичності. Так, якщо в США у короткостроковому періоді попит на пшеницю, кормове зерно, сою становить близько 0,5, то в довгостроковому періоді 1,0. Водночас Твін доводить, що в короткостроковому періоді 1 % зростання виробництва сільськогосподарської продукції знижує ціни на неї на 2 %, виручку від її реалізації  на 1 % і чистий дохід фермерів за умови стабільних виробничих витрат  на 3 %. Динаміка виробничих витрат, а отже, й доходу в цьому разі залежить від того, в якій фазі виробничої функції знаходиться виробничий процес.