library.if.ua

Менеджмент виробничих витрат у сільському господарстві (1998)

3.3.3. Вплив тарифів і квот на собівартість імпортованої продукції

Уведення тарифу підвищує витрати країни–експортера, знижує її прибутки і тим самим зменшує обсяги експорту в країну, що ввела тариф. Через це пропозиція на внутрішньому ринку країни–імпортера знижується (рис. 3.10, а, О1), внаслідок чого підвищуються ціни на продукцію, однак при цьому продовжують зростати й виробничі витрати (рис. 3.10, в, С1).

Зменшення обсягів імпорту продукції в конкретну країну зумовлює підвищення її пропозиції на світовому ринку, внаслідок чого знижується рівень світових цін (рис. 3.10, а, Ц2). Якщо еластичність попиту й пропозиції однакова на внутрішньому ринку, то витрати, пов’язані з уведенням тарифу, розподіляються порівну між виробниками сільськогосподарської продукції та її споживачами. При вищій еластичності пропозиції порівняно з еластичністю попиту більшу частину витрат з відшкодування тарифу несуть виробники, а при вищій еластичності попиту порівняно з еластичністю пропозиції більшу частину тарифу сплачують споживачі продукції галузі у вигляді надбавок до її ціни.

Уведення квоти на імпортовану продукцію (рис. 3.10, б, г) також обмежує пропозицію продукції на внутрішньому ринку й робить її абсолютно нееластичною (ПР1). При цьому ціна підвищується з Ц0 до С1, а на світовому ринку вона знижується до Ц2. Велике значення при введенні як тарифу, так і квоти має питома вага країни–імпортера продукції на світовому ринку. Якщо вона значна, то введення тарифу чи квоти суттєво вплине на зниження світової ціни, при незначній питомій вазі цей вплив буде також незначним.

На рис. 3.11 зображено економічний ефект від уведення тарифу й квоти на внутрішньому ринку країни–імпортера. До міжнародної торгівлі країна виробляла продукції в розмірі О0 при ціні на неї Ц0. Після імпорту продукції пропозиція її зросла на внутрішньому ринку до О1, а ціна знизилася до Ц1. Однак при такій ціні продукцію власного сільського господарства стали купувати в обсязі О2, а решта кількості попиту почала задовольнятися за рахунок імпортованої продукції (О2О1). Отже, вигода від міжнародної торгівлі, в цьому разі від імпорту, очевидна  споживачі отримують більше продукції за нижчу ціну.

При введенні тарифу ціна зростає до Ц2, обсяг імпорту знижується до О3, а обсяг реалізації продукції власного сільського господарства зростає до О4. Імпорт продукції, таким чином, зменшується від О2О1 до О4О3. При цьому втрати споживачів становлять Ц2ВГЦ1, а втрати виробників  Ц1Ц2БА. Площина БВЕД  це ефект доходу від тарифу. Втрати споживачів від підвищення ціни переходять у дохідну частину бюджету країни у вигляді надходжень від уведення тарифу.

Трикутник АБД називають захисним ефектом тарифу, адже частина втрат споживачів від підвищення ціни переходить у дохід виробників сільськогосподарської продукції, які використовують ці надходження для розширення виробництва в обсязі О2О4.

Однак загалом уведення тарифу знижує загальну ефективність економіки й реально спричинює втрати в економіці, тому що ресурси перерозподіляються з ефективніших галузей у менш ефективні під впливом штучної стимуляції такого перерозподілу. Трикутник ВГЕ  це так званий ефект споживання або додаткові втрати споживачів продукції галузі.

Ефект квоти на внутрішній ринок подібний до ефекту тарифу: внутрішнє виробництво становить обсяг О4, а загальне, з урахуванням імпорту,  О3. Однак при введенні квоти ефект доходу (БВЕД) піде не до бюджету країни, а до національних виробників сільськогосподарської продукції у вигляді монопольного прибутку. Взагалі квота більш шкідлива для економіки, ніж тариф. Пояснюється це тим, що при введенні тарифу ціна на внутрішньому ринку буде вищою від рівня світової ціни лише на розмір тарифу і ніколи не перевищить цього рівня. При квоті будь-яке підвищення внутрішнього попиту на продукцію спричинюватиме необмежене зростання внутрішньої ціни, адже цей попит не можна задовольнити за рахунок імпорту продукції.

Відповідно до змін обсягів виробництва й реалізації продукції сільського господарства країни–імпортера змінюється й собівартість одиниці цієї продукції, наближаючись або віддаляючись від оптимального обсягу виробництва, при якому максимізується прибуток сільськогосподарських підприємств. Зміна ціни зумовлює необхідність перегляду виробничої програми підприємств, коригування обсягів виробництва та виробничих витрат з метою максимізації прибутку, що вже стосується мікроекономічної сфери.

Аналізуючи стан міжнародної торгівлі в Україні загалом і сільськогосподарської зокрема, слід зазначити, що в 1995 р. загальна сума експорту становила 14,5 млрд. дол., а імпорту  15,7 млрд. дол. Отже, негативне сальдо становило 1,2 млрд. дол., що на 0,6 млрд. дол. менше, ніж у 1994 р. Коефіцієнт залежності України від імпорту досягав 41 %, тоді як у США  9,5 %, Японії  14,5 %. У структурі імпорту 56 % припадало на мінеральне паливо, нафту, нафтопродукти й газ. При цьому 66 % внутрішнього попиту в Україні покривається за рахунок імпорту переважно продовольчих товарів.

Маючи на увазі експортні можливості агропромислової продукції України, слід зазначити, що основними з них є зерно, цукор, олія, винопродукція, овочі, плоди, овочеві консерви, картопля, крохмаль, спирт, хміль, м’ясо-молочні продукти, а основними ринками збуту цієї продукції є Росія та інші країни колишнього СРСР, деякі країни Західної Європи, Китай, Південна Корея. Експорт продукції сільського господарства і продуктів харчування в 1995 р. становив 1,7 млрд. дол., або 11,7 % загального експорту. У 1996 р. спостерігається нарощування сільськогосподарського експорту. Так, за перший квартал 1996 р. він зріс на 48,6 %. У структурі сільськогосподарського й харчового експорту 32,1 % займає цукор, 10,2 %  молочні продукти, 14,4 %  худоба і м’ясо. У загальній структурі сільськогосподарського експорту 47 % припадає на країни СНД, 11 %  на європейські країни, 2,9 %  на США.