library.if.ua

Ринок цінних паперів (1998)

6.3. Сурогати цінних паперів

Сурогати цінних паперів — це фінансові інструменти, що мають вигляд цінних паперів, але законодавством такими не визнані.

Свідоцтва про депонування акцій — з’явилися на українському ринку у 1993–1994 рр., як своєрідні замінники акцій російських підприємств. Мета цих свідоцтв — обійти законодавчо встановлені в Росії вимоги щодо емісії іменних акцій — депозитні свідоцтва дозволяли знеосіблювати акції і продавати їх на українському ринку. Власники таких свідоцтв мають проблему отримання дивідендів, за якими треба їхати до іншої країни.

Білети, що дають право на володіння часткою акції. Найбільш відомі — білети МММ. На український ринок потрапила лише невелика їх кількість — перешкодив цьому фінансовий скандал з мільйонами ошуканих російських вкладників.

Житлові сертифікати — боргові зобов’язання фірм, що спеціалізуються на операціях з нерухомістю або будівництві житла.

Житлові програми: усе гаразд, красна моя маркізо

Мабуть, найпопулярнішою у населення була житлова програма Київської Академії Євробізнесу (КАЄ), що недавно досить скандально припинила своє існування.

Клієнт мав купувати житлові сертифікати номінальною вартістю $50, які дають право на одержання 1 кв. м житлової площі. При цьому для одержання однокімнатної квартири необхідно купити 35 сертифікатів, дво¬кімнатної — 55, трикімнатної — 75. Житлова політика КАЄ на тлі недовговічних програм-конкурентів («Меркурій-інвест», «Омета-інвест» та ін.) здавалася досить надійною — програма трималась понад три роки.

Спочатку КАЄ намагалась інвестувати в житлове будівництво, запропонувавши столичній владі побудувати в місті мікрорайон площею 300 000 кв. м. Умови КАЄ Київраду не влаштували. Після цього фірма інвестувала кошти вкладників у видавничий бізнес, профінансувавши випуск 19 томів літературної серії «Академія» і 16 періодичних видань.

Щоб виконати свої зобов’язання перед вкладниками, КАЄ потрібно було, «обертати» їхні гроші з величезною швидкістю. Адже згідно з угодами про кредит загальна вартість однокімнатної квартири становила $3563, двокімнатної $5047, трикімнатної — $9345. Зрозуміло, що за такими розцінками такі квартири купити проблематично. Тим більше, що «бізнес» треба зробити ще й рентабельним. Керівництво фірми знайшло вихід. КАЄ була проведена широкомасштабна дезінформація населення про те, що нібито 118 квартир вже видані вкладникам, після чого, одержавши ще пару сотень тисяч доларів від приватних інвесторів, керівництво фірми зникло. За різними оцінками, керівництво фірми «нагріло» вкладників на суму від 2 до 15 млн доларів. Важко зараз гадати, чи одержав хтось із вкладників КАЄ житло, але сміливо можна стверджувати, що переважна їх більшість стали жертвами чергової трастової піраміди.

Фінансова Україна. — 1995. — 26 груд.

Боргові папери, що їх випускають небанківські фінансові установи — «процентний вексель», «сертифікат вкладника», «інвестиційний валютний контракт», тощо.

Реквієм «Алегро»

На базі концерну «Алегро», що займався продажем усього, починаючи від різних побутових дрібниць і закінчуючи радіоелектронною апаратурою і оргтехнікою, було створено для проведення фінансових операцій два дочірні підприємства — Депозит-1 і Депозит-2.

Діючи за принципом «що не заборонено — те дозволено», вищеназвані «депозити» почали залучати грошові кошти під відсоткові векселі. Замість авалю і акцепту використовувалась «алегрівська» «нова бізнес-ідея» — страхування внесених грошей. Повернення внеску гарантувала страхова компанія «Торі».

Крім внесків, були випущені «сертифікати вкладника» і «інвестиційний валютний контракт», що не підлягали вільному обігу. На два останні зобов’язання нараховувався залежно від розмірів і строків внеску відповідний відсоток.

Слід зауважити, що інвестиційний валютний контракт не є ЦП, а сертифікат (тільки не вкладника, а ощадний) згідно з українським законодавством — це письмове підтвердження банку про депонування грошових коштів. У складі концерну банку не було. А перейменування «ощадного» на «сертифікат вкладника» дозволило «депозитам» обійти Закон і ухилитися від рутинної реєстрації своїх «цінних» паперів у фінансових органах. Ясна річ, що коли вже «Алегро» хотіло залучити для розвитку кошти, слід було, керуючись Законом України «Про цінні папери та фондову біржу», зареєструвати випуск облігацій.

10.08.1992 р. постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України № 528 були затверджені «Правила виготовлення та використання вексельних бланків», які регламентують форму, розміри, спосіб друку і колір для виготовлення бланків векселів. Цими ж правилами встановлений порядок використання вексельних бланків, який полягає у тому, що «векселі можуть видаватися тільки для сплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком векселів Мінфіну, Національного банку і комерційних банків України».

Ця постанова й позбавила концерн грунту під ногами. Не будучи комерційним банком, а тим більше Мінфіном, «Алегро» волею Кабінету Міністрів і Нацбанку порушило «Правила виготовлення і використання вексельних бланків».

Знадобилося термінове вилучення крамольних паперів. Не знайшовши жодного іншого способу для цього, крім оголошення про термінове погашення своїх боргів, «Алегро» само собі зіграло реквієм.

Запанікувалі власники цінних паперів дружно понесли в «депозити» векселі, валютні контракти і сертифікати вкладника. Але там на них чекала замість сподіваних грошей інша «приємна» несподіванка. Не витримавши масового тиску вкладників, РТК «Алегро» оголосив про заміну вищеназваних документів на акції АО «ТІК Алегро Холдинг інвест», які на відміну від попередньо розміщених, не мали номера. При обміні номер проставлявся від руки. Такі «ЦП» не купував уже жодний торговець.

Бізнес. — 1995. — № 12