library.if.ua

Менеджмент виробничих витрат у сільському господарстві (1998)

4.1.1. Суть і особливості власності в сільському господарстві та їх зв’язок з виробничими витратами

Підвалинами будь-якого економічного механізму виступає форма власності на засоби виробництва. Історія розвитку суспільства, формування, розвиток, трансформація і зникнення певних соціально-економічних формацій, починаючи від первіснообщинного ладу і закінчуючи соціалістичним, підтверджує правильність такого твердження. Аналізуючи особливості форм власності в сільському господарстві та їх вплив на формування виробничих витрат, насамперед необхідно відзначити принципові відмінності функціонування власності в сільському господарстві порівняно з іншими секторами економіки.

З цієї точки зору цікавими є дослідження, проведені класиками економічної теорії Адамом Смітом і Карлом Марксом. Так, А. Сміт, вивчаючи особливості ціноутворення в сільському господарстві, зазначав, що в цій галузі одна й та сама кількість затраченої праці забезпечує в різні роки виробництво різних обсягів сільськогосподарської продукції. Тому навіть при незмінному попиті на сільськогосподарську продукцію ринкова ціна на неї значно коливається, інколи відстаючи від її природної ціни, а інколи набагато перевищуючи цю ціну, тоді як ціна на полотно, сукно не зазнає таких коливань, як, наприклад, ціна на хліб. Особливістю при цьому є те, що коливання ринкової ціни припадають в основному на ті її частини, які належать до заробітної плати й прибутку, і меншою мірою відбиваються на тій частині, яка припадає на ренту.

Такі самі коливання ціни на продукцію сільського господарства відмічав і К. Маркс. При цьому він виділяв два елементи цього процесу. Перший елемент полягає в тому, що одна й та сама кількість праці, залежно від несприятливої погоди і тощо, виражається в дуже різних кількостях споживчих вартостей, а тому певна кількість цих споживчих вартостей може мати досить різну ціну. Другий елемент впливу на сільськогосподарські ціни Маркс вбачав у різних можливостях нарощування промислової та сільськогосподарської продукції. Оскільки виробництво сільськогосподарської продукції, що залежить від певних органічних законів і пов’язано з відомими проміжками часу, не можна збільшити такою самою мірою, як, наприклад, кількість машин та іншого основного капіталу, то з розвитком економіки зростання останнього спричинюватиме підвищення як попиту на сільськогосподарську продукцію, так і цін на неї. Саме з другим елементом Маркс пов’язував основні причини коливання цін на сільськогосподарську продукцію. Отже, саме специфіка землеробства є головним чинником коливання цін на сировину, і власне природа проблем, що постають перед такими різними галузями народного господарства, як сільське господарство і промисловість, а також способи їх розв’язання настільки різняться між собою, що про просте механічне поєднання їх в один виробничий механізм не може йти й мови. І хоча висновок Маркса про швидке і безперервне зростання постійного капіталу з розвитком економіки є цілком правильним, а висновок про відносне паралельне недовиробництво сільськогосподарської продукції не підтвердився практикою, все ж у головному він був правий: механізми ціноутворення, що базуються на специфіці реалізації власності на засоби виробництва в сільському господарстві й промисловості, принципово різняться між собою. Маркс підкреслював, що капіталістична система суперечить раціональному землеробству або що раціональне землеробство несумісне з капіталістичною системою в землеробстві, під якою він розумів укрупнене індустріальне виробництво. Звідси Маркс робив дуже важливий висновок  землеробство постійно потребуватиме реального, а не гіпотетичного гаранта збереження його раціональності. Таким гарантом, за Марксом, можуть бути лише дрібні, селянські господарства, що використовують працю своїх власників. При цьому слід підкреслити важливість цього висновку, адже Маркс був дуже послідовним у несприйнятті інституту дрібної земельної власності. Однак тут немає протиріччя тому, що дрібна земельна власність і дрібне селянське господарство є різними поняттями. Існування дрібних селянських господарств можливе, наприклад, і при націоналізації землі, й при її оренді у великих землевласників, і при приватній власності на землю самих селян. Цей висновок про умови забезпечення раціонального землеробства є актуальним і сьогодні.

Наступним важливим моментом, що визначає особливості реалізації власності в сільському господарстві, а звідси й формування виробничих витрат сільськогосподарських підприємств є зазначений іще Марксом процес відчуження праці з розвитком продуктивних сил. Маркс називав цей процес пороком капіталізму, водночас зазначаючи, що в землеробстві він має катастрофічні наслідки. Слід підкреслити, що цей висновок, зроблений Марксом уже на завершальній стадії роботи над «Капіталом», суперечить його раннім твердженням про можливість раціоналізування землеробства на основі усуспільненого його ведення. Таке протиріччя, на нашу думку, лише підтверджує глибину й ґрунтовність Марксових досліджень аграрних відносин і висновок про те, що справді вчення Маркса не догма, а лише засіб до подальших досліджень.

Саме з особливостями відчуження праці в сільському господарстві пов’язана й класифікація форм власності в цій галузі. На наш погляд, можна виділити такі класифікаційні форми власності в сільському господарстві, як державну, колективну, кооперативну й приватну. Поряд з цим існує ряд способів реалізації певної форми власності, до яких можна віднести госпрозрахунковий підряд, оренду, паювання, акціонування та ін. Якщо поняття «власність» характеризує суб’єктивну належність життєвих благ, зумовлює поєднання чинників виробництва і має фундаментальний характер, то реалізація власності характеризує її соціально-економічні функції, практичну діяльність суб’єктів привласнення.