library.if.ua

Фондовий ринок (1999)

6.1.2. Інформаційний простір фондового ринку

Значення інформації для фондового ринку полягає в тім, що без неї він не зможе функціонувати навіть один день. Найголовнішим завданням інформації є забезпечення прозорості фондового ринку, тобто широкої поінформованості всіх заінтересованих осіб про дохідність операцій з цінними паперами та про ризик, зв’язаний із діями як емітентів, так і посередників фондового ринку. Інформація про емісію цінних паперів, про емітентів, ціни та обсяги торгівлі цінними паперами має бути відкритою й доступною. Подавати таку інформацію повинні емітенти, посередники, біржі, банки, позабіржові організації, використовуючи для цього офіційні та спеціальні видання.

До інформації ставляться великі вимоги. Передовсім, вона має бути вірогідною, абсолютно адекватною реальній ситуації і відбивати найсуттєвіше з цієї реальності. Законодавчо встановлено, що суттєвою вважається та інформація, обсяги якої визначає держава і яка має важливе значення для власників цінних паперів і потенційних інвесторів під час прийняття ними рішень про купівлю або продаж цінних паперів, оскільки вона здатна справити помітний вплив на ринкову вартість цінних паперів і розмір доходу на них. Коли протягом певного часу виявиться, що подані емітентом документи містять неправдиву суттєву інформацію або вона вже не відповідає дійсності через зміну економічних обставин чи з інших причин, то емітент зобов’язаний негайно припинити продаж цінних паперів. Лише після внесення ним відповідних змін в проспект емісії або в інші документи дозволяється поновити продаж. Спосіб і терміни внесення таких змін та інформування інвесторів є у відповідних нормативних документах.

Для того щоб інформація не втратила своєї актуальності і, відповідно, вірогідності, емітент повинен протягом одного робочого дня інформувати реєстратора про будь-які зміни або доповнення в засновницьких документах щодо прав власників цінних паперів, планованих загальних зборів, нових емісій тощо. Крім цього, емітент надає реєстраторові інформацію про рішення своїх керівних органів, що стосуються умов і процедур його функціонування, або в інший спосіб важливі для виконання реєстратором своїх зобов’язань. Названу інформацію емітент має подати письмово протягом трьох робочих днів з моменту прийняття такого рішення.

Інформація повинна бути не тільки вірогідною, остаточною і своєчасною, а й відповідати іншим вимогам. Не завадить нагадати, що вона має бути вичерпною, лаконічною, викладеною із дотриманням встановленої термінології, і такою, що її можна перевірити.

Інформаційної дисципліни зобов’язані дотримуватися не тільки емітенти, а й усі інші учасники фондового ринку, зокрема, реєстратори. Реєстратор зобов’язаний подати заінтересованим особам інформацію та виписки з реєстру згідно з їхніми правами. Відкритою є інформація про розмір оплати за послуги зареєстрованим особам. Реєстратор на вимогу акціонерів, що володіють у сукупності понад 20% голосів, зобов’язаний направляти повідомлення власникам іменних акцій про скликання позачергових зборів. На запит емітента реєстратор дає перелік власників іменних цінних паперів, які мають право голосу на загальних зборах для забезпечення їхньої участі в таких зборах або реєстрації передачі права голосу іншим особам. Протягом 10 днів з моменту одержання відповідного запиту реєстратор повинен подати емітентові письмовий реєстр. Усі вимоги до інформації зафіксовано в законодавстві України. Такі самі вимоги існують і в інших країнах. Наприклад, у Росії організатор торгівлі на ринку цінних паперів зобов’язаний розкрити будь-якій заінтересованій особі великий обсяг інформації, а саме: правила допущення учасників та їхніх цінних паперів до торгів, правила укладання, звіряння, реєстрації та виконання угод, обмеження маніпулювання цінами, список допущених до торгів цінних паперів і навіть розклад надання послуг організатором торгівлі.

Особливо слід підкреслити вимоги доступності інформації. В українському законодавстві розкриття інформації на фондовому ринку пояснюється необхідністю забезпечення доступності для всіх заінтересованих в її отриманні, відповідно до встановленого законом порядку і незалежно від мети одержання цієї інформації.

Законом забороняється відкритий продаж цінних паперів нового випуску раніше ніж через два тижні після забезпечення всім потенційним власникам можливості доступу до інформації, яку передбачається розкрити (інформація про вартість розміщення цінних паперів розкривається в день початку їх розміщення).

Не тільки емітент, а й усі торговці цінними паперами, котрі здійснюють їх розміщення, у тім числі через андеррайтингову діяльність, зобов’язані забезпечити можливість доступу до інформації будь-яким потенційним власникам.

У разі, коли хоч один випуск інвестиційних цінних паперів супроводжується проспектом емісії або меморандумом про випуск цінних паперів, емітент зобов’язаний розкрити інформацію про свої цінні папери і фінансово-господарську діяльність у вигляді квартального й річного звіту, а також у формі повідомлення про зміни, котрі порушують його фінансово-господарську діяльність.

Тут ми підходимо до питання про звітність емітента. Якщо в публікаціях він повідомляє інвесторів, то в звітності — державу в особі Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Нагадаємо, що згідно із законом емітенти, котрі налічують 500 і більше акціонерів і активи яких дорівнюють певній величині (1997 р. ця сума становила 50 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) або перевищують її, а також емітенти, котрі налічують 500 і більше власників облігацій, повинні подавати звіти про свій фінансовий стан і результати господарювання за рік або квартал.

Річний звіт публікується не пізніше ніж через дев’ять місяців року, наступного за звітним, і надсилається утримувачам іменних акцій та облігацій, Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку і кожній фондовій біржі (або ТІС) з тих, де котируються цінні папери даного емітента (уряд може скоротити цей термін до трьох місяців). У річному звіті подаються основні дані про емітента, а саме: інформація про результати господарської діяльності за три минулі роки; підтверджена аудитором фінансова звітність за ті самі три роки; факти, що можуть суттєво вплинути на фінансовий стан емітента в майбутньому.

Крім річного звіту, емітент повинен подавати в Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку три квартальні звіти протягом двох місяців після закінчення відповідно першого, другого і третього кварталів. Квартальні звіти надсилають також фондовій біржі (або ТІС) і, крім того, утримувачам іменних акцій та облігацій на вимогу останніх.

Система звітності передбачає також додаткову форму — звіт про зміни в господарській діяльності емітента. Усі звіти підписуються керівником і головним бухгалтером емітента, котрі відповідають за вірогідність інформації.

До відкритої інформації належить також реклама, що як і інші сторони інформаційної системи фондового ринку, регулюється законодавством. Необхідно підкреслити, що не всяка оприлюднена інформація вважається рекламою. Не є рекламою на фондовому ринку, наприклад, загальнодоступна інформація про цінні папери та емітентів, а також інформація, що подається вповноваженим органам особою, яка виконує службові функції регулювання фондового ринку згідно з чинним законодавством (за винятком інформації про випуск цінних паперів).

Реклама, звичайно, має бути вірогідною. В іншому разі рекламодавець відповідатиме за шкоду, заподіяну недобросовісною рекламою. Для запобігання довільному тлумаченню поняття “недобросовісна реклама” закон спеціально розкриває його. Недобросовісною рекламою визнається:

по-перше, інформація, спрямована на введення в оману власників цінних паперів та інших учасників фондового ринку через повідомлення в рекламі неправдивої інформації про діяльність емітента, види і характеристики цінних паперів, що їх він випускає, про договори, що їх стосуються;

по-друге, інформація в рекламі про недоліки цінних паперів конкурентів незалежно від того, чи відповідає така інформація дійсності, чи ні;

по-третє, публічне гарантування або доведення іншим шляхом до відома потенційно необмеженого кола власників цінних паперів інформації про їхню підвищену дохідність, надійність порівняно з іншими цінними паперами або іншими активами, а також публікація в рекламі неправдивої інформації про цінні папери, пропоновані на продаж, для залучення ширшого кола потенційних інвесторів.

Ще раз слід зазначити, що за недобросовісну рекламу відповідальність несе рекламодавець. Органи, які здійснюють реєстрацію випусків цінних паперів, як правило, мають право вчинити позов про визнання недійсними договорів між рекламодавцем і особою, яка розповсюджує рекламу, а також про стягнення всього одержаного за рекламу доходу на користь держави.

Забороняється також реклама цінних паперів, які підлягають реєстрації, до дати їх реєстрації, а договори на рекламування незареєстрованих випусків цінних паперів визнаються недійсними.

Щодо доступності інформації необхідно сказати, що не всяка інформація може бути доступною для будь-кого, хто бажає її одержати. Доступ до системи реєстру обмежується колом осіб, які мають право на отримання цієї інформації. Такими є емітент і зареєстровані особи. Зрозуміло, що таке саме право мають державні органи в межах належних їм повноважень.

Емітент має право одержати всю інформацію, яка є в реєстрі, проте не вправі її розголошувати. Інформація надається тільки вповноваженим особам емітента з обов’язковим визначенням для кожного таких даних: імені, прізвища, по батькові, посади, обсягу інформації, яку він має право одержати, а також з поданням зразків підписів уповноважених осіб.

У свою чергу, зареєстрована особа має право на отримання інформації, яка є на її особовому рахунку, і на інформування про всі зміни стосовно даної зареєстрованої особи і належних їй цінних паперів. Але ця особа не має права на отримання інформації про інших власників і належні їм іменні цінні папери.

Доступ державних органів до системи реєстру здійснюється згідно з чинним законодавством на підставі письмового запиту керівника. Усім іншим особам доступ до інформації в реєстрі заборонений.

Розповідь про інформаційну систему фондового ринку ми почали з тези про забезпечення його прозорості. І це головне, але не єдине в характеристиці інформації. Поряд із загальнодоступною (що розкривається) інформацією, що не потребує спеціального дозволу для доступу до неї, є ще внутрішня інформація, котра часто буває суттєвою комерційною таємницею емітента. Жоден торговець цінними паперами не має права розголошувати комерційну таємницю своїх клієнтів. Винятком є лише надання інформації вповноваженим органам у зв’язку з виконанням ними функцій регулювання ринку цінних паперів.

І річ не лише у збереженні комерційної таємниці. Певні обмеження необхідні для забезпечення справедливості на фондовому ринку, для запобігання зловживанням інформацією. Такі обмеження стосуються так званої інсайдерської, тобто внутрішньої інформації. Закон визначає інсайдерську інформацію як інформацію про емітента або його цінні папери, що мають вільний обіг, котра відповідає таким ознакам:

а) є суттєвою;

б) надає особі, яка володіє нею, певні переваги перед іншими учасниками ринку цінних паперів;

в) є не опублікованою.

Інсайдерською інформацією володіють інсайдери, тобто посадові особи емітента, а також ті, хто має доступ до інформації у зв’язку з посадою або внаслідок певного характеру відносин з емітентом. До інсайдерів належать:

а) державні службовці;

б) юридичні особи, які перебувають з емітентом у договірних або інших ділових відносинах, а також їхні працівники;

в) фізичні особи, які перебувають з емітентом у трудових, договірних або інших ділових відносинах;

г) будь-які особи, котрі є власниками понад 10% акцій емітента, що голосують.

Інсайдер, який володіє інсайдерською інформацією, згідно з законом не може ні купувати, ні продавати інвестиційних цінних паперів відповідного емітента. Якщо інсайдерська інформація стосується договору між емітентом і третьою особою, то інсайдер не має права не тільки купувати в цієї особи або продавати їй цінні папери, а навіть давати якісь рекомендації і поради.

Такі категоричні та однозначні у тлумаченні правила стосуються також осіб, які не є інсайдерами, проте володіють інсайдерською інформацією і знають (не можуть не знати), що ця інформація надійшла від інсайдера або іншої особи, котра є чи може бути стороною договору з емітентом або є (чи може стати) власником його інвестиційних паперів.

Якщо порядок обігу інсайдерської інформації служить запобіжним заходом для припинення незаконних маніпуляцій з цінними паперами (і це дуже важливо), то відкрита, доступна інформація виконує роль стимулятора розвитку фондового ринку в цілому. Саме вона створює інформаційний простір фондового ринку, в якому всі мають право бути обізнаними із ситуацією і бути активними учасниками обігу цінних паперів.

У створенні інформаційного простору не останню роль відіграє організація всього процесу трансферу інформації. На світовому фондовому ринку інформаційна функція поступово виокремлюється в самостійну галузь, усе більшу роль починають відігравати фірми, що спеціалізуються на систематизації й пошуку необхідних даних на замовлення клієнтів. Ця тенденція стає помітною й на фондовому ринку України. Конкуренція має бути не тільки в середовищі учасників ринку цінних паперів, а й між тими організаціями, котрі збирають, аналізують і передають (продають) користувачам необхідну інформацію. В іншому разі важко розраховувати на досягнення високої якості інформації. Держава також не може триматися осторонь інформаційних потоків. В її руках мають бути засоби зв’язку, бази даних і комп’ютерні мережі, — без жодного сумніву в інформаційному просторі фондового ринку має домінувати держава. Потрібно прислухатися до порад зарубіжних експертів, котрі постійно наголошують на тім, що в сфері обігу цінних паперів плинуть гігантські потоки капіталу і ті, хто ними користуються, не завжди можуть утриматися від спокуси приховати свої справжні наміри, дезінформувати ринок, де жертвою стане дрібний інвестор, який своєю працею накопичив невеликі заощадження. Нехай під невсипущим контролем держави за формуванням і рухом інформації перебуватимуть ті, хто приховує інформацію, перекручує її, зловживає доступом до неї й перетворює тим самим чесну торгівлю на злочинну оборудку. Не випадково в “Концепції функціонування й розвитку фондового ринку України”, схваленій Верховною Радою України 22 вересня 1995 р., першим у переліку напрямів державного регулювання фондового ринку названо забезпечення обов’язкової публікації про ринок цінних паперів, у тім числі про умови випуску й обігу цінних паперів, результати фінансово-господарської діяльності емітентів, про обсяг, характер і тенденції в торгівлі цінними паперами.