library.if.ua

Менеджмент виробничих витрат у сільському господарстві (1998)

7.1.1. Власний і позичений капітал як джерела формування виробничих витрат

Основні питання при організації функціонування капіталу такі: 1. Скільки капіталу має бути залучено у виробництво? 2. Як розмістити капітал за напрямками його використання?

Відповідаючи на перше запитання, потрібно виходити з принципу, що оптимальною кількістю залучення капіталу у виробництво є та, при якій вартість маржинального продукту дорівнює вартості маржинального ресурсу. У цьому разі ресурсом виступає капітал. Стосовно відповіді на друге запитання слід зазначити, що не завжди виробник може мати і, як правило, не має достатньо капіталу, кількість якого відповідала б оптимальній, коли вартість маржинального продукту дорівнює вартості маржинального ресурсу. У цьому разі він стоїть перед проблемою отримання кредиту й вибору напрямку використання лімітованого капіталу.

Співвідношення між позиченим і власним капіталом показує відповідний коефіцієнт. Якщо цей коефіцієнт дорівнює нулю, це означає, що половина капіталу належить фермерові на правах власності, а половина  це позичений капітал. З підвищенням питомої ваги позиченого капіталу зростає й коефіцієнт. У табл. 7.1 наведено залежність між цим коефіцієнтом і віддачею від капіталу.

У випадку, коли середня віддача від усього капіталу (20 і 15 %) перевищує процент за позики (10 %), то зі збільшенням коефіцієнта співвідношення спостерігається також підвищення віддачі від власного капіталу (відповідно 20, 25, 30, 35, 40 % і 15, 17,5, 20,0, 22,5, 25 %). І, навпаки, якщо середня віддача від усього капіталу нижча від процентів за позику (5 і 2 %), простежується тенденція до зниження віддачі від власного капіталу зі збільшенням коефіцієнта співвідношення (відповідно 5,0, 2,5, 0,0, 2,5, 5,0 і 2,0, 2,5, 6,0, 10,0, 14,0). Низька віддача від капіталу та висока питома вага позиченого капіталу створюють ризик для втрати власного капіталу. У табл. 7.2 наведено приклад такого ризику. З аналізу даних таблиці випливають такі два основних висновки.

По-перше, гроші доцільно позичати лише тоді, коли очікувана віддача від капіталу буде вищою, ніж процент за позику. По-друге, в умовах залучення капіталу на правах позики виникає ризик втрати власного капіталу, коли точно не відомо, яку саме віддачу від капіталу буде отримано.

Позичений капітал має бути повернений в обумовлений термін з виплатою процентів за позику. Суми, що виплачуються як повернення позики, називаються принциповими платежами. При виплаті як принципових платежів, так і процентів за позику можна застосувати кілька підходів. Наприклад, принципові платежі можуть сплачуватися в однаковому розмірі протягом усього терміну, на який видано кредит, а проценти за позику нараховуватимуться на початковий баланс або ж принципові платежі й проценти становитимуть постійну суму протягом усього терміну повернення кредиту. У табл. 7.3 і 7.4 наведено приклад таких розрахунків за умов отримання позики в розмірі 10 тис. грн. терміном на 5 років з виплатою 10 % річних і початком сплати за кредит із січня 1997 р.