library.if.ua

Фондовий ринок (1999)

2.4.1. Ф’ючерси

Ф’ючерс є одним з характерних представників цілого класу інструментів фондового ринку, відомого як «похідні цінні папери». Ознайомлення з ф’ючерсом почнемо з визначень, узятих з різних законодавчих і методичних джерел.

Відповідно до п. 1.26 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ф’ючерсна операція — це господарська операція суб’єкта підприємницької діяльності, що передбачає придбання (продаж) ф’ючерсної угоди, тобто зобов’язання придбати (продати) продукцію сезонного виробництва, цінні папери або валютні цінності у домовлений час у майбутньому, за ціною, встановленою у момент домовленості про угоду. При цьому покупець (продавець) ф’ючерсної угоди може відмовитись від її виконання тільки за згодою іншої сторони.

Розрахунки за ф’ючерсною операцією здійснюються в момент фактичної реалізації продукції сезонного виробництва, цінних паперів і валютних операцій. Премія за укладення ф’ючерсної угоди сплачується під час такого укладення.

«Ф’ючерс — це контракт, за яким інвестор, що уклав його, бере на себе зобов’язання після закінчення певного терміну продати своєму контрагентові (або купити в нього) певну кількість товару або фінансових інструментів за домовленою ціною».

«Ф’ючерс — це угода, за якою одна сторона зобов’язується продати, а інша — купити цінні папери певного виду, у певній кількості, за певною ціною і в певний термін у майбутньому».

«Ф’ючерс — цінний папір, щодо постачання певної кількості цінностей протягом певного періоду за ціною, встановленою на момент укладання угоди».

«Ф’ючерсний контракт — це угода між двома сторонами про майбутнє постачання предмета угоди».

«Ф’ючерсний контракт — це стандартний біржовий договір купівлі-продажу біржового активу у майбутньому за домовленою ціною».

«Ф’ючерс — безумовне взаємне зобов’язання двох партнерів, опосередковане біржею».

Ці визначення дають змогу дати докладнішу характеристику ф’ючерсів, підкресливши такі ознаки, як торговельний характер угоди, її обов’язковість, договірну форму, біржове опосередкування, конкретизацію предмета угоди, часовий характер, цілі й результати.

Торговельний характер угоди. Ф’ючерсна угода — це типова торговельна угода: є предмет торгівлі, є суб’єкти (сторони) угоди, є умови її здійснення, що визначають спосіб передачі власності або права власності від одного суб’єкта до іншого. Проте фактична операція з купівлі-продажу ф’ючерса дещо різниться від звичайних торговельних угод.

Обов’язковість. Ф’ючерсні контракти підлягають обов’язковому виконанню. Узгоджену під час укладення контракту ціну активів не можна змінити (це той самий випадок, коли кажуть, що «купецьке слово дорожче за гроші»). Покупець ф’ючерса, так само як і його продавець, має право відмовитись від його виконання, але тільки з дозволу іншої сторони. Ф’ючерсний контракт передбачає обов’язковий розрахунок після закінчення його терміну, і якщо цю вимогу не виконує одна зі сторін, тоді інша сторона набуває права на відшкодування (компенсацію).

Договірна форма. Особливістю ф’ючерсного контракту є його уніфікованість. Він стандартизований за всіма своїми реквізитами: за вартістю фінансового активу, що лежить в його основі, за кількістю поставок цього активу, за терміном і місцем поставки, передбаченими штрафними санкціями, способом розв’язання суперечок, коли такі виникнуть, та ін. Ф’ючерсний контракт має ту відміну, що він не тільки грунтується на певних цінних паперах (акціях, облігаціях та ін.), а й сам є певним видом цінних паперів, що обертаються на фондовому ринку нарівні з іншими цінними паперами. Ф’ючерсний контракт можна продати і купити (звичайно із зобов’язанням дотримання його умов). Коли говорять про продаж (купівлю) ф’ючерса, це означає, що продається (купується) ф’ючерсний контракт.

Біржове опосередкування. Ф’ючерси обертаються, як правило, на біржовому ринку. Біржа бере настільки активну участь в обігу ф’ючерсів, що в певному сенсі її можна вважати не тільки посередником, а й учасником цього обороту. Річ не лише в тім, що біржа стежить за виконанням стандартного контракту. Вона бере на себе функцію покупця для всіх продавців ф’ючерсів і продавця для всіх покупців. Для здійснення цих операцій біржа має страховий фонд. Кожний продавець і кожний покупець ф’ючерсного контракту, дякуючи послугам біржі, має можливість ліквідувати свої контрактні зобов’язання через укладення протилежної угоди. Активна участь біржі в купівлі-продажу ф’ючерсів приводить до того, що ф’ючерсний контракт фактично перетворюється на два контракти: контракт між продавцем і біржею та контракт між покупцем і біржею.

Предмет угоди. Це дуже важлива характеристика. Річ у тім, що історично предметом ф’ючерсної угоди були (певною мірою залишаються і сьогодні) матеріальні цінності, а самі угоди здійснювалися (і частково здійснюються) на товарних біржах. Поступово предметом такої угоди стали цінні папери, а посередником — фондова біржа. Характерною рисою нинішнього ф’ючерсного контракту є те, що в ньому вартості товарів остаточно відокремились від реальних товарів, тобто його можна продавати незалежно від того, існують насправді вказані в ньому цінності, чи не існують, має продавець належні активи під час укладання контракту, чи ні. Головне, щоб контракт було оформлено як угоду щодо передачі права власності і визначено в ньому певний вартісний показник, наприклад індекс цін, відсоткову ставку, валютний курс і т.п. Легкий безтоварний характер ф’ючерсів зумовив можливість багаторазового їх перепродажу, особливо на валютних біржах. Популярність ф’ючерсів підтверджує їхню адекватність сучасному ринковому господарству.

Часовий характер. Термін «ф’ючерс» походить від англійського futures (майбутнє). Цим підкреслюється часовий характер ф’ючерсної угоди. Не буде великою помилкою назвати цю ознаку ф’ючерса основною. Коли б не було розриву в часі між укладенням угоди та її виконанням, то не було б і самої ф’ючерсної угоди. Була б лише звичайна торговельна угода, яка передбачала б негайну поставку активу (товару, векселя, валюти і т.п.) і належала б до класу касових (спотових) ринкових угод. Якщо коротко охарактеризувати клас угод, до яких належать ф’ючерсні контракти, то це передовсім угоди про майбутню купівлю. Ф’ючерсний контракт, за правилами, має обмежений термін виконання — не більше трьох місяців, але цього досить, щоб відбулися істотні зміни цін на активи, закладені у ф’ючерсному контракті, і щоб на цій підставі кожний з учасників контракту зумів би «випробувати долю» у небезпечній, але звабливій біржовій грі.

Цілі й результати. Ф’ючерсна торгівля ведеться не заради просування товарів від виробника до споживача. З реальним товаром цей вид торгівлі має нині лише непрямий зв’язок. Рушійні мотиви учасників ф’ючерсної угоди інші: прагнення зменшити втрати у разі різких коливань цін, зменшити розмір страхових фондів, знизити витрати обороту, прискорити повернення у грошовій формі вкладеного капіталу і, звичайно, зіграти на різниці цін, отримавши прибуток. Позичальники прагнуть убезпечити себе від зростання відсотка і зробити ціну одержуваних короткотермінових позичок стабільною, а кредитори намагаються застрахуватися від непередбаченого зниження відсотка з позичок, які вони надають. Саме тому позичальники укладають ф’ючерсні контракти на продаж, а кредитори — на купівлю фінансових інструментів. Ф’ючерси привабливі й тим, що їхня купівля або продаж дають змогу отримати дохід з порівняно невеликих інвестицій, оскільки інвестор оплачує не всю вартість активу, а тільки гарантійний внесок.

На принципах і механізмі отримання доходів з ф’ючерсів варто спинитися докладніше.

Під час прийняття рішень про укладення угод на ринку цінних паперів важливими є не тільки кількісні, а й якісні прояви результатів. Та в економічній літературі останнім надають недостатньої уваги. Так, наприклад, читач часто натрапляє на твердження, що і продавець і покупець ф’ючерсних контрактів або «виграють», або «програють», позиції обох сторін контракту розглядаються як однорідні. Можна також прочитати, що кожна зі сторін контракту ризикує однаково і що ймовірність одержання за ф’ючерсом зиску чи збитків така сама. Проте суть ф’ючерса не можна повністю розкрити, якщо обмежитися лише кількісною оцінкою результатів.

Припустімо, що зміна рівня поточних (ринкових) цін зумовлює появу різниці між контрактною ціною (Цк) і поточною (ринковою) ціною (Цп), а саме: Цк Цп.

Продавець згідно з ф’ючерсним контрактом не має права відмовитися від виконання своїх зобов’язань і мусить продати товар за контрактною ціною навіть тоді, коли Цк  Цп. У свою чергу, покупець також не має права відмовитися від зобов’язань і мусить купити (оплатити) товар навіть тоді, коли Цк >Цп.

Візьмімо (умовно), що ціна товару на момент укладання контракту становить 100 дол і що покупець має таку саму суму грошей (табл. 1). У момент виконання контракту відбувається купівля-продаж: товар переходить до покупця, а гроші — до продавця. Якщо при цьому ціна товару зросла до 120 дол., то покупець має можливість продати його й одержати 120 дол. Отже, дохід покупця становитиме 120 – 100 = 20 дол. Цей дохід реальний і фіксується в бухгалтерському обліку як приріст власних коштів покупця.

При цьому слід звернути увагу на те, що одержаний покупцем виграш не є наслідком явного програшу продавця. Бухгалтерським обліком продавця не зафіксований реальний збиток. Продавець має свої 100 дол., тільки вже не у вигляді товару, а у вигляді грошей. Ясна річ, якби продавець не укладав ф’ючерсного контракту, то з підвищенням цін він продав би товар і мав би дохід у розмірі 20 дол. Тобто дохід мав би не покупець за ф’ючерсним контрактом, а сам продавець. Проте добре помітно умовність такого міркування: якби –то… Тому справедливо буде розглядати результат реалізації ф’ючерсного контракту для продавця не як реальний збиток, а тільки як упущений дохід. Міг би отримати, але не отримав.

У звичайній угоді купівлі-продажу, в якій беруть участь дві сторони, дохід однієї зі сторін зумовлюється збитком іншої. Дохід і збиток кількісно однакові і реально мають тільки протилежні знаки. Скільки один з учасників купівлі-продажу виграв, стільки ж інший програв. Під час ф’ючерсної угоди один з її учасників (покупець) виграв не тому, що інший учасник (продавець) програв, а тому, що третя сторона в особі споживчого ринку з тих чи інших міркувань погодилася заплатити за даний товар не 100 дол., а 120 дол.

Тепер звернімося до ситуації, коли ціна не підвищилася, а знизилася — в нашому прикладі на 20 дол. (табл. 2).



У цьому разі покупець, одержавши від продавця товар, за який віддає йому згідно з домовленістю 100 дол., зможе продати його на споживчому ринку тільки за 80 дол. і тим самим матиме реальний збиток в розмірі 80 – 100 = –20 дол. Цей збиток фіксується в бухгалтерському обліку як реальна втрата.

Проте реальна втрата покупця не стала причиною збільшення реального доходу продавця. Останній і в цьому разі залишився «при своїх» і його бухгалтер ніяк не відреагував: якщо з підвищенням ціни мав місце упущений дохід, то з її пониженням — відвернутий збиток. Продавець задоволений тим, що він, дякуючи укладенню ф’ючерсного контракту, зумів запобігти втратам, котрі мав би, якби не уклав контракт. І знову умовний спосіб: мав би, якби...

Отже, покупець, займаючи так звану довгу позицію, одержує цілком реальний дохід або зазнає цілком реального збитку, а продавець, займаючи коротку позицію, втрачає можливий дохід або відвертає можливий збиток. Різниця між цими результатами якісно суттєва. Коли покупець стає в результаті ф’ючерсної угоди багатшим або біднішим, то продавець тільки жалкує, що втратив можливість «зірвати куш», або тихо радіє, що залишився «при своїх» тоді, коли партнер за контрактом розорився.

Обидва партнери грають в азартну гру, але ставка покупця більша! Не продавець, а покупець бере на себе продаж товару і відповідальність за це. Відтак покупець і продавець підходять до проблеми цін з різних позицій: покупець мріє про те, щоб ціна на товар зросла, а продавець хотів би не постраждати, коли ціна раптом знизиться. Покупець сподівається виграти на коливаннях цін, а продавець — застрахуватися від цих коливань. Якісні відмінності їхніх позицій саме і є підставою для укладання між ними ф’ючерсної угоди.

І ще одне доповнення до розглянутої логічної схеми. Воно стосується самої можливості продати товар на споживчому ринку. Ідеться про повну ліквідність товару, що став предметом ф’ючерсної угоди, а отже, про великий попит на нього або про зниження ліквідності товару і невеликий попит. З підвищенням ціни на товар і за його високої ліквідності матимемо явно втрачений дохід (для продавця) і явний реальний дохід (для покупця). З підвищенням ціни і зниженням ліквідності матимемо ймовірний упущений дохід (для продавця) та ймовірний реальний дохід (для покупця) (табл. 3). Зі зниженням ціни за повної ліквідності — явний відвернутий збиток (для продавця) і явний реальний збиток (для покупця). Зі зниженням ціни за зниженої ліквідності — ймовірний відвернутий збиток (для продавця) та ймовірний реальний збиток (для покупця). Як бачимо, це доповнення збільшує кількість можливих і якісно різних результатів реалізації ф’ючерсного контракту до дванадцяти.