library.if.ua

Менеджмент виробничих витрат у сільському господарстві (1998)

10.1.2. Показники рентабельності й прибутковості та їх зв’язок з виробничими витратами

Доречно зазначити, що показник рівня рентабельності не є тотожним показнику рівня прибутковості, які досить часто плутають. Не відкидаючи доцільності розрахунку показника рівня рентабельності виробництва як такого, що характеризує ступінь віддачі виробничих витрат, слід зазначити, що цей показник значною мірою характеризує саме кінцеву ефективність виробництва. Адже з позиції макрорівня, суспільства загалом, кінцевим результатом виробництва є рівень цін, за якими реалізується продукт (робота, послуга). У свою чергу рівень цін залежить від затрат праці, втіленої в продукті. З іншого боку, ефект від продукту визначається рівнем затрат робочого часу споживача продукту. Зважаючи на це ряд економістів пропонують відповідні методики розрахунку ефективності праці, які б ураховували зазначені критерії. Однак запропоновані методики є досить складними і навряд чи можуть бути використані в широкій господарській практиці, тому що вони потребують використання значної кількості додаткових визначених шляхом розрахунків показників, які неможливо отримати на рівні підприємств. Це такі показники, як рівень реального задоволення відповідної кінцевої потреби за певними видами продукту, затрати сукупного робочого часу, потрібні для виробництва продукції, суспільно необхідні результати й витрати, втілені в продукті, та ін.

Тому на мікрорівні показником, що відповідає вимогам кінцевої ефективності виробництва, є рівень його прибутковості, що визначається як відношення прибутку (доходу) до виручки від реалізації продукції або як відношення прибутку на одиницю продукції до її ціни. Економічна сутність цього показника полягає в тому, що він відповідає всім критеріям суспільної ефективності: зниженню собівартості продукції, зростанню обсягів її виробництва і реалізації, а також підвищенню рівня споживчої вартості продукту. Цей показник гнучко реагує на рух ціни як серцевини економіки, відображуючи її динаміку та оцінюючи ефективність виробництва адекватно цій динаміці. Далі у формалізованому вигляді подано порівняльний аналіз показників рівня рентабельності (Р) і прибутковості (Є) при змінах ціни (Ц), собівартості одиниці продукції (С) і прибутку (П). За одиницю взято базовий рівень розрахункових показників.

З наведених взаємозв’язків рівнів рентабельності та прибутковості можна простежити реакцію цих показників на динаміку цін і собівартості. Так, якщо ціна постійна, а собівартість продукції має тенденцію до зниження (86), спостерігається й відносне зниження рівня прибутковості порівняно з рівнем рентабельності. Це пояснюється тим, що з точки зору суспільної ефективності, а також принципів функціонування ринкової економіки зниження собівартості одиниці продукції в конкурентних умовах обов’язково зумовлює зниження ціни. Тому в цьому разі знижується також ефективність виробництва. Навпаки, при зростанні собівартості й стабільній ціні (87) знижуються як абсолютна величина прибутку, так і показники рентабельності та прибутковості. Однак темпи зниження двох останніх показників різні  рівень прибутковості зростає більше, ніж рівень рентабельності. Це пояснює той позитивний момент, коли при збільшенні собівартості ціна не зростає, залишаючи тим самим незмінними витрати споживача. Однак з точки зору економіки загалом ця ситуація має бути проаналізована ще глибше і насамперед з позицій ефективності використання ресурсів. Цей елемент аналізу засвідчує неефективне розміщення ресурсів і є сигналом до необхідності переміщення ресурсів в інші галузі виробництва.

У ситуації, коли ціна зростає, а собівартість залишається незмінною (88), підвищуються всі розрахункові показники, але прибутковість нижча від рівня рентабельності, що означає зниження ефективності. Це пояснюється як гнучкішою реакцією показника рівня прибутковості на динаміку ціни, так і тим, що збільшуються витрати споживача і знижується суспільна ефективність, а також свідчить про недорозміщення виробничих ресурсів у даній галузі при виробництві даного виду продукції. Адже підвищення ціни не завжди є однозначно негативним чинником. За відповідних умов функціонування ринкової економіки, коли зростає попит на продукцію при стабільній собівартості одиниці продукції, виникає ситуація значного підвищення ефективності виробництва з позицій мікрорівня. Це досягається передусім завдяки впровадженню нових технологій виробництва. Однак з позиції економіки загалом, незмінність собівартості продукції свідчить про недовикористання суспільних ресурсів, і наступний виробничий цикл під дією ринкових механізмів і прагнення виробників отримати максимум прибутку приведе до збільшення обсягів виробництва, а отже, до зростання собівартості продукції.

В умовах зростання ціни і зниження собівартості продукції (89) також підвищуються всі розрахункові показники. Однак водночас фіксується й зниження рівня ефективності виробництва. Пояснюється це знову ж таки відповідною реакцією показника рівня прибутковості на зростання ціни. Адже з позиції класичної теорії ринкової економіки це не нормальне явище, коли собівартість знижується, а ціна зростає. Така ситуація може існувати лише тимчасово, в короткостроковому періоді й у наступних виробничих циклах під впливом ринкових механізмів пропозиція продукції на ринку збільшиться і знизиться ціна. Однак і в умовах підвищення як ціни, так і собівартості, коли прибуток зростає або не змінюється (90), ефективність виробництва також знижується. У цьому разі темпи зростання ціни перевищують або дорівнюють темпам підвищення собівартості. Знову ж таки, відповідно реагуючи на зростання ціни, показник рівня прибутковості свідчить про зниження ефективності конкретного виробництва через призму всієї економіки.

В умовах підвищення ціни й собівартості, яка зростає вищими темпами (91), простежується також підвищення ефективності. Тут ми знову маємо справу з діалектичним взаємозв’язком динаміки ціни й рівня прибутковості. З точки зору суспільної ефективності зростання ціни нижчими темпами, ніж собівартості одиниці продукції, є позитивним моментом, адже за цих умов відбувається економія витрат споживача. Однак, як зазначалося, в аналогічних ситуаціях нераціонально використовуються ресурси, що регулюється в наступних виробничих циклах.

При всіх варіантах динаміки собівартості, за винятком одного (94), в умовах зниження ціни спостерігається зростання ефективності. Так, при стабільній собівартості (92) знижуються всі розрахункові показники. Як і в попередньому випадку, зниження ціни вказує на економію витрат споживачів продукції, що з точки зору суспільства загалом є позитивним фактором. При зниженні ціни й собівартості (93) важливими є темпи цих знижень. У цьому разі темпи зниження собівартості є вищими, про що говорить зменшення прибутку. Така ситуація є вигідною з точки зору макрорівня. В умовах, коли знижуються і ціна і собівартість (94), але темпи цього зниження однакові або собівартість зменшується вищими темпами, відбувається спад ефективності. При цьому абсолютна сума прибутку або залишається незмінною, або зростає.

І, нарешті, останній варіант, коли ціна знижується, а собівартість зростає (95), дає підвищення ефективності при зниженні всіх розрахункових показників. Поясненням цьому є збільшення пропозиції на ринку в умовах, коли вже досягнуто того обсягу виробництва, при якому собівартість одиниці продукції дорівнює маржинальним витратам і ціні. Однак, як відомо, така ситуація не може бути вигідною з позиції конкретного підприємства, і в наступних виробничих циклах пропозиція на ринку продукції знижуватиметься. Це приведе до врівноваження собівартості одиниці продукції, маржинальних витрат і цін.