library.if.ua

Фінансовий менеджмент банку (2004)

3.5. Методика оцінювання якості кредитного портфеля та формування резервів на відшкодування втрат за кредитними операціями банку

Створення резервів за кредитними ризиками розглядається як один з найважливіших напрямків підвищення надійності комерційних банків. Оскільки кожна країна, вирішуючи цю проблему, шукає власні методи, критерії оцінювання кредитного ризику, а також джерела формування резервів, то доцільно розглянути зазначені питання на прикладі української банківської системи, порівнявши вітчизняний досвід із зарубіжним.

Діяльність по створенню резервів на відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків в Україні почалася в 1995 році. Існуюча до цього практика списання безнадійної кредитної заборгованості без визначення конкретних джерел покриття призводила до виникнення значних розбіжностей між реальним капіталом банків та розміром капіталу, відображеним у фінансовій звітності.

В Україні в 1994 і 1995 роках рівень неповернених кредитів становив відповідно 28,3% і 23,3% від суми наданих позик, що в грошовому еквіваленті перевищило сукупний розмір капіталу всіх вітчизняних банків. Безперечно, за таких умов саме існування банківської системи перебуває під загрозою, а іноземні інвестори не можуть довіряти фінансовій звітності банків і тому зменшують свій ризик, обмежуючи кредитування та висуваючи вимоги щодо готівкового забезпечення акредитивів.

Постановою Правління НБУ від 30.06.95 №167 було затверджено положення «Про порядок формування і розмір страхового фонду комерційних банків», в якому вперше у вітчизняній практиці визначався порядок класифікації кредитів та формування резерву (на той час страхового фонду). Передбачалося, що резерв створюватиметься за рахунок витрат банку, що за остаточним результатом відповідає формуванню резерву за рахунок прибутку до оподаткування, як це і прийнято в міжнародній практиці. Але така ініціатива НБУ на той час не знайшла законодавчої підтримки. Тому протягом 1996 — 1997 років комерційні банки мали формувати резерв за рахунок чистого прибутку (після виплати податків), що стало значною перешкодою на шляху створення резерву, адекватного за розмірами реальній величині кредитного ризику. Через значні втрати за кредитними операціями в попередні роки та повну відсутність стимулів до створення резервів в повному обсязі українські банки так і не змогли вирішити цю проблему.

У цей період удосконалювалась система класифікації кредитів. Критерії, за якими кредити відносилися до певної групи, були сформульовані чіткіше, поряд з якісними характеристиками вводились кількісні, такі як термін прострочки, кількість пролонгацій, вартість застави. Переглядались норми відрахувань за кожною групою кредитів і назви самих груп, а також методика визначення фінансового стану позичальника.

Нині оцінка якості кредитного портфеля в комерційних банках України регламентується Положенням про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків, затвердженим постановою Правління НБУ від 27.03.98 № 122 [10]. Згідно із цим Положенням кредитний портфель банків класифікується, тобто кожний кредит оцінюється за ступенем ризику і відноситься до однієї з п’яти груп: стандартні, кредити під контролем, субстандартні, сумнівні та безнадійні кредити.

Рівень кредитного ризику визначається за такими ознаками: оцінка фінансового стану позичальника; додержання ним графіка погашення основної суми кредитної заборгованості та відсотків за нею. Методику аналізу та оцінювання фінансового стану позичальника кожний банк розробляє самостійно з урахуванням вимог та рекомендацій НБУ, основних положень своєї кредитної політики та конкретних економічних умов. Критерії оцінювання фінансового стану позичальника та методика його визначення документально фіксуються банком в окремому положенні, яке затверджується його Правлінням.

Погашення позичальником кредитної заборгованості за основною сумою і відсотками визначається так:

добре — заборгованість за кредитом та відсотки сплачуються у встановлені строки та за кредитом, пролонгованим один раз на строк не більш як 90 днів;

слабке — термін простроченої заборгованості за кредитом та відсотками становить не більш як 90 днів або за кредитом, пролонгованим на строк понад 90 днів, вчасно сплачуються відсотки;

недостатнє — прострочена заборгованість за кредитом та відсотками за ним становить понад 90 днів чи заборгованість за пролонгованим кредитом понад 90 днів та відсотки не сплачуються.

Сума заборгованості за кожним кредитом при визначенні розміру резерву може бути зменшена на вартість гарантій Уряду України або іноземних банків деяких країн, а також на вартість застави — грошових вкладів і депозитів позичальника, розміщених у банку, майна та майнових прав позичальника. Застава оцінюється за ринковою вартістю, але до розрахунку розміру резерву включається не більш як 50% вартості, визначеної договором застави. Якщо заставою слугують державні цінні папери, то при розрахунках враховується їх ринкова вартість.

За зазначеними критеріями класифікації підлягають усі кредити у національній та іноземній валютах (без відсотків і комісій), які надані банком, у тому числі: за депозитами, що розміщені в інших банках; кредитами, наданими іншим банкам; кредитами, що надані суб’єктам господарської діяльності, включаючи овердрафти, враховані векселі, факторинг, фінансовий лізинг та надані гарантії. Резерв формується відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за групами ризику та встановлених норм відрахувань (у відсотках), які відображають ступінь кредитного ризику за кожною групою кредитів.

Порівняємо системи створення резерву в Україні і США, оскільки вони мають багато спільного (таблиця 3.1). Зазначимо, що хоча економічне становище цих країн істотно відрізняється, розміри відрахувань загалом ідентичні (за останніми трьома групами).



За групою стандартних кредитів формується загальний резерв за рахунок прибутків минулих років, відрахування до якого проводяться щоквартально. За кредитами, що віднесені до інших груп, — під контролем, субстандартними, сумнівними і безнадійними — створюється спеціальний резерв, відрахування до якого відносяться до витрат комерційного банку. Згідно діючого податкового законодавства 40% від обсягу нарахованого резерву включається до валових витрат і не оподатковується, а решта — підлягає оподаткуванню.

Оскільки розмір спеціального резерву з огляду на реальний стан кредитних портфелів українських банків досить значний (і це не дає змоги сформувати його в короткий період), НБУ передбачено спеціальний графік створення резерву. За безнадійними кредитами резерв формується до 01.01.98, а надалі — не пізніше наступного кварталу після віднесення кредиту до категорії безнадійних. За кредитами під контролем, субстандартними і сумнівними спеціальний резерв формується не пізніше як 01.07.99 рівними частками щоквартально в розмірі 12,5% від розрахункової величини резерву.

Отже, величина спеціального резерву, віднесена на витрати банку, зменшує прибуток і відповідно базу оподаткування. Це створює для банків стимул для адекватної оцінки якості кредитного портфеля та формування резерву в повному обсязі. У разі зменшення розрахункової величини спеціального резерву порівняно з попередньою звітною датою внаслідок поліпшення якості портфеля або в разі повернення попередньо списаного кредиту надлишкова сума резерву чи одержана компенсація спрямовується на збільшення доходів. Кредитну заборгованість за рахунок загального і спеціального резервів списують за рішенням Правління комерційного банку та згідно з чинним законодавством.

Створення системи резервування за кредитами в банківській практиці розглядається як важливий етап процесу стабілізації банківської системи в цілому, але для оцінки сукупного ризику банку абсолютних даних ще недостатньо. Якість кредитного портфеля визначають за допомогою відносних показників, таких як співвідношення величини резерву і загального обсягу виданих кредитів або працюючих активів банку.

У багатьох країнах якість кредитного портфеля, або кредитний ризик банку розглядається як показник якості всіх сукупних активів. Такий підхід виправданий, оскільки кредити є найбільш ризиковою частиною активів банку і саме кредитний портфель значною мірою визначає загальний рівень ризиковості активів. Це дає підстави за розмірами резерву судити про якість активів банку. Для оцінювання якості активів банку застосовується коефіцієнт k, обчислений як відношення середньозваженої суми класифікованих активів до капіталу банку і виражений у відсотках. Під середньозваженою сумою класифікованих активів розуміють сукупний розмір можливих втрат за активними операціями і, насамперед, за кредитами, який визначається розмірами спеціального резерву.

k=ВКА/К*100

де ВКА — середньозважена сума класифікованих активів; К — капітал банку.

Наприклад, за методикою, прийнятою у США, чисельник цього показника дорівнює сумі 20% субстандартних, 50% сумнівних і 100% безнадійних кредитів, тобто фактично визначається за розміром резерву на відшкодування втрат за кредитними операціями банку. Вітчизняна методика оцінювання якості активів за аналогічними показниками ще остаточно не відпрацьована.

Рівень можливих втрат за кредитними операціями порівнюється з капіталом банку, а не з іншими показниками, тому що ці втрати мають компенсуватися за рахунок власних коштів банку. Банки, які володіють значним капіталом, мають і вищий ступінь захисту своїх вкладників.

Для коефіцієнта k запроваджено шкалу значень, за якою оцінюється якість активів. Саме такий підхід до оцінювання активів пропонується рейтинговою системою «CAMEL», яка прийнята в практиці банківського нагляду багатьох країн. Шкала значень коефіцієнта k, за якою банку присвоюється певний рейтинг якості активів, не є уніфікованою чи стандартною. Конкретні межі зміни коефіцієнта мають бути визначені для кожної країни з урахуванням існуючих економічних умов та стану банківської системи. У 1994 році система «CAMEL» була прийнята в Росії, причому на той час критерії оцінювання якості активів значно відрізнялись від прийнятих, наприклад, у США (табл. 3.2). З 1997 року система «CAMEL» використовується НБУ для оцінювання фінансового стану комерційних банків України.



Як бачимо з табл. 3.2, у підходах до оцінки якості активів у різних країнах існують значні відмінності, що закономірно. Порядок оцінювання, прийнятий у США, орієнтований на стабільну, розвинену і сильну у фінансовому плані банківську систему, де банки володіють значним капіталом. Автоматичне перенесення такого порядку у країни зі слабкими банківськими системами, що перебувають у стадії становлення, було б некоректним і призвело б до незадовільного рейтингу багатьох банків. Проте система оцінок, прийнята в Росії, не захищає вкладників та акціонерів банку, оскільки банк, в якому втрати за кредитами можуть поглинути весь капітал, одержує навіть не «незадовільний», а «граничний» рейтинг.

Науково обґрунтована система оцінки якості активів визначається на базі статистичних досліджень. Для всіх банків, які діють у даній країні, розраховується коефіцієнт k. Залежно від значень коефіцієнта банки поділяються на 5 груп. Діапазон зміни коефіцієнта k для банків, що увійшли до групи найбільш надійних і стабільних, береться за основу при визначенні допустимих меж для оцінки активів з рейтингом «добре». Аналогічні розрахунки проводяться за кожною групою банків, у результаті чого і формується шкала оцінки якості активів.

Отже, якість кредитного портфеля банку оцінюється за розміром можливих втрат за кредитними операціями, який визначається у процесі формування спеціального резерву. Співвідношення резерву і капіталу банку розглядається як основний показник оцінки якості активів банку при визначенні рейтингу за системою «CAMEL».