library.if.ua

Ринок цінних паперів (1998)

5.3. Векселі

Загальна характеристика

Вексель — це цінний папір, що засвідчує незабезпечене зобов’язання сплатити в зазначений термін борг. Борг може сплачуватися самим боржником — простий вексель, а також боржником чи іншою особою — переказний вексель.

Схематично порядок розрахунку векселями показано на рис. 5.2.



На відміну від боргових розписок векселі мають властивість обігу — за допомогою передаточного напису вони можуть переходити з рук до рук. Ця властивість забезпечує векселям можливість:

виступати як засіб кредитування;

прискорювати розрахунки між суб’єктами господарювання;

служити інструментом оформлення взаємної заборгованості контрагентів;

замінювати низку бартерних операцій.

Вексель — найстаріший цінний папір, що обслуговував торговельні операції починаючи з ХII століття. З того часу склалася специфічна термінологія вексельного обігу:

аваліст — поручитель по векселю;

аваль — поручительство по векселю;

акцепт — згода на оплату векселя;

акцептант — особа, що згодна оплатити вексель;

алонж — додатковий до векселя листок, на якому вчиняються передавальні написи;

індосамент — передавальний напис на векселі, згідно з яким вексель передається новій особі;

індосант — новий держатель векселя;

ремітент — перший одержувач переказного векселя;

тратта — переказний вексель, платником по якому є не векселедавець, а третя особа, що бере на себе обов’язок платежу;

трасант — векселедавець переказного векселя, що переводить свій платіж на третю особу — платника;

трасат — платник по переказному векселю.

Особливості вексельного обігу в Україні

Вексельний обіг регулюється згідно з Женевською конвенцією 1930 р., до якої приєдналася Україна, а також з національними правовими нормами.

Векселі випускаються на спеціальних бланках, які купують векселедавці у Національного банку за посередництвом комерційних банків. Реквізити векселів наведено в табл.5.3.



Документ, в якому немає хоч одного з реквізитів, наведених у табл.5.3, не має законної сили, за винятком таких випадків:

— вексель, в якому строк платежу не зазначений, вважається таким, що оплачується на пред’явлення;

— за відсутності іншого місце складання документа (для простого векселя) вважається місцем платежу і одночасно місцем проживання платника (векселедавця — для простого векселя);

— вексель, в якому не вказано місце його складання, визначається підписами у місці, позначеному поруч з найменуванням векселедавця.

Користуватися векселями, а також бути векселедавцями, акцептантами, індосантами й авалістами можуть тільки юридичні особи.

Векселі видаються лише в оплату за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком векселів державних установ та комерційних банків.

Масштабний вексельний обіг в Україні почався з кінця 1994 р. у зв’язку з намаганням уряду ліквідувати кризу неплатежів державних підприємств запровадженням вексельного обігу для покриття взаємної заборгованості [9]. За деякими оцінками обсяг вексельної маси на кінець 1994 р. становив 400 трлн крб. Але, оскільки стягнення на майно боржників тоді (як, між іншим, і нині) накласти було практично неможливо, ясна річ, що функцію погашення заборгованості векселі не могли виконати. Щодо недержавних підприємств, то вони (з тієї самої причини) віддають перевагу грошовим, а не вексельним розрахункам.