library.if.ua

Аналіз національної економіки (2003)

4.2. Секторна структура ВВП

Аналіз структури ВВП здійснюється за такими видами:

секторна структура;

структура на стадії виробництва;

структура на стадії кінцевого використання або за сукупними витратами;

структура за доходами.

Розглянемо секторну структуру ВВП.

Інституційні сектори економіки являють собою господарські одиниці, які знаходяться в межах економіки і володіють активами, беруть на себе зобов’язання та можуть займатися господарською діяльністю з іншими господарськими одиницями.

У національних рахунках, рекомендованих ООН у 1993 р., розрізняють такі сектори економіки:

сектор нефінансових корпорацій (НФК), який охоплює підприємства всіх форм власності, які займаються виробництвом товарів та нефінансових послуг і фінансують свою діяльність як за рахунок власних коштів, кредитів на фінансовому ринку, так і за рахунок державного бюджету. Сектор НФК включає три групи галузей: добувну, переробну та сферу послуг;

сектор фінансових корпорацій (ФК), який охоплює корпораційні організації, що займаються фінансово-посередницькою діяльністю: банки, страхові організації, довірчі товариства, недержавні пенсійні фонди тощо;

сектор загальнодержавного управління (ЗДУ), який охоплює органи державного управління місцевого, регіонального, центрального рівнів, які здійснюють законодавчу та виконавчу владу, стягують податки та фінансують державні витрати. До цього сектору також належать некомерційні бюджетні організації, які надають:

а) індивідуальні безкоштовні або пільгові неринкові послуги у сфері освіти, охорони здоров’я, мистецтва та культури тощо;

б) колективні неринкові послуги у сфері науки, оборони, державного управління, підтримання громадського порядку тощо. До сектору ЗДУ належать державні фонди, які утворюються з обов’язкових внесків;

сектор домашніх господарств (ДГ), який охоплює окремих фізичних осіб, сім’ї, що є споживачами товарів і послуг;

сектор некомерційних організацій, які обслуговують домашні господарства (НКО), що охоплює організації, створені домашніми господарствами за рахунок власних внесків для забезпечення своїх політичних, релігійних, професійних інтересів (політичні партії, церква, професійні спілки);

сектор закордон (З), який охоплює суб’єктів господарювання, що розташовані за кордоном, але здійснюють економічні операції з резидентами даної країни.

По кожному сектору окремо аналізують:

виробництво ВВП;

кінцеве використання ВВП;

ВВП за доходами.

Виробництво ВВП по секторах розраховується як різниця між валовим випуском і проміжним споживанням секторів. Визначається вартісний обсяг ВВП по секторах, а також питома вага ВВП і проміжного споживання у валовому випуску в розрізі секторів економіки. Валовий випуск — це повна ринкова вартість вироблених у країні за рік товарів і послуг. Проміжне споживання включає вартість використаних у секторах для виробничих потреб матеріалів, сировини, електроенергії, палива тощо, яка повністю переноситься на створений продукт.

Кінцеве використання ВВП складається з кінцевих споживчих витрат, валового нагромадження та чистого експорту.

До складу кінцевих споживчих витрат (С) входять споживчі витрати секторів домашніх господарств (СДГ), загальнодержавного управління (СЗДУ) та некомерційних організацій (СНКО):



У структурі ВВП за категоріями використання найвагомішу частку становлять кінцеві споживчі витрати (як правило, більше 60—70%), а з них — споживчі витрати домашніх господарств. Останні формуються з доходів найманих працівників, змішаного доходу від особистого підсобного господарства та інших видів діяльності.

Може спостерігатися скорочення частки кінцевих споживчих витрат домашніх господарств, але це є ознакою збільшення заощаджень. Це, скоріше, свідчить про погіршення якості життя населення. Розраховується також рівень споживчих витрат на душу населення, який зіставляється з межею малозабезпеченості. Аналізують також структуру споживчих витрат домашніх господарств, визначаючи частку витрат на продукти харчування, на послуги, на придбання непродовольчих товарів тощо. При цьому треба пам’ятати, що зміни в структурі споживання населення можуть відбуватися й під впливом постійного зростання тарифів на енергопостачання, комунальні послуги, послуги транспорту і зв’язку, тобто не бути прогресивними.

Висока частка споживання секторів ЗДУ і НКО у кінцевих споживчих витратах і ВВП є чинником зростання бюджетного дефіциту, грошово-кредитної емісії, провокує гіперінфляцію, зменшує споживання домашніх господарств, призводить до зростання централізації економіки. Сумарні витрати секторів загальнодержавного управління і некомерційних організацій називають невиробничими витратами.

Під час аналізу визначається індекс централізації економіки (Іц.ек.), який характеризує співвідношення індексів реальних кінцевих невиробничих витрат секторів ЗДУ та НКО (ІЗДУ(р) + ІНКО(р)) та індексу реальних кінцевих споживчих витрат сектору ДГ (ІДГ(р)):



Індекси реальних кінцевих споживчих витрат секторів ЗДУ, НКО і ДГ розраховуються за формулами:



Аналіз охоплює зіставлення динаміки ВВП реального і темпів зміни кінцевих споживчих витрат сектору ЗДУ, а також темпів інфляції. Рівень державного споживання визначає зв’язок між темпами економічного зростання й темпами інфляції. У країнах з рівнем державного споживання менше 10 % навіть значна інфляція не може перешкодити економічному зростанню.

Надмірне державне споживання в умовах низької монетизації економіки сприяє виникненню такого негативного явища, як зростання вартості грошей. Зростаючі номінальні відсоткові ставки, які значно перевищують рівень інфляції і впливають на реальну відсоткову ставку за кредит, зменшують попит на інвестиції. Крім того, надмірне вилучення коштів на фінансування державних потреб призводить до занепаду виробництва, оскільки супроводжується скороченням витрат на валове нагромадження основного капіталу і зменшує темпи його оновлення.

Досвід країн, що здійснюють перехід до ринкових відносин, свідчить, що рівень державного споживання, який перевищує 16—18% ВВП, перешкоджає створенню умов для економічного зростання через зменшення можливості нагромадження основного капіталу.

Валове нагромадження для всієї економіки (ВН) — це сума валового нагромадження основного капіталу (ВНОК), зміни запасів матеріальних обігових коштів (ЗОБ), сальдо придбання цінностей лише по сектору домашніх господарств (ЦДГ):



Валове нагромадження основного капіталу (ВНОК) складається з валового нагромадження основного капіталу всіх секторів економіки, крім закордону:



Запаси матеріальних обігових коштів розраховуються для всіх секторів, крім фінансових корпорацій і закордону:



Запаси матеріальних обігових коштів є невеликим за розміром елементом ВВП, але необхідними для нормального функціонування підприємств. За умов сталого економічного розвитку достатньою є частка цієї складової ВВП в межах 4—5%. Але за умови гіперінфляції частка запасів матеріальних обігових коштів значно збільшується. Це пояснюється тим, що в умовах інфляційних очікувань запаси матеріальних ресурсів перетворюються у засіб нагромадження вартості, отримання підприємствами додаткових прибутків за рахунок їх переоцінки.

Чистий експорт (NX) визначається як різниця між експортом (ЕX) та імпортом (ІM) і стосується тільки сектору «закордон»:



Окремо аналізується структура експорту та імпорту. Якщо у структурі експорту переважає продукція сировинних галузей, то це не сприяє прогресивним структурним зрушенням в економіці, а свідчить про поглиблення технологічного відставання національного виробництва.

Отже, ВВП за кінцевим використанням (ВВПкв) по секторах дорівнює:



Під час аналізу визначаються абсолютні значення кінцевого використання ВВП та його компонентів у цілому по економіці та по окремих секторах, структура кінцевого використання у відсотках до ВВП, також використаного в економіці та по секторах, структура кожного компонента кінцевого використання в розрізі окремих секторів.

Результати обчислень систематизуються у табл. 4.1.



ВВП за доходами ВВП(д) являє cобою підсумок усіх первинних доходів по секторах економіки (ПД):



Первинні доходи секторів економіки включають:

оплату праці, в т. ч. заробітну плату та відрахування на соціальне страхування;

чисті податки;

валовий прибуток;

змішаний дохід.

Під час аналізу визначаються структура ВВП за доходами у вартісному виразі, питома вага кожного компоненту первинних доходів у загальному підсумку та в розрізі секторів. Результати обчислень систематизуються у відповідних таблицях.

На формування структури ВВП за критеріями доходів впливають також зміна продуктивності праці, рівень її оплати, зміни у податково-бюджетній політиці, рівень безробіття, натуралізація доходів населення, співвідношення в темпах оплати праці та інфляції. Тенденція зменшення частки оплати праці веде до зниження платоспроможного попиту.