library.if.ua

Фондовий ринок (1999)

4.2.2. Відносні показники

Під час формування набору відносних показників для оцінки та аналізу фінансового стану емітента слід брати до уваги (наприклад, готуючи документи для іноземних інвесторів) положення методології обгрунтування інвестицій, розроблені ЮНІДО (United National Industrial Development Organization).

Ця методологія є міжнародним стандартом, який особливо важливий для економіки країни в період її переходу до ринкових відносин. Ознайомлення з показниками, які пропонуються ЮНІДО, має не лише пізнавальне, а й практичне значення для формування арсеналу засобів оцінення та аналізу фінансового стану емітента. Подамо деякі рекомендації ЮНІДО щодо складу фінансових показників.

З-поміж рекомендованих відносних показників ЮНІДО першим називає коефіцієнт відношення довготермінових позичкових коштів до акціонерного капіталу, який показує ступінь фінансового ризику як для акціонерного, так і для позичкового капіталу. Цей коефіцієнт показує також, як залишок невиплаченого боргу покривається повними активами фірми. На практиці відношення заборгованості до акціонерного капіталу становить здебільшого 50 : 50, але застосовуються й інші відношення, наприклад 33 : 67 або 25 : 75. Інвестору рекомендується брати до уваги, що чим меншим є акціонерний капітал фірми, тим вищим буде дохід на одну акцію, тому бажані високі значення цього коефіцієнта, оскільки це дає можливість користуватися акціонерним капіталом як важелем і контролювати інвестиційні проекти навіть за порівняно невеликого розміру вкладеного капіталу. Проте зі збільшенням частки позичкових коштів збільшується фінансовий ризик і саме тому слід знаходити оптимальні співвідношення між величиною ризику та величиною позичкового капіталу. Цим, зокрема, керуються великі інвестори, вимагаючи, щоб позичальник вкладав в інвестиційний проект не менше половини власних коштів.

Коефіцієнт покриття (загальний коефіцієнт ліквідності). Цей коефіцієнт обчислюється діленням поточних активів на короткотермінові зобов’язання і виражає короткотермінову платоспроможність.

Допускається заносити оборотні кошти в поточні пасиви. Проте цей показник здатний увести в оману, якщо товарні запаси, котрі входять до складу оборотних коштів, не реалізуються за готівку. Тому ЮНІДО радить звертатися до додаткової характеристики через розрахунок коефіцієнта абсолютної ліквідності (загального покриття балансу), який отримують діленням готівки (плюс ліквідні цінні папери і дисконтовані рахунки до одержання) на короткотермінові зобов’язання (кредити та інші пасиви).

Методика ЮНІДО пропонує такі діапазони прийнятних значень названих коефіцієнтів: коефіцієнт покриття — 2,0—1,2; коефіцієнт абсолютної ліквідності — 1,2—1,0. У всякому разі, як підтверджує практика, опускати нижче 0,2 не слід.

Коефіцієнт покриття довготермінових зобов’язань. Коефіцієнт обчислюється діленням надходження готівки на величину боргу, що виплачується (відсоток плюс погашення основної суми). Прийнятним є діапазон 1,5—3,0.

Коефіцієнт співвідношення між дебіторською і кредиторською заборгованістю. Мається на увазі частка від ділення суми на рахунках до оплати або, інакше кажучи, відношення суми коштів, короткотермінових цінних паперів і дебіторської заборгованості до короткотермінових зобов’язань. Цей показник дає змогу виявляти дисбаланс у вигляді занадто активної промислово-торговельної діяльності за браку готівки. Рекомендований інтервал: 0,5–0,8.

Співвідношення між кількістю зайнятих та інвестиціями. Це співвідношення використовується за оцінення альтернативних технологій. Якщо порівнюються варіанти з неоднаковою продуктивністю праці, то ліпше користуватися співвідношенням між повними витратами на персонал та інвестиціями. Щодо продуктивності персоналу, то для цього користуються звичайним способом: вартість виробленої продукції співвідносять із витратами на персонал.

Капіталовіддача. Цей показник виражають через обсяг річного випуску продукції, створеної в результаті інвестування одиниці капіталу.

Оборотність товарних запасів. Цей показник служить мірою маркетингових можливостей керівництва підприємства. На ньому позначаються галузеві особливості, але за інших однакових умов чим швидший оборот, тим ліпше для фінансового стану підприємства.

Серед інших показників ЮНІДО рекомендує (для порівнювання ефективності інвестиційних проектів) визначати прибутковість продажу, обчислюючи валовий або чистий прибуток як відсоток від річного продажу.

Важлива роль належить такому показникові, як індекс дохідності, що його називають також коефіцієнтом чистого дисконтованого доходу. У зв’язку з цим нагадаємо читачеві про сам метод дисконтування.

Широко застосовуваний метод дисконтування дає можливість встановлювати сучасний фінансовий еквівалент майбутньої грошової суми (витрат або доходів). Інакше кажучи, можна зменшити цю суму на дохід, що наростає за певний термін згідно з правилами складних відсотків. Наприклад, якщо в даний момент вкладаються гроші в розмірі 100 грн. під 10% річних, то через рік вкладник отримає:

100 (1+0,1) = 110 грн.

Наступного року сума становитиме:

100 (1 + 0,2)2 = 121 грн.

У загальному вигляді процес реінвестування можна записати так:

Сб = Сн  (1 + р)n,

де Сб — вартість, що її буде отримано; Сн — нинішня вартість майбутніх періодів; р — відсоткова ставка; n — кількість років, за які підбивається підсумок.

Знаючи вартість, яку належить одержати, і відсоткову ставку, можна визначити нинішню вартість, перетворивши подану вище формулу:



Нинішня вартість передбачуваної в майбутньому грошової суми буде тим нижча, чим вища відсоткова ставка і довший термін, необхідний для її отримання.

Дисконтування є способом обліку фактора часу і є потрібним, оскільки одержувані підприємством у різні роки функціонування інвестиційного проекту гроші нерівноцінні: гроші, отримані, наприклад, першого року є “ціннішими” порівняно з грошима, одержаними (які будуть одержані) другого і, тим більше, в наступні роки, через те, що перші можуть бути випущені негайно в господарський оборот (або покладені на депозит у банк), а тим самим даватимуть їхньому власникові певний дохід іще до того, як надійде друга партія грошей.

Для оцінки й аналізу фінансового стану емітента дисконтування застосовують так. Обчислюється чистий і дисконтований дохід (Д) за формулою:



Річний чистий потік реальних грошей дорівнює різниці між річними припливами і відтоками реальних грошей, що їх забезпечує (і потребує) даний інвестиційний проект. Ця різниця дисконтується на момент початку здійснення проекту.

За норму дисконту (відсоткову ставку за дисконтування) беруть відсоткову ставку на банківські депозити або ставку надання банківського кредиту чи індивідуальні нормативи, що враховують як фінансовий стан конкретного підприємства, так і зовнішні умови, у тім числі кон’юнктуру ринку збуту його продукції. Норму дисконту може бути збільшено за рахунок, по-перше, так званої премії за ризик, коли надійність вкладення капіталу є невисокою, по-друге, коефіцієнта, який компенсує інфляційну складову.

Розглянемо конкретний приклад. Припустімо, що норма дисконту становить 0,2 і що розрахований (очікуваний) потік грошей становитиме в 1998 р. 100 тис. грн., в 1999 — 130 тис. грн., в 2000 — 150 тис. грн. і в 2001 р. — також 150 тис. грн. Коефіцієнт зрівноваження в 2000 р. дорівнюватиме (1 + 0,2)2 = 1,44. Аналогічно розраховують коефіцієнти і для інших років — першого, другого і четвертого. Тепер потрібно потоки грошей у кожному році розділити на відповідний коефіцієнт зрівноваження. Результати розрахунків показано в табл. 22.



ЮНІДО розробила комп’ютерну модель для підготовки техніко-економічних обгрунтувань інвестиційних проектів (КОМФАР). В Україні інвестиційні бізнес-плани складаються відповідно до рекомендацій цієї авторитетної міжнародної організації.

Як приклад нижче подаються показники фінансового стану одного з київських підприємств. Склад показників і способи обчислення відповідають стандартам ЮНІДО (в дужках показано фактичні значення показників, які коливаються в допустимих межах і свідчать про сприятливі умови вкладення капіталу в це підприємство).

Рентабельність активів (ROA): відношення чистого прибутку до активів (14,3 — 54,3%).

Рентабельність власного капіталу (ROE): відношення чистого прибутку до власного капіталу (19 — 57%).

Рентабельність інвестицій (ROI): відношення чистого прибутку до суми власного капіталу та довготермінових пасивів (16 — 56%).

Рентабельність інвестованого капіталу (ROIС): відношення балансового прибутку до суми власного капіталу, довготермінових і поточних пасивів (14 — 56%).

Рентабельність продажу (ROS): відношення чистого прибутку до чистого обсягу продажу (6,5 — 20%).

Коефіцієнт оборотності запасів (ІТ): відношення чистого обсягу продажу до товарно-матеріальних запасів (39 — 66%).

Коефіцієнт заборгованості (DR1): питома вага довготермінових і поточних позичок у сумі активів (не більше 70%).

Коефіцієнт заборгованості (DR2): відношення довготермінових позичок до власного капіталу (не більше 100%).

Коефіцієнт поточної ліквідності (current ratio): відношення поточних активів до поточних пасивів (не нижче 1,5).

Коефіцієнт критичної оцінки (quik ratio): відношення ліквідних активів до поточних пасивів (не нижче 1).

Коефіцієнт оборотності надходжень (RT): відношення виторгу від реалізації до дебіторської заборгованості (70 — 75%).

Наприкінці інформації про оцінку та аналіз фінансового стану підприємства-емітента за методологією ЮНІДО наведемо висловлювання відомих популяризаторів цієї методології В. Беренса і П. Хавранека: “Цифри, що є в балансовому звіті, звіті про чистий дохід і в таблицях потоків реальних грошей, дають значну кількість інформації в абсолютних величинах. Для фінансового аналізу звичайно прийнято використовувати кілька загальновідомих показників, які полегшують аналіз і, особливо, порівнювання проектів та їх альтернатив. Рекомендовані ЮНІДО показники використовуються найчастіше. Можна також застосовувати й інші співвідношення, але який би вибір не зробив той, хто оцінює проект, вибраними показниками слід користуватися критично. Сам тільки розрахунок таких коефіцієнтів мало що дасть для оцінки пропонованого проекту, якщо він не супроводжуватиметься інтерпретацією їхніх значень. Аналітики та особи, які приймають рішення, повинні також мати на увазі, що показники самі собою не можуть бути добрими чи поганими — їх слід оцінювати у світлі характеристик відповідної галузі промисловості, типу й меж проекту, а також країни застосування інвестицій” [4].

Така відвертість авторитетних експертів не дає, однак, підстав сумніватися в цінності рекомендацій ЮНІДО. Адже це лише рекомендації, а не закон. Точніше сказати — найліпші можливі рекомендації, оскільки вони ввібрали в себе світовий досвід. Проте загальна теорія та методологія обгрунтування інвестицій ними не вичерпується. Добрі результати досягнуто Світовим банком та Європейським банком реконструкції та розвитку. Ясна річ, що будь-яка методологія підлягає постійному вдосконаленню, тому навіть міжнародну стандартну методику не варто розглядати як щось абсолютне і незмінне. Крім того, у кожній країні є певні особливості економічного розвитку, що також позначається на використанні міжнародних стандартів.

Нижче подаються відносні показники, які можуть бути (і є на практиці) доповненням до будь-якої офіційної методики аналізу фінансового стану підприємства.

Прибутковість інвестицій у звичайні акції: відношення прибутку після сплати податку та дивідендів на привілейовані акції до акціонерного капіталу.

Прибутковість реальних активів: прибуток після сплати податку та дивідендів на привілейовані акції, віднесений до реальних активів.

Валовий прибуток з продажу: відношення валового прибутку до вартості продажу.

Нетто-прибутковість продажу: відношення прибутку після сплати податку та дивідендів на привілейовані акції до вартості продажу.

Оборот дебіторської заборгованості: відношення продажу в кредит за рік до дебіторської заборгованості на звітну дату.

Тривалість матеріальних запасів: відношення матеріальних запасів до середнього обсягу продажу за тиждень.

Тривалість кредиторської заборгованості: відношення кредиторської заборгованості до кількості днів у році.

Відношення пасивів (усього) до зобов’язань перед акціонерами.

Показник заборгованості акціонерам: відношення власного капіталу до загальної вартості активів.

Коефіцієнт автономії: відношення власного капіталу до суми власного капіталу й вартості всіх активів.

Коефіцієнт маневрування: відношення оборотного капіталу, сформованого за рахунок власних і довготермінових позичкових коштів, до власного капіталу.

Коефіцієнт забезпеченості запасів і витрат: відношення оборотного капіталу, сформованого за рахунок власних і довготермінових позичкових коштів, до суми товарно-матеріальних запасів і витрат майбутніх періодів.

Коефіцієнт короткотерміновості відсотків: відношення прибутку до сплати податку й відсотків до річної суми відсотків за борговими зобов’язаннями.

Коефіцієнт покриття грошовими потоками: відношення суми прибутку до сплати податку й відсотків плюс річні платежі з лізингу плюс амортизація до суми річних відсотків за довготерміновими позичками плюс дивіденди на привілейовані акції плюс річні платежі на основний борг.

Прибутковість акції: відношення дивідендів до ринкової ціни акції.

Валова маржа: співвідношення витрат на реалізацію і виторгу від реалізації.

Показник використання позичкових коштів для розвитку: відношення довготермінових боргових зобов’язань з кредитів і лізингу до власного (акціонерного) капіталу.

Коефіцієнт капіталізації: показник капіталізації є сумою акціонерного капіталу й довготермінової заборгованості. У поняття “капіталізація” включаються такі елементи: номінальна вартість усіх випущених даним емітентом акцій, вартість придбаних на фондовому ринку акцій інших компаній, емісійний дохід, а також нерозподілений прибуток, спрямований на збільшення акціонерного капіталу. Відношення одного з названих елементів до загальної величини показника капіталізації дає відповідний коефіцієнт капіталізації.

Аналіз фінансового стану підприємства-емітента суттєво поглиблюється в міру вивчення не тільки фінансових (суто фінансових) показників, а й показників, що характеризують різні сторони виробничо-господарської діяльності та ресурсно-технічний потенціал підприємства, тобто всіх тих факторів, які прямо чи опосередковано впливають на фінансовий стан.

Показники техніко-економічного рівня зручно згрупувати за такими класами:

1) елементи виробництва;

2) організація виробництва та управління;

3) якість продукції;

4) виробничо-економічна діяльність.

Кожний із цих класів складається з певних видів показників, а саме:

а) елементи виробництва — засоби праці, предмети праці, праця;

б) організація виробництва та управління — використання елементів виробництва, спеціалізація та кооперація, організація праці;

в) якість продукції — техніко-експлуатаційні показники, конкурентоспроможність, категорійність;

г) виробничо-економічна діяльність — використання ресурсів, рентабельність і ефективність, соціальні та екологічні результати.

Техніко-економічна характеристика засобів праці виражається такими показниками:

середній вік обладнання підприємства;

придатність техніки (ступінь фізичного зносу);

питома вага морально застарілого обладнання;

коефіцієнт оновлення технічних засобів;

питома вага активної частини основних виробничих фондів;

питома вага високопродуктивного обладнання;

питома вага імпортного обладнання;

питома вага модернізованого обладнання;

питома вага спеціального обладнання;

технічна (розрахункова) продуктивність обладнання.

Співвідношення технічних і трудових ресурсів виражає ступінь технічного переозброєння праці. Для оцінки технічного озброєння використовуються: виробничі фонди; тільки частина виробничих фондів; оборотні фонди; вартість виробничого обладнання; вартість автоматизованого та автоматичного обладнання; вартість електронного обладнання; потужність енергетичних установок; потужність встановленого електроустаткування; виробнича площа. Ці показники відносять до всіх працюючих на підприємстві або лише до робітників. У результаті відповідних обчислень одержують: фондоозброєність, енергоозброєність, технічну озброєність праці і т. д. Велике значення мають показники рівня механізації та автоматизації виробництва.

Аналогічні розшифровки можна зробити і щодо інших класів техніко-економічного рівня виробництва.

Могутнім апаратом вимірювання й аналізу технічного рівня та якості продукції є кваліметрія. Але це вже предмет окремої спеціальної публікації.