library.if.ua

Фондовий ринок (1999)

6.1.1. Фондова політика

Державна економічна політика є структурною і складається з кількох окремих політик — фінансової, податкової, інвестиційної, інноваційної та ін. Стосовно ринку інвестиційних цінних паперів можна говорити про фондову політику. Фондова політика, як і будь-яка інша, включає принципи, методологію, стратегію й тактику.

Фондова політика — це державна політика, тому її слід розглядати в аспекті ролі держави у сфері випуску й обігу інвестиційних цінних паперів. Цю роль можна тлумачити як функцію управління, функцію участі, функцію впливу, функцію регулювання. Стосовно фондового ринку держава виконує кожну з цих функцій, але пріоритет безперечно належить останній з названих. Саме регулювання забезпечує оптимальний рівень впливу держави на фондовий ринок. Доречно згадати висловлювання заступника міністра торгівлі США Еверта Ерліха: “Для держави перехід до ринкової системи зовсім не простий. Державі досить складно освоїти нову, менш активну і більше допоміжну роль, особливо після того, як вона протягом багатьох років мала виняткові права і не соромлячись втручалася в усі сфери економіки. На цьому шляху державі належить навчитися стриманості й терпіння. Водночас, держава не повинна повністю втрачати ініціативу. Як і досі можуть виникати ситуації, коли вона зобов’язана втручатися в економіку так само рішуче, як і раніше, але з іншими цілями. Для регулювання ринку цінних паперів таке втручання є просто неминучим”.

Економіка України нині зазнає серйозних змін, зв’язаних зі зміною форм власності та формуванням ринкових відносин. Добре налагоджений обіг інвестиційних цінних паперів має сприяти подоланню економічних труднощів і створенню національного ринку. Саме тому головними принципами державного регулювання фондового ринку можна назвати орієнтацію на загальнонаціональні інтереси та стимулювання інвестиційної діяльності в Україні. Реалізація цього принципу зв’язана з вирішенням ряду макроекономічних завдань, а передовсім:

а) сприяння активній інвестиційній діяльності та інноваційному процесу на засадах розвитку наукомістких виробництв;

б) зміцнення економічного суверенітету й міжнародного авторитету України на світовому ринку;

в) підтримка процесу приватизації через розвиток вторинного ринку цінних паперів і на цій основі сприяння проведенню радикальної економічної реформи;

г) створення належних засад для прискореної реструктуризації народного господарства країни.

Вирішення цих глобальних завдань неможливе без регулювання фондового ринку державою. Ця обставина додатково посилюється тим, що фондовому ринкові притаманний рух капіталів, який забезпечується обігом різноманітних видів цінних паперів і їх похідних, котрі перебувають у тісній залежності від законодавчої бази і системи правовідносин власності. Не випадково, як свідчить досвід економічно розвинутих країн, фондовий ринок є одним з найбільш регламентованих і “зарегульованих” на відміну, наприклад, від товарних або валютних ринків. Той же досвід свідчить про те, що на фондовому ринку постійно стикаються інтереси різних його учасників. Ці інтереси не вільні від суперечностей і навіть конфліктів. Отже, і в цьому відношенні роль держави, як регулюючого начала, украй важлива. Тільки держава має засоби й можливості для серйозної протидії негативним проявам на вільному ринку цінних паперів. Як відомо, в Україні ці негативні явища частково зумовлені помилками в проведенні загальної економічної лібералізації в країні. На фондовому ринку, на жаль, нерідко натрапляємо на зловживання, обман, шахрайство, порушення законодавства чи прав інвесторів-громадян з боку недобросовісних професіональних учасників ринку. Необхідно зважати і на те, що наймасовішим інвестором на фондовому ринку є населення, котре, як правило, не має ні спеціальних знань, ні спеціальних кваліфікацій у царині обігу цінних паперів. Усе це додатково свідчить на користь втручання держави в цю сферу економічної діяльності. Без підвищення дисциплінованості учасників фондового ринку, без підтримки довіри до нього, без створення надійної системи захисту прав і майнових інтересів інвесторів, передовсім пересічних українських громадян, неможливо забезпечити розвиток ринку капіталів.

Водночас не варто забувати, що фондовий ринок розвивається лише тоді, коли держава не перевищує меж свого безпосереднього втручання в процес залучення приватних інвестиційних ресурсів і вкладення їх в економіку країни. Фондовий ринок здатний проявляти свої ліпші якості лише тоді, коли на нього ніхто іззовні не тисне, не заперечує права вільного прийняття рішень учасниками фондових угод з купівлі-продажу цінних паперів, у тім числі легітимних (дозволених законом) спекуляцій з похідними фінансовими інструментами вторинного ринку.

Процес лібералізації в економіці України триває. Водночас відбувається й інший, на перший погляд, навіть протилежний процес — процес опанування державою ситуації на фондовому ринку, який на перших етапах економічних перетворень став не стільки “вільним”, скільки некерованим і сприятливим для прояву “диких” звичаїв фондових бірж минулого. Інакше кажучи, поряд із загальною тенденцією лібералізації економіки України набирає силу тенденція до більшої деталізації нормативної бази, до посилення державного контролю за фондовою діяльністю. Із створенням цих двох напрямів став можливим єдиний комплексний підхід до оптимального розвитку фондового ринку, коли держава, не втручаючись в договірні відносини між продавцем і покупцем цінних паперів, стежить за тим, щоб це були справді договорні відносини, підпорядковані чинним правилам обігу цінних паперів. Тільки такий підхід є науковим, але для його впровадження в життя потрібна велика майстерність тих, хто взяв на себе відповідальність за створення ефективно діючого фондового ринку.

Зрозуміло, що державні органи вдаються до регулюючих і контролюючих засобів лише тоді, коли це необхідно для підтримки прийнятого в принципі всіма учасниками фондового ринку порядку ведення операцій. Уже згадуваний заступник міністра торгівлі США писав, що “завжди знайдуться противники жорстких заходів і норм, що регулюють ринок цінних паперів”. Проте залишається непохитним аргумент на користь такої політики, яка стала державною навіть в такій класичній країні вільного підприємництва, як США. Деякі обмеження “свободи” емітентів, інвесторів і посередників — це дуже помірна плата за стабільність фондового ринку. Держава втручається, по суті, не у свободу, а задля свободи.

На таких засадах і було сформульовано цілі й завдання державного регулювання фондового ринку України. Законодавством установлено, що цілями державного регулювання фондового ринку є:

реалізація єдиної державної політики у сфері випуску й обігу цінних паперів та їх похідних;

створення умов для ефективної мобілізації та розміщення учасниками фондового ринку фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства;

одержання учасниками фондового ринку інформації про умови випуску й обігу цінних паперів, результати фінансово-господарської діяльності емітентів, обсяги й характер угод з цінних паперів та іншої інформації, що впливає на формування цін на ринку цінних паперів;

забезпечення однакових можливостей для доступу емітентів, інвесторів і посередників на фондовий ринок;

гарантування прав власності на цінні папери;

захист прав учасників фондового ринку;

інтеграція в європейський і світовий фондові ринки;

дотримання учасниками фондового ринку вимог законодавчих актів;

запобігання монополізації та створення умов для розвитку добросовісної конкуренції на фондовому ринку;

контроль за прозорістю й відкритістю фондового ринку.

Для досягнення поставлених цілей держава використовує такі форми регулювання:

прийняття законодавчих актів з питань діяльності учасників фондового ринку;

регулювання випуску й обігу цінних паперів, прав і обов’язків учасників фондового ринку;

видача спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення професіональної діяльності на фондовому ринку і забезпечення контролю за нею;

заборона і призупинення на певний термін (до року) професіональної діяльності на фондовому ринку у разі відсутності спеціального дозволу (ліцензії) на цю діяльність, притягнення до відповідальності згідно з чинним законодавством за здійснення недозволеної діяльності;

реєстрація випусків (емісій) цінних паперів та інформації про їх випуск;

контроль за дотриманням емітентом порядку реєстрації випуску цінних паперів та інформації про їх випуск, а також умов продажу (розміщення) цінних паперів, передбачених такою інформацією;

створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами цінних паперів та особами, що здійснюють професіональну діяльність на фондовому ринку;

контроль за вірогідністю інформації, що подається емітентами та особами, які здійснюють професіональну діяльність на фондовому ринку;

встановлення правил і стандартів здійснення операцій на фондовому ринку та контролю за їх дотриманням;

контроль за дотриманням антимонопольного законодавства на фондовому ринку;

контроль за системами ціноутворення на фондовому ринку;

контроль за діяльністю осіб, які обслуговують випуск та обіг цінних паперів;

проведення інших заходів з державного регулювання й контролю за випуском та обігом цінних паперів.

Узагальнюючи цілі й форми державного регулювання, можна виділити п’ять основних напрямів:

забезпечення обов’язкової публікації всієї наявної інформації про ринки цінних паперів;

ліцензування фінансових посередників і встановлення нормативів їхньої діяльності;

нагляд за торгівлею цінними паперами й дотриманням антимонопольного законодавства;

притягнення до відповідальності осіб, які незаконно використовують внутрішню інформацію для власного зиску;

забезпечення прав власників цінних паперів.

Крім того, держава сприяє встановленню й розвитку ефективної і стабільної системи платежів за цінними паперами, доступу на фондовий ринок емітентів незалежно від їх стартових фінансових можливостей.

Безперечно, великий простір для посилення державного регулювання фондового ринку дає система оподаткування. Використовуючи різні види податків, держава стимулює окремі фондові операції або стримує їх через відповідне збільшення чи зменшення попиту на певні цінні папери.

Створення національного ринку зовсім не означає створення закритого ринку. Державна економічна політика України вважає важливим стратегічним напрямом інтеграцію національного ринку у світовий ринок. Ця принципова настанова стосується і фондового ринку. Фондова політика в перелік своїх найважливіших завдань включає вивчення інтеграційних тенденцій на фінансових ринках світу та входження “на рівних” у міжнародний ринок цінних паперів. Одним із важливих завдань цього напряму фондової політики є прийняття стандартів міжнародної організації зі стандартів (ІСО) для документів та операцій із цінними паперами, а також їх нумерації. Пріоритетними є договори, конвенції та угоди, що укладаються Україною з міжнародними організаціями і міжнародними фінансовими інститутами, у сфері розвитку, функціонування та регулювання ринку цінних паперів. Укладення такого роду актів сприяє інтеграції України в Європейський союз (ЄС), Міжнародну організацію комісій з цінних паперів (ІОСКО), встановленню взаємовідносин зі світовим банком. Ці міжнародні організації приймають відповідні рекомендації, резолюції та директиви щодо проведення ринкових реформ, які сприяють стандартизації і зближенню національних законодавств, забезпечують захист інвесторів та інтеграцію національних ринків цінних паперів (у тім числі українського) у світові фінансові ринки. Суттєве значення для розвитку вітчизняного фондового ринку має реалізація рекомендацій міжнародних організацій (ІОСКО, ЄС), Комісії з цінних паперів і бірж США у сфері регулювання фінансових ринків, діяльності інститутів спільного інвестування, нагляду над обігом цінних паперів тощо.

З іншого боку, міжнародна орієнтація передбачає розроблення зваженої державної політики стосовно іноземного інвестора та іноземних учасників на українському фондовому ринку, що впроваджувала б надійний механізм для здійснення іноземними інвесторами портфельних інвестицій в економіку України та одночасно забезпечувала б захист вітчизняного інвестора під час здійснення ним операцій з іноземними цінними паперами.