Менеджмент виробничих витрат у сільському господарстві (1998)

6.2.1. Методологічні підходи до визначення вартості землі

Загальнометодологічним підходом при визначенні вартості землі є встановлення її альтернативної вартості порівнянням доходу (ренти), що може бути отриманий від експлуатації землі, з доходом, який можна було б отримати від зберігання грошей в банку. Такий підхід іще називають визначенням вартості землі через капіталізацію ренти. У формалізованому вигляді його можна подати так:

ВЗ= (РР-ПЗ) / Б, (71)

де ВЗ  вартість землі; РР  річна рента; ПЗ  податок на землю; Б  коефіцієнт банківської процентної ставки.

Виробничі витрати, пов’язані з функціонуванням землі, можна визначати двома шляхами: як залишок від загальних витрат на виробництво за мінусом витрат на інші ресурси (крім менеджменту) і за ринковою вартістю. При цьому другий варіант передбачає два підходи:

а) витрати визначаються множенням банківської процентної ставки довгострокового кредиту на вартість землі за балансом або на вартість землі за поточними ринковими цінами;

б) витрати прирівнюються до чистої земельної ренти.

У свою чергу, формування виробничих витрат, пов’язаних із функціонуванням земельних ресурсів, базується на оцінці вартості землі, що може визначатися такими методами:

1) за ціною перепродажу землі;

2) розрахунком залишкового доходу;

3) за альтернативними витратами.

Метод оцінки вартості землі за ціною її перепродажу називають іще методом оцінки за фактичними витратами на землю. Досвід зарубіжних країн показує, що середній термін перепродажу землі становить 20–30 років. При цьому ціна на землю при її перепродажу складається з ціни її придбання власником плюс витрати, пов’язані з її вдосконаленням. Це найпростіший метод, котрий не враховує капіталізації землі.

Метод розрахунку залишкового доходу базується на принципах теорії маржинальної продуктивності ресурсів. Суть цієї теорії полягає в тому, що сумарні виробничі витрати від функціонування виробничих ресурсів дорівнюють виручці від реалізації продукції. При цьому витрати за статтями, тобто витрати, пов’язані з функціонуванням певних видів ресурсів, розраховують як питому вагу кожного виду витрат у вартості маржинального продукту. Знаючи виробничі витрати, пов’язані з функціонуванням змінних ресурсів, тобто змінні виробничі витрати, можна визначити постійні виробничі витрати відніманням змінних виробничих втрат від виручки за реалізовану продукцію. При цьому треба дотримуватися певних умовностей або абстрагувань, основне з яких полягає в тому, що ми допускаємо рівновеликий рівень інтенсивності використання всіх ресурсів. У цьому разі всі ресурси мають використовуватися оптимально, за принципом однорідної виробничої функції. Однак насправді досягти такого рівня використання ресурсів досить складно. Крім того, тут не враховується той чинник, що земля є специфічним ресурсом, пропозиція якого наближається до абсолютної нееластичності, а ціна на землю безпосередньо залежить від цін на сільськогосподарську продукцію. Тому все викладене спричинює певні проблеми при оцінці вартості землі за цим методом.

Більше того, виходячи з мікроекономічної теорії на сільськогосподарську ціну, крім землі, впливають й інші постійні ресурси, що породжують відповідні виробничі витрати. До них входить праця фермера, власний капітал, менеджмент і ризик, які також претендують на визначення за залишковим принципом. Звідси можна зробити висновок, що витрати на землю можна визначити точно лише за умови, що витрати за всіма іншими постійними ресурсами також визначені точно.

Оцінка витрат на землю за альтернативними витратами є найпоширенішою і найзручнішою. За цим методом витрати, пов’язані із землею, визначають множенням фактичної вартості землі (за балансом) на банківську процентну ставку довгострокового кредиту. Однак не зважаючи на те, що концепція альтернативних витрат є однією з фундаментальних концепцій теорії ринкової економіки, методи підрахунку альтернативних витрат залишаються досить проблематичними і дискусійними. У цьому разі класичним визначенням альтернативних витрат є таке: альтернативні витрати виробництва одиниці продукції Х є кількість продукту Y, від виробництва якого треба відмовитися для того, щоб використати ресурси для виробництва продукту Х.

У підручниках з економіки теорія альтернативних витрат розглядається в площині статичної цінової рівноваги і за умови, що виробничі ресурси можуть функціонувати незалежно від попиту на продукцію. Важливим моментом тут також є питання, з чиєї позиції розглядаються альтернативні витрати  конкретного власника, підприємства, галузі чи суспільства. Альтернативні витрати на землю можуть бути визначені за двома методиками  як сума річної рентної плати і як процент на власні активи. При цьому виробничі витрати формуються також двома шляхами: з позиції власника землі (відображають витрати на її утримання) і користувача землею (орендатора), відображаючи витрати, пов’язані з використанням землі.

Альтернативні витрати власника землі визначають множенням поточної ринкової вартості землі на відповідний процент віддачі від землі. Цей процент має відбивати рівень віддачі інвестицій, пов’язаних з придбанням землі, який міг би бути отриманий за альтернативним варіантом капіталовкладень при таких самих ризику, ліквідності й потенційній прибутковості (збитковості). При цьому цей процент може бути як реальним, так і номінальним. Якщо витрати визначаються множенням номінального проценту на поточну ринкову вартість землі, то до даної поточної вартості землі додають фактичний прибуток (збиток), отриманий за відповідний період, аби компенсувати інфляційний чинник. Тобто в цьому разі враховується віддача не лише від ресурсу, а й від виробництва. Якщо ж при розрахунку альтернативних витрат від використання землі беруть реальний процент, то зважають лише на поточну ринкову вартість землі.

При формуванні альтернативних витрат, пов’язаних з використанням землі з позиції користування нею, застосовують готівковий еквівалент чистої ренти. Це і є річна сума виробничих витрат, пов’язаних з користуванням землею. При цьому слід мати на увазі, що готівкова рента не відбиває всіх виробничих витрат функціонування землі. Зокрема, вона не враховує прибутку від капіталу, що був вкладений в землю за весь період її експлуатації.

Готівкову рентну плату визначають відніманням частки витрат, пов’язаних з функціонуванням землі, в загальній сумі виробничих витрат від частки грошових надходжень від землі в загальній вартості продукції. Розмір готівкової рентної плати обумовлюється в угоді між землевласником і орендарем на початку виробничого циклу і базується на очікуваних рівнях цін і врожайності сільськогосподарських культур. Отже, готівкова рентна плата не залежить від фактичних результатів виробництва  цін, обсягів виробництва, реалізації продукції, виробничих витрат.

Іншим підходом у формуванні виробничих витрат, пов’язаних з функціонуванням землі з позиції її використання (оренди), є встановлення питомої ваги готівкової ренти в обсязі реалізації продукції. На відміну від першого підходу тут витрати визначаються за наслідками виробництва, тобто виходячи з фактичних обсягів реалізації продукції й цін на неї. При готівковій ренті весь ризик від виробництва приймає на себе орендар, а при встановленні питомої ваги готівкової ренти в обсязі реалізації продукції ризик поділяється між орендарем і землевласником. У табл. 6.1 наведено приклад розрахунку виробничих витрат між землевласником і орендарем, за питомою вагою яких і визначається орендна плата.