library.if.ua

Фондовий ринок (1999)

3.1.1. Емісія цінних паперів та їх реєстрація

Будь-яка людська діяльність здійснюється за тією чи іншою технологією. Так само як виробництво продукції та її реалізація у сфері торгівлі діяльність на фондовому ринку має чітко виражену технологію, досить специфічну і порівняно стабільну. Технологія фіксується на папері — у вигляді схеми й опису, а здійснюють її люди, виконавці, використовуючи для цього свій інтелектуальний, інформаційний і технічний потенціал. Тому доцільно вивчати технологію одночасно з вивченням психології її виконавців. Ця діяльність складна, потребує спеціальних знань і досвіду, тому найуспішніше її виконують професіонали, які є посередниками між первинним емітентом і кінцевим інвестором.

Законодавством України визначено такі види професійної діяльності на фондовому ринку:

— ведення реєстру власників іменних цінних паперів — збирання, фіксування, обробка, збереження і надання даних, що забезпечують систему реєстрації власників іменних цінних паперів;

— депозитарна діяльність — надання послуг зі збереження цінних паперів і (або) обліку прав власності на них, а також обслуговування угод щодо цінних паперів;

— розрахунково-клірингова діяльність, тобто визначення взаємних зобов’язань щодо угод з цінними паперами і виконання розрахунків;

— торгівля цінними паперами, тобто виконання громадянсько-правових угод щодо цінних паперів;

— діяльність з організації торгівлі на фондовому ринку, надання послуг, які безпосередньо сприяють укладанню угод на біржовому і позабіржовому ринку цінних паперів.

У цьому розділі розглядається процедура емісії цінних паперів та їх реєстрації (перша з перелічених видів професійної діяльності на фондовому ринку).

Емісія цінних паперів — це встановлена в законодавчому порядку послідовність дій емітента з випуску й розміщення цінних паперів. Слово “випуск” тут застосовано на позначення відповідної дії. Але воно набуває й іншого значення, коли ним позначають сукупність цінних паперів (одного емітента, одного виду й однієї номінальної вартості), якщо ці папери забезпечують їхнім власникам однаковий (в межах даного випуску) обсяг прав і мають однакові умови розміщення (продажу).

Подвійне значення має й термін “рішення”: як дія і як документ. Рішення про випуск акцій приймають засновники акціонерного товариства з наступним затвердженням його на загальних зборах акціонерів. Розмір випуску не може перевищувати 1/3 розміру статутного фонду. Рішення про випуск акцій оформляється протоколом, котрий повинен мати дані, достатні для забезпечення обсягу прав власників цих паперів. Зокрема в протоколі зазначають мету випуску, види акцій, їхню номінальну вартість, порядок виплати дивідендів, порядок розміщення й викупу акцій тощо.

Емітент і посадові особи органів управління емітента, на яких статутом або внутрішнім документом емітента покладено обов’язок відповідати за повноту й достовірність інформації, що є в указаних документах, несуть відповідальність за виконання цих зобов’язань згідно із законодавством.

Вибрана емітентом форма випуску цінних паперів фіксується в протоколі про випуск і в спеціальному документі — проспекті емісії або меморандумі про випуск цінних паперів. Для цього існують певні правила: якщо цінні папери пропонуються для розповсюдження через відкритий продаж, а також у разі випуску акцій відкритим акціонерним товариством, емітент має подати в Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку проспект емісії або меморандум про випуск цінних паперів разом із заявою про реєстрацію. Емітент через торговця цінними паперами зобов’язаний надати кожному інвесторові можливість ознайомитися з проектом до укладання інвестором угоди про купівлю цінних паперів. Під час передплати ні емітент, ні торговець не мають права повідомляти інвесторові будь-яку інформацію, що суперечить інформації, поданій у проспекті. Проспект підписують керівник і головний бухгалтер емітента. Вони ж відповідають за достовірність інформації.

Обсяг інформації, необхідної для проспекту (меморандуму), тираж цих проспектів, які емітент зобов’язаний виготовити і забезпечити їх наявність у місцях передплати, встановлює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Комісія може зобов’язати емітентів дотримуватися певних вимог щодо подання даних бухгалтерського обліку в проспекті емісії і навіть вимагати підтвердження таких даних незалежним аудитором. Комісія має право зобов’язати емітента опублікувати проспект (меморандум) в офіційному виданні Комісії або в засобах масової інформації. Комісія може відмовити у прийнятті проспекту, якщо порушено правила його підготовки (зокрема не розкрито суттєвої інформації) і якщо не сплачено реєстраційного мита. Усі витрати, зв’язані з визнанням випуску цінних паперів недійсним і поверненням коштів власникам, відносять на рахунок емітента. для повернення коштів власникам цінних паперів Комісія має право звернутися до суду.

Акції випускаються для того, щоб їх продати, тобто розмістити. Розміщення цінних паперів — це відчуження цінних паперів емітентом первинним власникам через укладання громадянсько-правових угод. Розміщення звичайно має форму передплати — закритої або відкритої. Закрита передплата — розміщення цінних паперів поміж заздалегідь визначених інвесторів без публічного (тобто з використанням засобів масової інформації) оголошення пропозиції. Відкрита передплата — розміщення цінних паперів серед потенційно необмеженого кола інвесторів через оголошення публічної пропозиції і укладення громадянсько-правових угод. Під час відкритого продажу (розміщення, передплати) акцій забороняється надавати будь-кому будь-які привілеї щодо придбання цінних паперів. Це правило не застосовується у разі емісії державних цінних паперів, а також щодо використання акціонерами відкритих акціонерних товариств свого переважного права викупу нової емісії акцій.

На цьому етапі випуску цінних паперів перше слово належить так званому андеррайтеру (від англ. underwriter — передплатник). Це торговець цінними паперами, котрий виступає від імені і з доручення емітента відповідно до укладеного з ним договору або викуповує в емітента цінні папери для їх наступного розміщення за передплатою. Андеррайтери можуть розмістити й меншу кількість цінних паперів, ніж указано в проспекті. Частку нерозміщених цінних паперів, котрої достатньо, щоб визнати емісію такою, що не відбулася, визначає держава. Протягом усього періоду відкритого продажу цінні папери не можуть продаватися за ціною нижче їхньої номінальної вартості або вартості, встановленої Комісією, виходячи з ринкової вартості цінних паперів цього емітента на фондових біржах чи в позабіржових торговельно-інформаційних системах.

Цінні папери, випуск яких не було зареєстровано, не підлягають розміщенню. Це не якась зайва причіпка: в Україні фондовий ринок перебуває у стадії становлення, коли підвищена увага надається саме обліку й реєстрації всіх об’єктів і процесів обігу цінних паперів. Реєстрація потрібна всім учасникам фондового ринку: емітенту — для відстежування руху і трансформації випущених ним цінних паперів; інвестору — для гарантії одержання доходу; державі — для контролю й регулювання; посередникам — для якісного виконання послуг, які вони надають.

Пріоритетну роль у випуску цінних паперів в Україні відіграють приватизовані підприємства. Це свідчить про зростання темпів приватизації, пожвавлення інвестиційної діяльності в Україні, раціональне розміщення фінансових ресурсів, створення умов для добросовісної конкуренції та обмеження монополізму. За станом на 1 січня 1998 р. загальний обсяг емісій акцій, зареєстрованих Комісією, становив 11921,5 млн грн. (табл. 7).



Найбільший обсяг емісій акцій (78,20 %), що зареєстровані Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, припадає на підприємства — відкриті акціонерні товариства (рис. 20).



Обсяг зареєстрованих емісій облігацій підприємств 1997 р. становив 116,4 млн грн., що у 151,2 раза більше, ніж у попередньому році (табл. 8).



Реєстрації підлягають випуски будь-яких інвестиційних цінних паперів, котрі розповсюджуються шляхом відкритого продажу (передплати), а також випуски акцій відкритих акціонерних товариств. Під час реєстрації випуску інвестиційних цінних паперів кожному випускові надається державний реєстраційний номер.

Відповідно до “Тимчасового положення про порядок реєстрації випуску акцій і облігацій підприємств та інформації про їх випуск”, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 12.02.98 р. № 36, для реєстрації випуску акцій акціонерне товариство подає в орган реєстрації такі документи:

а) заяву про реєстрацію випуску акцій;

б) рішення стосовно затвердження результатів передплати на акції, оформлене протоколом (якщо недосягнуто або перевищено рівень оголошеної передплати) і засвідчене підписами та печаткою емітента;

в) нотаріально засвідчену копію статуту або змін у статуті емітента, зв’язаних зі змінами розміру статутного фонду (номінальної вартості або кількості акцій);

г) зразок бланка сертифіката акції, оформленого згідно з вимогами чинного законодавства (за документарної форми випуску);

д) баланс, засвідчений підписами та печатками емітента й аудитора (аудиторської фірми), довідку про фінансовий стан емітента, засвідчену підписами та печаткою аудитора (аудиторської фірми) і висновок аудитора (аудиторської фірми) станом на перше число кварталу, у котрому подаються документи;

е) копії свідоцтв про реєстрацію попередніх випусків акцій;

є) копію свідоцтва про державну реєстрацію товариства.

Реєстр власників цінних паперів — це список зареєстрованих власників із зазначенням кількості, номінальної вартості й виду цінних паперів, який складено на певну дату і який дає можливість ідентифікувати цих власників, кількість і види належних їм цінних паперів.

На думку деяких спеціалістів фондового ринку, не слід перевантажувати реєстр тим, що ефективніше може виконувати депозитарій, а саме — фіксацією прав на цінні папери. Реєстр, уважають вони, має виконувати лише інформаційне забезпечення емітента, для чого існує технічно досконала система рахунків депо.

Як свідчить практика фондових ринків багатьох країн, бурхливий розвиток сфери цінних паперів потребує якісних змін в інфраструктурі цієї сфери. Передовсім, це стосується організації роботи з реєстрації цінних паперів. Реєстр власників цінних паперів, випущених конкретним емітентом, потрібен останньому для того, щоб вести точний облік усіх тих, хто купив його цінні папери і перед ким він має зобов’язання. Дякуючи цьому, емітент постійно інформований не тільки про свої інтереси, а й про необхідність їхньої зміни. І тут ми підходимо до головного: емітент може сам виконувати функцію реєстроутримувача, а може передати її спеціалізованій організації, яка реєструватиме інвесторів для кожного емітента як свого клієнта.

Формування інфраструктури фондового ринку з орієнтацією на інтереси його основних учасників відбувалося історично. З давніх часів емітенти хотіли мати можливість постійно стежити за зміною складу своїх вкладників; інвестори, у свою чергу, виявляли бажання одержувати вірогідну інформацію про перехід прав власності, а держава турбувалася про те, щоб не втрачати контролю за дотриманням правил обороту цінних паперів. Відповідно до цього створювалися служби — реєстроутримувачі, депозитарії і реєстратори. Нині функції реєстраторів виконують здебільшого реєстроутримувачі, або навпаки. Але це не скрізь так. У Франції, наприклад, функції реєстроутримувачів узяли на себе депозитарії. У Росії цей сектор інфраструктури фондового ринку ще остаточно не сформувався.

В Україні формується структура фондового ринку близька до французької моделі, що пояснюється необхідністю на даному етапі розвитку процесу обігу цінних паперів сконцентрувати в єдиній організаційній структурі всі основні атрибути обслуговування цього процесу, а не розпилювати його по різних посередниках.

Слід зазначити, що термінологія в даному разі не є засадною. Можна говорити, наприклад, про систему Національного депозитарію, куди включити спеціалізовані депозитарні установи у вигляді реєстраторів, а також депозитарії банків і посередників. А можна депозитарії (як сховища цінних паперів) зробити частиною загальної системи реєстрів України, в якій чільне місце належить реєстратору — юридичній особі, що спеціалізується лише на реєстраційній діяльності.

Проте таким видом діяльності може займатися і сам емітент. Згідно із законом “самообслуговування” допускається за умови, що кількість власників його іменних цінних паперів не перевищує 500. В іншому разі ця функція переходить до реєстратора. Це саме той випадок, коли спеціалізований поділ праці є найефективнішою інфраструктурою. Емітентові зручніше доручити цю діяльність реєстратору — клопоту менше, зберігання документів — надійніше. Але не слід розглядати реєстрацію цінних паперів як хоч би найменшу гарантію збереження їхньої вартості, а тим більше дохідності.

Емітентові бажано вдатись до послуг реєстратора і тому, що для самостійної реєстрації цінних паперів необхідно одержати дозвіл у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку, а для цього подати чималу кількість документів, у тім числі кілька копій документів про підприємство-емітент, перелік керівників (першої особи, її заступника, головного бухгалтера) із зазначенням їхньої освіти і стажу роботи, розписати порядок ведення реєстру, подати нотаріально засвідчені копії кваліфікаційних свідоцтв штатних працівників емітента, атестованих для ведення реєстраторської роботи, тощо.

Для того, щоб юридичну особу було визнано реєстратором, вона має одержати дозвіл Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Необхідно подати в цю комісію цілий пакет документів, які в усіх аспектах характеризують претендента, у тім числі висновок аудитора, копії атестатів про освіту штатних працівників і комп’ютерну дискету з електронними копіями документів. В аудиторському висновку обов’язково подаються дані про склад статутного фонду претендента (акціонерного товариства), форму внесків (грошові внески, матеріальні цінності, цінні папери, інтелектуальна власність та ін.) і розмір сплаченої кожним засновником частини статутного фонду. Серед документів, що подаються до Комісії, особливо важливі три. По-перше, це перелік усіх відділень, філій, представництв, котрі наділяються повноваженнями щодо здійснення діяльності з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів (з коротким їх описом). По-друге, дані про накладені за господарські й фінансові порушення на претендента (акціонерне товариство) санкції органами державної влади, судом, арбітражним або третейським судом протягом останніх трьох років із зазначенням дати накладених санкцій, назви органу, що наклав санкцію, причин їх накладення, виду й розміру санкцій, стану їх виконання на момент подання заяви. По-третє, список усіх суб’єктів підприємницької діяльності, зареєстрованих в Україні, де претендент є засновником, акціонером або учасником — з виокремленням таких, де йому належить понад 5 % статутного фонду (з коротким описом кожного суб’єкта).

За видачу дозволу стягується плата. Його видають терміном на три роки, і він діє на всій території України. Існує певна процедура продовження дозволу. Після ліквідації або реорганізації реєстратора виданий йому дозвіл втрачає силу. Реєстратор у триденний термін зобов’язаний повідомити про це емітентів, реєстри яких він веде, і Комісію (або її територіальні відділення). Реєстратор не має права самостійно припиняти реєстраційну діяльність до вирішення питання про передачу реєстра іншому реєстраторові або до повного виконання умов договору з емітентом.

Високі вимоги пояснюються великою відповідальністю. Реєстраційною діяльністю повинні займатися професіонали з бездоганною репутацією — для того, щоб зменшити ризик виконання операцій з цінними паперами і зробити ефективнішим їхній обіг.

Зрозуміло, на діяльність реєстратора накладаються певні обмеження. Наприклад, він не має права здійснювати будь-які інші операції з цінними паперами, крім тих, котрі йому дозволені законом. Він не має права передавати свої функції іншій особі, не одержавши на це належного дозволу, а також брати плату за видачу будь-яких виписок і довідок своїм клієнтам (табл. 9).



Клієнтами реєстратора є не тільки емітенти, а й власники (утримувачі) цінних паперів, а також номінальні утримувачі, що виконують з доручення власників і в їхніх інтересах операції з цінними паперами. Номінальними утримувачами можуть бути торговці цінними паперами, депозитарії й довірчі товариства. Сам реєстратор не може бути ні власником іменних цінних паперів, які в нього зареєстровано, ні номінальним утримувачем.

Власників і номінальних утримувачів цінних паперів, записаних до реєстру, називають зареєстрованими особами. Вони також мають певні обов’язки, зокрема зобов’язані подавати реєстраторові дані для відкриття особових рахунків, повідомляти його про зміну реквізитів документів і появу нових зобов’язань (у тім числі заставних), а також надсилати передатні доручення для зміни права власності.

Номінальний утримувач, крім того, зобов’язаний подавати в Антимонопольний комітет України відомості про пакети акцій кожного емітента розміром 10 і більше відсотків, переданих йому для здійснення операцій. Контролюється діяльність номінального утримувача й з інших параметрів, зокрема, він зобов’язаний подавати реєстратору інформацію про списки власників, на вимогу власника цінних паперів вносити до реєстру записи про передачу іменних цінних паперів і т. д.

Юридична особа, яка здійснює діяльність зі збереження цінних паперів та їх використання для обліку прав власності, називається депозитарієм (від лат. depositum — відкладене). Такою діяльністю може займатися і реєстратор. Але в будь-якому разі збереження цінних паперів і всіх належних до них документів має бути зразковим. Приміщення, де зберігаються дані системи реєстру як у паперовій, так і комп’ютерній формах, мусять бути обладнані охоронною сигналізацією і захищені від несанкціонованого доступу сторонніх осіб. Документи, котрі є підставою для внесення змін до реєстру, мають зберігатися протягом трьох років.

До основних документів реєстратора належать реєстр, особові рахунки і журнали обліку. Реєстр містить докладну інформацію про емітента, реєстратора, власників іменних цінних паперів (фізичних і юридичних осіб), а також про номінальних утримувачів. Поряд із формальними (адресними) реквізитами в реєстрі обов’язково подаються дані про вид, кількість і вартість цінних паперів. Реєстр ведеться в паперовій і (або) комп’ютерній формі, але документи, що підтверджують дані реєстру, ведуться тільки в паперовій формі. Реєстр засвідчується підписами посадових осіб, скріплених печатками, та оформляється у вигляді пронумерованих і прошнурованих сторінок. Реєстр ведеться так, щоб було забезпечено можливість відновити випадково втрачену інформацію про зареєстрованих осіб і цінні папери, що їм належать.

Реєстратор відкриває кожному емітентові два особові рахунки: по-перше, емісійний — для зарахування на нього емісії із зазначенням номінальної вартості й кількості цінних паперів, а також їхньої частки в статутному фонді емітента (якщо йдеться про акції); по-друге, рахунок на викуплені цінні папери, на якому відображається вид, кількість і номінальна вартість викуплених емітентом цінних паперів для анулювання їх або дальшого продажу. Особові рахунки аналогічного змісту відкривають також кожному власникові цінних паперів і кожному номінальному утримувачу.

Журналів кілька: для обліку записів у реєстрі (1), обліку питань (2) і обліку виданих, погашених, анульованих і втрачених цінних паперів (3). Облік ведеться в хронологічному порядку. У першому журналі фіксується інформація про випуск іменних цінних паперів, передачу прав на них (або відмову в передачі), а також про всі дії щодо зміни кількості цінних паперів. Запити (другий журнал) стосуються видачі копій з реєстру і виписок на підставі запитів зареєстрованих осіб, реєстрації переходу прав власності і розміщення цінних паперів. Погашення цінних паперів (третій журнал) є наслідком корпоративних угод та інших змін, що безпосередньо впливають на процес обігу цінних паперів.

Записи в реєстрі, особових рахунках і журналах взаємозв’язані і взаємообумовлені, що забезпечується їхньою негайною фіксацією за принципом бухгалтерського ажуру.

Необхідно підкреслити, що фіксація в документах змін, що відбуваються, є більш трудомісткою порівняно з первинним документуванням. Підставою для фіксації змін є договори купівлі-продажу, дарування, обміну і застави, рішення судових органів, документи на спадщину, документи приватизації, засновницькі та інші документи, складені згідно з чинним законодавством. З цих первинних документів слід виділити передатні доручення, які власники цінних паперів дають реєстраторові для внесення відповідних змін у реєстр у зв’язку з передаванням права власності іншій особі. Відмову реєстратора внести запис до системи реєстру можна оскаржити в суді. Але і зареєстрованим особам необхідно своєчасно інформувати реєстратора про зміни, пов’язані з оборотом цінних паперів.

Одна з функцій реєстратора заслуговує, щоб про неї сказати окремо. Це облік доходів, що нараховуються й виплачуються на іменні цінні папери: дивіденди, відсоткові виплати, виплати на погашення тощо. Між реєстратором і емітентом з цього питання виникає листування. На прохання емітента реєстратор готує дані для виплати доходів кожній зареєстрованій особі. Після схвалення рішення про виплату доходів емітент надсилає реєстраторові письмове повідомлення про суми і способи виплати доходів. Ці дані заносяться в реєстр. Реєстратор розраховує й обсяги податків із зареєстрованих осіб, якщо це передбачено договором з емітентом. До функцій реєстратора може також належати розрахунково-клірингова діяльність, зв’язана із визначенням взаємних зобов’язань і розрахунків щодо цінних паперів.

Тепер про контрольну функцію системи реєстру. Особові рахунки і журнали мають, як уже було сказано, реквізити, що уможливлюють не тільки констатацію, а й контроль за станом фондового ринку. Під контролем реєстратора перебувають такі дії емітента, як випуск цінних паперів, їх розміщення, анулювання й викуп, виплата доходів, передача паперів у заставу. Реєстратор перевіряє наявність документів, які є підставою для формування реєстру і внесення до нього змін. Фіксація цих даних дає реєстратору можливість забезпечувати ідентифікацію зареєстрованих осіб, передовсім власників іменних цінних паперів.

Реєстратор щоденно порівнює види і кількість розміщених цінних паперів з тим, що обліковано в особових рахунках. Такий порівняльний аналіз є правом і обов’язком реєстратора, котрий не може бути стороннім спостерігачем обороту цінних паперів. Так, до обов’язків реєстратора належить встановлення відповідності фактично розміщених емітентом цінних паперів вимогам законодавства щодо правил визнання емісії такою, котра відбулася (не відбулася). Про всі виявлені розбіжності загальної кількості цінних паперів, відображених на рахунках, із кількістю цінних паперів у звітах про випуск, на емісійному рахункові емітента, в обігу (тобто зафіксованих у реєстрі за власниками й номінальними утримувачами) реєстратор негайно повідомляє емітента і з’ясовує причини.

Із функцією контролю пов’язане блокування іменних цінних паперів, котре полягає у призупиненні переходу прав власності, що його реєстратор виконує з розпорядження зареєстрованої особи, з рішення суду або Антимонопольного комітету України. Підставою для цього є передача цінних паперів під заставу, вступ у спадкові права, порушення антимонопольного законодавства та інші причини. Документи блокуються на певний термін — до виконання певних умов.

Здійснюючи названі функції як суб’єкт контролю, реєстратор водночас сам є об’єктом контролю. Він щоквартально звітує Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку, повідомляючи поряд з основними показниками обігу цінних паперів також перелік послуг, що їх він надає своїм клієнтам, і кількість порушень ним терміну обробки документів.

Звітність — не єдиний канал контрольної інформації. Названу Комісію наділено правом перевіряти діяльність Реєстраторів безпосередньо або із залученням експертів; жадати пояснень з приводу заяв і скарг, усунення виявлених порушень, накладати стягнення на винних. За повторного або одноразового грубого порушення правил і процедур реєстраторської діяльності ліцензію на ведення діяльності може бути анульовано.

У роботі з контролю беруть участь також інші державні органи. Так, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку подає в Антимонопольний комітет України відомості про власників, які володіють 10 і більше відсотками акцій емітента, а також про осіб, котрі передали такі пакети акцій у довірче управління. Інший приклад: названа Комісія щомісячно подає ліцензійній палаті при Міністерстві економіки дані про видачу дозволів на реєстраційну діяльність і про реєстраторів (за затвердженою Палатою формою).

Докладніші дані про систему реєстрації на фондовому ринку України читач може знайти у відповідних нормативно-правових документах, зокрема в “Положенні про діяльність та облік прав власності на іменні цінні папери і депозитарну діяльність” (затверджено Указом Президента України від 2 березня 1996 р. № 60 (96) та в інструкції “Порядок видачі дозволу на здійснення діяльності з ведення реєстру власників іменних цінних паперів” (затверджено наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 1 квітня 1996 р. № 58).

Нині триває вдосконалення технології реєстрації цінних паперів. Зокрема, вирішується завдання прискорення процесу формування й передачі реєстрів власників іменних цінних паперів емітентами незалежним реєстраторам, що передовсім стосується акціонерних товариств, створених у процесі приватизації. Встановлюються на окремі реєстраційні послуги граничні тарифи, що базуються на фіксованій платі й обгрунтованому витратному механізмі ціноутворення. Вносяться відповідні зміни й доповнення в законодавство і нормативні акти.

Системі реєстрів України властивий “проміжний” період комп’ютеризації операцій, коли поєднуються документарна й електронна форми: наприклад, реєстр ведеться в електронному режимі, але триває видача паперових копій і виписок.

В економічних перетвореннях не останнє значення має швидкість віднайдення коштів фінансування тих чи інших заходів. Засадне значення тут матиме створення державної депозитарної системи, оскільки хоч реєстраторів і називають незалежними, вони все-таки залежать від емітентів (“хто платить, той і замовляє”). Тому їхня контрольна функція первісно обмежена. Проте реєстратори, які вже накопичили великий досвід, можуть не турбуватися, що залишаться без роботи.