library.if.ua

Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства (1999)

2.6. Аналіз ліквідності і платоспроможності

Фінансовий стан підприємств можна оцінювати з точки зору його короткострокової і довгострокової перспектив. У короткостроковій перспективі критерієм оцінки фінансового стану підприємства є його ліквідність і платоспроможність, тобто спроможність своєчасно і в повному обсязі розрахуватися по короткострокових зобов’язаннях. Термін «ліквідний» передбачає безперешкодне перетворення майна в гроші. Ліквідність підприємства — це його спроможність перетворювати свої активи в гроші для покриття всіх необхідних платежів у міру настання їх строку.

Найліквіднішою є готівка (або сальдо балансового рахунку). Наступним за ступенем ліквідності активом є короткострокові інвестиції (цінні папери), оскільки на випадок необхідності вони можуть бути швидко реалізовані в гроші.

Дебіторська заборгованість — теж ліквідний актив, оскільки передбачається, що дебітори оплатять рахунок у найближчому майбутньому.

Найменш ліквідним поточним активом є запаси, тому що для перетворення їх в гроші спочатку необхідно їх продати. Отже, під ліквідністю будь-якого активу слід розуміти можливість перетворення його в гроші, а ступінь ліквідності визначається тривалістю тимчасового періоду, протягом якого відбувається це перетворення. Чим коротший цей період, тим вищою є ліквідність даного виду активів.

Короткострокові зобов’язання — це борги, строк погашення яких не перевищує одного року. Коли настає строк платежу, в наявності у підприємства повинно бути достатньо грошей для сплати. Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні коштів по активу, згрупованих за ступенем їх ліквідності і розташованих у порядку зменшення ліквідності з зобов’язаннями по пасиву, об’єднаними за строками їх погашення і в порядку зростання цих строків. Залежно від ступеня ліквідності, тобто швидкості перетворення в гроші, активи підприємства, як було зазначено вище, поділяються на групи:

1. Найбільш ліквідні активи.

2. Активи, що швидко реалізуються.

3. Активи, що реалізуються повільно.

4. Важкореалізовувані активи.

Пасиви групуються за ступенем строку їх оплати також у чотири групи:

1. Короткострокові пасиви.

2. Довгострокові пасиви.

3. Постійні пасиви.

Інформація, що характеризує величину поточних активів, наведена в ІІ і ІІІ розділах активу балансу.

Відомості про короткострокові зобов’язання підприємства містяться в Ш розділі пасиву балансу. Аналіз ліквідності підприємства, як було сказано вище, здійснюється шляхом складання балансу ліквідності.



З таблиці видно, що підприємство, яке аналізується, має низьку ліквідність. Ліквідність підприємства можна оперативно визначити за допомогою коефіцієнтів ліквідності.

Ними є:

1. Загальний коефіцієнт покриття (або поточний коефіцієнт).

2. Коефіцієнт швидкої ліквідності.

3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності.

Загальний коефіцієнт визначається:

Поточні активи (підсумок ІІ розділу активу + підсумок ІІІ розділу активу) / поточні зобов’язання (підсумок ІІІ розділу пасиву).

За цим коефіцієнтом одержують загальну оцінку ліквідності активів. Він показує, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов’язань. Логіка даного показника полягає в тому, що підприємство погашає короткострокові зобов’язання в основному за рахунок поточних активів, отже, якщо поточні активи перевищують по величині поточні зобов’язання, підприємство вважається ліквідним. Розмір перевищення задається коефіцієнтом покриття. Значення цього показника залежить і від галузі і від виду діяльності. В західній обліково-аналітичній практиці наводиться критичне нижнє значення цього показника. Визнано, що поточні активи повинні вдвічі перевищувати короткострокові зобов’язання.

Якщо ж на підприємстві відношення поточних активів і короткострокових зобов’язань нижче, ніж 1 : 1, це говорить про високий фінансовий ризик, оскільки підприємство не в змозі оплатити свої рахунки. Співвідношення 1 : 1 припускає рівність поточних активів і короткострокових зобов’язань. Але, зважаючи на різний ступінь ліквідності активів, можна припустити, що не всі активи будуть негайно реалізовані, а тому виникає загроза для фінансової стабільності підприємства. Якщо ж значення коефіцієнта покриття значно перевищує співвідношення 1 : 1, то можна зробити висновок про те, що підприємство володіє значним обсягом вільних ресурсів, які сфомувалися завдяки власним джерелам. З позиції кредиторів підприємства такий варіант формування оборотних коштів є найбільш прийнятним. Водночас, з точки зору менеджера, значне накопичення запасів на підприємстві, відтягування грошей у дебіторську заборгованість може бути пов’язане з невмілим управлінням активами. Скорочення величини коефіцієнта покриття може статися під впливом двох факторів:

1. Збільшення поточних активів.

2. Значного зростання короткострокових зобов’язань. Для з’ясування причин модифікації цього показника необхідно проаналізувати зміни в складі джерел коштів і їх розміщенні в порівнянні з початком року.

Аналіз модифікацій у складі джерел коштів та їх розміщення у порівнянні з початком року подано у табл. 30.



Недостатність високоліквідних засобів підприємства призвела до того, що значний обсяг строкових зобов’язань виявився покритим активами з відносно невисокою оборотністю (дебіторською заборгованістю покупців; запасами товарно-матеріальних цінностей).

При цьому на підприємстві застосовують вкрай небезпечну в умовах інфляції фінансову політику збільшення обсягу кредитування своїх покупців: у порівнянні з минулим роком дебіторська заборгованість зросла на 127,4, а кредиторська — тільки на 107,6%.

Внаслідок цього значні суми, отримані підприємствами по короткострокових позиках банку, були в основній масі передані покупцям і замовникам (як дебіторську заборгованість); частина отриманих на позиковій (платній) основі коштів пішла на «безкоштовне» кредитування постачальників (аванси видані) і використана на поповнення запасів товарно-матеріальних цінностей. Таким чином, підприємство порушило основний принцип успішної фінансової політики, оскільки допускає кредитування своїх дебіторів на тих же умовах, на яких само одержує кредити. Цей коефіцієнт називається ще коефіцієнтом достатності оборотного капіталу.

Коефіцієнт швидкої ліквідності визначається так:

Грошові кошти, розрахунки та інші активи (підсумок ІІІ розділу активу) / поточні зобов’язання (підсумок ІІІ розділу пасиву). Цей коефіцієнт за смисловим значенням аналогічний коефіцієнту покриття, тільки він обчислюється по вужчому колу поточних активів, коли з розрахунку виключена найменш ліквідна їх частина — виробничі запаси.

Виключаються матеріальні запаси не тільки через те, що вони менш ліквідні, а в основному через те, що грошові кошти, які можна одержати у випадку вимушеної реалізації виробничих запасів, можуть бути істотно нижчими за затрати на їх закупку. В умовах ринкової економіки типовою є ситуація, коли при ліквідації підприємства одержують 40% і менше від облікової вартості запасів. «Розумним» коефіцієнтом швидкої ліквідності є співвідношення 1 : 1.

На практиці багато підприємств мають більш низький коефіцієнт швидкої ліквідності (наприклад, 0,5 : 1), тому для оцінки їх ліквідності необхідно проаналізувати тенденції зміни цього показника за певний період часу. Так, якщо зростання коефіцієнта швидкої ліквідності було пов’язане в основному зі зростанням невиправданої дебіторської заборгованості, то це свідчитиме про серйозні фінансові проблеми підприємства. В західній економічній літературі цей коефіцієнт називають коефіцієнтом миттєвої оцінки.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності визначається так:

Грошові кошти (каса + роз. рах. + вал. рах. + інші кошти) / поточні зобов’язання (підсумок ІІІ розділу пасиву). Цей коефіцієнт показує, що частина короткострокових позикових зобов’язань може бути при необхідності погашена негайно. Теоретично достатнім значенням для коефіцієнта абсолютної ліквідності є співвідношення 0,2 : 1. В практиці фактичні середні значення коефіцієнтів ліквідності бувають значно нижчими, і за цими показниками не можна робити відразу негативні висновки щодо можливості підприємства негайно погасити свої борги, бо малоймовірно, щоб усі кредитори підприємства водночас пред’являли йому свої боргові вимоги.

Для оцінки ліквідності окрім коефіцієнтів застосовуються й інші показники.

Величина власних оборотних коштів, яка розраховується: власний капітал + довгострокові кредити банків + довгострокові позики – підсумок розділу І активу балансу.

Говорячи про поточні активи, слід мати на увазі, що в складі ІІІ розділу активу є окремі статті: «Резерв по сумнівних боргах», «Резерви наступних платежів», які не мають відношення до позикових коштів підприємства. Так, джерелом утворення резерву по сумнівних боргах є балансовий прибуток підприємства.

Резерви наступних витрат платежів формуються за рахунок собівартості продукції. Отже, для одержання обґрунтованої інформації про величину поточних зобов’язань підприємства при оцінці ліквідності ці статті балансу слід виключити із загального підсумку Ш розділу пасиву. Величина власних оборотних коштів характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття поточних активів підприємства (тобто активів, які мають оборотність менш одного року). Це розрахунковий показник, що залежить від структури активів і від структури джерел засобів. Аналіз цього показника здійснюється в динаміці, його зростання розглядається як позитивна тенденція.

Основним і постійним джерелом збільшення власних оборотних коштів є прибуток. Слід розрізняти поняття «оборотні кошти» і «власні оборотні кошти». Оборотні кошти (синоніми: оборотний капітал, мобільні активи, поточні активи) — це кошти, які здійснюють оборот (гроші  кошти  гроші) протягом року чи одного виробничого циклу. Вони складаються в двох частин:

а) постійного оборотного капіталу (синонім — системна частина поточних активів). Це та частина поточних активів, необхідність у якій відносно постійна протягом усього операційного циклу.

б) змінного оборотного капіталу (синонім — варіююча (змінна) частина поточних активів). Необхідність у цій частині виникає лише в пікові моменти виробничого циклу.

Оборотні кошти характеризують активи підприємства (ІІ і ІІІ розділи активу балансу). Власні оборотні кошти — це джерела коштів, а саме — частина власного капіталу підприємства, що розглядається як джерело покриття поточних активів. Величина власних оборотних коштів дорівнює перевищенню поточних активів над поточними зобов’язаннями. Інколи складається і зворотна ситуація, коли поточні зобов’язання перевищують поточні активи. Тоді одним із джерел покриття основних коштів і позаобігових активів є короткострокова кредиторська заборгованість. Фінансовий стан підприємства вважається в цьому випадку нестійким. Потрібно вживати негайних заходів щодо його поліпшення.

Ліквідність підприємств характеризує також показник маневреності власних обігових коштів (капіталу, що функціонує). Він визначається: грошові кошти / капітал, що функціонує. Цей показник характеризує ту частину власних обігових коштів, які знаходяться в формі грошових коштів, що мають абсолютну ліквідність.

Для підприємства, що нормально функціонує, цей показник змінюється від нуля до одиниці. Прийнятне орієнтовне значення показника встановлюється підприємством самостійно і залежить, наприклад, від того, наскільки висока щоденна потреба підприємства у вільних грошових ресурсах.

Таким чином, можна зробити висновок, що ліквідність — це спроможність, як було зазначено вище, будь-якого з активів трансформуватися в грошові кошти, а ступінь ліквідності визначається тривалістю періоду, впродовж якого ця трансформація може бути здійснена. Чим коротший період, тим вища ліквідність.

З цією метою визначається індекс ліквідності, що показує кількість днів, необхідних для перетворення поточних активів у готівку.

З метою визначення індексу ліквідності складається наступний розрахунок:



Індекс ліквідності: 5850000 / 250000 = 23,4 дня. Отже, даному підприємству необхідно 23,4 дня для перетворення поточних активів у готівку.

Слід наголосити, що, говорячи про ліквідність підприємства, часто ототожнюють це поняття з платоспроможністю. Однак ці поняття не тотожні. Так, коефіцієнти ліквідності можуть характеризувати фінансовий стан як задовільний, однак по суті ця оцінка помилкова, якщо в поточних активах значна питома вага припадає на неліквідні і короткострокову дебіторську заборгованість.

Платоспроможність означає наявність у підприємства грошових коштів і еквівалентів, достатніх для розрахунків по кредиторській заборгованості, що вимагає негайного погашення.

Ознаками платоспроможності є:

1. Наявність грошей у касі, на розрахунковому рахунку.

2. Відсутність простроченої кредиторської заборгованості.

Причому наявність незначних залишків грошей на розрахунковому рахунку ще не означає, що підприємство неплатоспроможне, бо кошти на розрахунковий рахунок можуть надійти впродовж кількох днів.

Для оцінки платоспроможності на підприємстві складається платіжний баланс (календар). Він складається на будь-яку дату.



Якщо сальдо в активі платіжного балансу, то це означає: підприємство неплатоспроможне. Відомо, що оцінка рівня платоспроможності дається за даними балансу на основі характеристики ліквідності оборотних коштів, тобто з урахуванням часу, необхідного для перетворення їх у готівку. Отже, є три рівні платоспроможності підприємства, оцінку яких проводять за допомогою трьох коефіцієнтів: грошова, розрахункова і ліквідна.

Методика визначення кожного з цих коефіцієнтів наведена в таблицях.





З наведених даних видно, що:

а) коефіцієнт грошової платоспроможності на кінець періоду становив 0,349, що вище порівняно з початком року на 0,179 пункту, тобто платоспроможність зросла на 105,3% (0,179 / 0,170  100). Цей показник свідчить, що на звітну дату може бути погашено тільки 34,9% короткострокових платіжних зобов’язань продавця;

б) для оцінки цього показника необхідно вивчити конкретну обстановку з термінами платежів по підприємствах, бо терміни погашення заборгованості настають не водночас. Можна сказати, що на даному підприємстві — середній рівень платоспроможності;

в) коефіцієнт розрахункової платоспроможності також збільшився на 0,215. Тобто, якщо на покриття платіжних зобов’язань взяти не тільки грошові кошти, але і кошти в розрахунках, готову продукцію, відвантажені товари, дебіторську заборгованість та інші активи, які реально можна реалізувати, на кінець періоду платіжні засоби на 85,4% покривали б платіжні зобов’язання. Це свідчить про позитивні модифікації фінансового стану підприємства;

г) коефіцієнт ліквідної платоспроможності є найбільш обособлюючим показником. У чисельнику його відображаються всі оборотні кошти, а в знаменнику — позикові та власні джерела їх формування. Цей показник перевищував одиницю і становив на кінець періоду 1,06, тобто ліквідна вартість оборотних коштів була на 0,06 вища за платіжні зобов’язання. Негативною буде ситуація, якщо коефіцієнт ліквідної платоспроможності менше одиниці. Таке підприємство вважається банкрутом і може бути ліквідоване, а його майно продане.

Отже, всі три коефіцієнти платоспроможності свідчать про те, що підприємство відповідає параметрам, необхідним для здійснення з ним кредитних та інших фінансових відносин.

Підвищення рівня платоспроможності підприємства залежить від поліпшення результатів його виробничої і комерційної діяльності. Разом з цим надійний фінансовий стан залежить також від раціональної організації використання фінансових ресурсів. Тому в умовах ринкової економіки здійснюється не тільки оцінка активів і пасивів балансу, а також і поглиблений щоденний аналіз стану і використання господарських засобів. Інформаційною базою для такого аналізу є дані управлінського обліку.

Як відомо, для встановлення платоспроможності підприємства перш за все вивчається структура балансу. Вона може бути визнана незадовільною, а підприємство неплатоспроможним, якщо:

а) загальний коефіцієнт ліквідності на кінець звітного періоду має значення нижче нормативного (1,5);

б) коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами на кінець звітного періоду має значення нижче нормативного (0,3).



Загальний коефіцієнт (КЛ) ліквідності розраховується за формулою:

У процесі аналізу цих показників може стати наявною фінансова ситуація, яку необхідно оцінити.

По-перше, коефіцієнт ліквідності і коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами може бути нижчим за нормативний, проте виявляється тенденція до зростання цих показників на підприємстві. В таких випадках розраховується коефіцієнт відновлення платоспроможності (КВ.П.) за період, рівний 6-ти місяцям, за формулою:



Значення одержаних розрахунків:

а) якщо КВ.П.>1 — то у підприємства є реальна можливість відновлення платоспроможності;

б) якщо КВ.П.<1 — то у підприємства найближчим часом немає такої можливості.

По-друге, можлива і така ситуація, коли КЛ і КЗ рівнозначні нормативному значенню на кінець звітного періоду, або вище цього рівня, але намітилась загальна тенденція до зниження. Тоді доцільно розрахувати коефіцієнт втрати платоспроможності, який вказує на період збереження, або навпаки, платоспроможності (наприклад, цей період рівний 3 місяцям), тоді цей коефіцієнт розраховується за формулою:



Якщо КУ.П. > 1 — підприємство має реальну можливість зберегти свою платоспроможність протягом 3-х місяців, і навпаки.

Таким чином, висновки щодо незадовільної структури балансу і визнання підприємства неплатоспроможним можна зробити, якщо у підприємства КЛ і КЗ нижче нормативних можливостей відновити свою платоспроможність.

Але якщо у підприємства ці коефіцієнти нижче нормативних, проте є реальна можливість відновити свою платоспроможність у встановлені строки, може бути прийнято рішення щодо відстрочки визнання підприємства неплатоспроможним протягом 6 місяців.

Треба наголосити: якщо в процесі аналізу причин неплатоспроможності підприємства встановлено, що основною причиною, яка викликала значне погіршення фінансового стану і призвела до неплатоспроможності, є заборгованість держави перед підприємством, то в цьому випадку таке підприємство не може бути визнаним платоспроможним і не може бути оголошеним підприємством-банкрутом. В решті випадків необхідно детально вивчати шляхи поліпшення структури балансу підприємства і його платоспроможності.

Основними напрямками такого аналізу можуть бути:

Вивчення валюти балансу:

а) зменшення валюти балансу свідчить, як правило, про скорочення підприємством господарського обороту. А це в свою чергу викликається спадом попиту на продукцію даного підприємства, значним зменшенням доступу на ринки сировини і др.

Причини зменшення валюти балансу детально вивчаються і даються рекомендації щодо виходу підприємства зі стану неплатоспроможності.

б) збільшення валюти балансу можливе за рахунок переоцінки фондів, подорожчання виробничих запасів, готової продукції та внаслідок інфляційних процесів.

1. Вивчення структури активів і пасивів балансу:

Аналіз структури активів проводиться в двох напрямках — з точки зору їх участі у виробництві та з позиції їх ліквідності. Зміна структури активів у бік збільшення оборотних коштів може бути в результаті:

формування більш мобільної структури активів, які впливають на прискорення оборотності коштів підприємства;

скорочення виробничої бази підприємства;

коригування основних фондів, коли вони не встигають за інфляційними процесами.

Далі необхідно аналізувати кожну статтю оборотних коштів і знаходити ті причини їх зміни, які призвели до неплатоспроможності підприємства.

2. Вивчення фінансових результатів діяльності підприємства і використання прибутку.

Якщо підприємство збиткове, то це свідчить про відсутність джерел поповнення власних коштів.

А коли підприємство одержує прибуток і є при цьому неплатоспроможним, то необхідно проаналізувати використання прибутку. Так, коли значні відрахування до фонду споживання, то в умовах неплатоспроможності підприємства їх можна розглядати як резерв поповнення власних оборотних коштів. Вивчаються також можливості підприємства щодо збільшення суми прибутку в результаті підвищення обсягів виробництва і реалізації продукції, зниження собівартості, поліпшення якості та підвищення конкурентоспроможності продукції.

За результатами такого аналізу розробляються заходи, спрямовані на поліпшення структури балансу і фінансового стану неплатоспроможних підприємств.