library.if.ua

Аналіз національної економіки (2003)

2.2. Методи аналізу економіки

Перед тим як розглянути основні методи аналізу економіки, визначимо поняття «методика» і «метод».

Методика — це сукупність способів, прийомів вивчення економічних явищ і процесів.

Методи наукового дослідження застосовуються свідомо і цілеспрямовано. Вони можуть спиратись як на знання загальних, універсальних законів розвитку суспільства, так і на знання особливих, специфічних законів. Прикладами перших є перехід кількісних змін у якісні, причинність і наслідки, необхідність і випадковість, можливість і дійсність тощо. На врахуванні специфічних законів будуються методи: аксіоматичний, генетичний, абстракції, синтезу, аналогії, дедукції та індукції, моделювання, спостереження, систематизації тощо.

Методи наукового дослідження можна об’єднати у три групи:

методи емпіричного дослідження;

методи емпірико-теоретичного дослідження;

методи теоретичного дослідження.

До методів емпіричного дослідження належать:

спостереження;

порівняння;

аналогія;

вимірювання;

експеримент.

Спостереження — це систематичне, цілеспрямоване вивчення процесу за умови відсутності впливу на нього.

Порівняння — це встановлення подібностей або відмінностей явищ і процесів, виявлення в них загального.

Аналогія — подібність між поняттями, явищами, коли на основі подібності явищ за якоюсь ознакою робиться висновок про їх подібність також і за іншими ознаками.

Вимірювання — це визначення числового значення певної величини за допомогою одиниці виміру.

Експеримент — це наукове спостереження досліджуваного явища з урахуванням умов його здійснення. Експеримент дозволяє багаторазово відтворювати явище або процес, якщо повторюються ці умови.

До методів емпірико-теоретичного дослідження належать:

абстракція;

ототожнення;

ізолювання;

моделювання;

аналіз;

синтез;

індукція;

дедукція.

Абстракція — це відхід від несуттєвих властивостей, зв’язків і виділення декількох рис, які є найважливішими для дослідження.

Ототожнення — це узагальнення типових явищ, процесів, які часто повторюються і є властивими для досліджуваного об’єкта.

Ізолювання — це виділення єдиної властивості досліджуваного об’єкта.

Моделювання — це використання моделей як засобу дослідження явищ і процесів. Модель є аналогом, подібність якого до оригіналу суттєва, а розбіжність — несуттєва.

Аналіз — це розчленування об’єкта дослідження на окремі складові.

Синтез — це возз’єднання окремих складових чи рис досліджуваного об’єкта в єдине ціле.

Індукція — це перехід від окремого, окремих чинників до узагальнення.

Дедукція — це перехід від загального до окремого, використання загальних наукових висновків під час дослідження конкретних явищ.

До методів теоретичного дослідження належать:

формалізація;

узагальнення та конкретизація;

аксіоматичний;

декомпозиція;

гіпотеза;

систематизація.

Формалізація — це відображення досліджуваного процесу, явища у знаковій формі, у вигляді символів.

Узагальнення — це перехід від одиничного, окремого до загального. Протилежною є конкретизація — перехід від загального до окремого, одиничного.

Аксіоматичний — це метод побудови наукової теорії, коли деякі твердження приймаються без доведень, а всі інші висновки роблять на основі аксіом відповідно до певних логічних правил.

Декомпозиція — це визначення ієрархії системи, розподіл системи на підсистеми нижчого рівня, які досліджуються автономно з обов’язковим урахуванням подальшого узгодження цілей кожної підсистеми із цілями всієї системи.

Гіпотеза — це одне з можливих розв’язань проблеми, наукове припущення, яке потребує доведення, щоб стати науковою теорією.

Систематизація — це процес зведення розрізнених знань в єдину наукову систему.

Конкретним виявом загальнонаукових методів є методи економічного аналізу. Основні з них:

екстраполяції;

кореляції;

факторний;

балансовий;

математичного моделювання;

експертних оцінок;

комп’ютерної обробки статистичних даних.

Екстраполяція — це метод статистичного аналізу, який дозволяє переносити тенденції та зв’язки, що склались у минулому, на поточний період та на перспективу. Протилежною дією є інтерполяція, коли виявлені тенденції та зв’язки досліджуваного періоду переносяться на минулий період, в якому ці тенденції з певних причин неможливо проаналізувати. Але для того щоб визначити тенденцію, треба дослідити по можливості найтриваліший період у минулому (бажано 10—15 років). Крім того, для визначення тенденцій минулого та перенесення їх на перспективу потрібна стабільність економіки. Для України з цих причин можливості екстраполяції дещо обмежені, оскільки за 10 років ринкових перетворень економічні тенденції та зв’язки ще чітко не визначилися.

Недоліком методу екстраполяції є те, що він передбачає збереження у майбутньому пропорцій і темпів, що склались у минулому. Тому сфера його застосування обмежується, як правило, попередніми розробками різних варіантів прогнозів.

Кореляційний аналіз — це сукупність методів математичної статистики, які дозволяють встановити тісноту нефункціональних (випадкових) зв’язків між різними показниками. Залежно від кількості змінних вирізняють парну та множинну кореляцією. Кореляційний аналіз встановлює не тільки причинну залежність, а й визначає тісноту зв’язку через коефіцієнт кореляції.

Факторний аналіз дозволяє виявити фактори, які впливають на досліджувані процеси та явища, визначити окремі, найвпливовіші чинники.

Балансовий метод є найбільш доцільним для виявлення і підтримки певних кількісних зв’язків у економіці. Його сутність полягає у конкретизації економічних процесів та їх зіставленні. Балансовий метод спирається на систему балансів, кожний з яких взаємозв’язує дві групи показників — ресурсів, з виявленням їхніх джерел, та потреб за економічними формами використання. Отже, балансовий метод дозволяє проаналізувати, наскільки потреби економіки забезпечуються її можливостями.

Для аналізу економіки застосовують вартісні та трудові баланси. Найважливіше місце відводиться вартісним балансам, до яких належать: державний бюджет, міжгалузевий баланс, баланс грошових доходів і витрат населення. За допомогою вартісних балансів визначаються темпи економічного розвитку, галузева та регіональна структура економіки, основні макроекономічні пропорції.

Баланс трудових ресурсів дозволяє проаналізувати структуру зайнятості, потребу в робочій силі.

Баланси не тільки дають змогу виявити пропорції та взаємозв’язки, які вже склалися в економіці, а й обґрунтувати нові співвідношення, своєчасно виявити та ліквідувати диспропорції.

Метод економіко-математичного моделювання спирається на систему моделей: макроекономічних, галузевих, регіональних, макрорівня. Економіко-математичні моделі є узагальнюючими і враховують усереднені показники. Математично формалізованими можуть бути як безпосередньо економічні процеси, так і цілі економічного розвитку. Економічне моделювання дає можливість виявити, як екзогенні чинники (зовнішні змінні моделі) впливають на ендогенні чинники (внутрішні змінні моделі).

В аналізі макроекономічних процесів можуть застосовуватись економіко-математичні моделі:

виробничої функції;

економетричні;

відтворювальні;

міжгалузеві статичні та динамічні.

Виробнича функція являє собою економіко-математичні залежності результату від ресурсів, які описуються кореляційними рівняннями. Виробнича функція може описувати лінійну залежність, але найбільш поширеними є нелінійні функції, наприклад Кобба—Дугласа, яка встановлює залежність між результатом — національним доходом або валовим внутрішнім продуктом і чинниками виробництва — працею і капіталом:



де Y — обсяг національного доходу (або ВВП); L — витрати живої праці (вартість праці); K — витрати капіталу (вартість основних засобів); а0 — коефіцієнт, що визначає розмірність функції; а1, а2 — коефіцієнти еластичності, які вказують, як змінюється результат (Y) у разі зміни на 1% чинників L і K.

Виробничі функції включають, як правило, одне рівняння кореляції. При їх побудові не допускається одночасно включати чинники, між якими існує суттєва функціональна залежність. На практиці вони використовуються для визначення та аналізу темпів зростання, обсягів виробництва залежно від рівня розвитку чинників виробництва.

Модернізація виробничих функцій здійснюється шляхом переходу від статичних до дінамичних моделей, які враховують фактор часу. Наприклад, існує модифікація функції Кобба—Дугласа з урахуванням експоненціально залежного від часу показника науково-технічного прогресу:



де t — час, кількість років; е — основа натурального логарифма; а3 — коефіцієнт швидкості науково-технічного прогресу.

Практичне застосування знаходить модель Домара—Харрода, яка пов’язує зростання виробництва (ВВП) з нормою та ефективністю нагромадження:



де Y0, Yt — обсяг виробництва у базовому та розрахунковому роках; t — час, кількість років; n — норма нагромадження (чисте нагромадження / ВВП); b — ефективність нагромадження, капіталовіддача (D ВВП / чисте нагромадження).

Іншим типом макроекономічних моделей є економетричні моделі. На відміну від виробничих функцій вони являють собою системи кореляційних рівнянь, є багатофакторними моделями.

Відтворювальні моделі базуються на системі балансових рівнянь, які описують виробництво засобів виробництва, предметів споживання, потенціал розширеного відтворення. Прикладом таких моделей може бути модель Махалонобіса-Фельдмана. У ній результати розширеного відтворення залежать від розподілу інвестицій між виробництвом засобів виробництва і предметів споживання з урахуванням ефективності нагромадження. Практичне застосування моделі такого типу знаходять у кількісному аналізі економічної динаміки.

З метою аналізу макроекономічних пропорцій найбільш ефективно застосовуються статичні та динамічні моделі міжгалузевого балансу. Вони дають можливість урахувати та проаналізувати численні зв’язки між галузями економіки, між окремими складовими валового внутрішнього продукту.

Сутність методу експертних оцінок полягає у залученні висококваліфікованих незалежних фахівців для оцінки економічних явищ і зв’язків.