library.if.ua

Аналіз національної економіки (2003)

8.2. Методи визначення валютного курсу

Важливим індикатором фінансової стабільності є обмінний курс національної валюти. Валютний курс як економічна категорія є ціною грошової одиниці однієї країни, вираженою у грошових одиницях інших країн. Він є формою світової ціни кредитно-паперових грошей. Установлення курсу називається котируванням валюти. Котирування — це визначення офіційними державними органами (Національним банком або іншою фінансовою установою) ціни іноземної валюти. У більшості країн, коли встановлюється валютний курс, застосовується пряме котирування. Тобто певна постійна сума іноземної валюти (1, 10, 100 одиниць) використовується для виразу змінної величини відповідної суми національної валюти (наприклад 1 дол. = 5,34 грн). Іноді застосовується непряме котирування, коли одиниця національної валюти порівнюється з певною сумою іноземної валюти (наприклад 1 грн = 0,02 дол.).

Валютний курс виконує важливі економічні функції.

Валютний курс виступає як засіб інтернаціоналізації грошових відносин.

На основі валютного курсу здійснюється зіставлення умов і результатів виробничої діяльності різних країн: продуктивності праці, темпів економічного зростання, торговельного та платіжного балансів.

За допомогою валютних курсів зіставляються національні та світові ціни. На його основі витрати національної економіки прирівнюються до єдиного вартісного еквівалента — суспільно необхідних світових витрат.

Механізм валютного курсоутворення здійснює перерозподіл національного продукту між країнами — членами зовнішньоекономічних зв’язків.

Вирізняють курси продавця, за якими банки продають іноземну валюту, і курси покупця, за якими банки купують іноземну валюту. За умови прямого котирування курс продавця завжди вищий від курсу покупця. Різниця між курсами продавця та покупця становить банківський прибуток.

За видами платіжних документів існують: курс телеграфного переказу, курс поштового переказу, курс чеків, курс векселів тощо.

В основі визначення валютних курсів лежить співвідношення купівельної спроможності різних національних валют. Купівельна спроможність валют — це вартість товарів і послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю. Співвідношення купівельної спроможності валют називається паритетом купівельної спроможності (РРР). Для певного набору товарів паритет може бути частковим, а для всього ВВП — загальним.

Існує кілька методик обчислення РРР.

На основі зіставлення рівня цін стандартного набору товарів і послуг (споживчого кошика):



де Рd — індекс цін національної економіки порівняно з базисним періодом; Ρf. — індекс цін іноземної економіки порівняно з базисним періодом.

Цей показник називають абсолютним паритетом. Слід зазначити, що його обчислення досить складне, тому що використання різних цін і різних наборів товарів по країнах дає різні результати. Отже, необхідним є обґрунтування «товарного кошика».

На основі співвідношення витрат виробництва. Це неціновий метод, тобто він дає можливість абстрагуватися від цінових коливань.

На основі зіставлення ефективних виробничих витрат у країнах. До ефективних виробничих витрат відносять: заробітну плату (W), ренту (R), відсоткову ставку (Ir), продуктивність праці (LP). Для визначення РРР використовується формула



Такий паритет називається відносним. Паритет купівельної спроможності характеризує товарне наповнення грошових одиниць різних країн. Але в дійсності в поточному періоді валютний курс, як правило, суттєво відхиляється від паритету і збігається з ним лише за умови функціонування золотого стандарту.

Валютний курс формується безпосередньо під впливом попиту й пропозиції на валютному ринку. Оскільки головними суб’єктами валютного ринку виступають світові транснаціональні банки, то валютні курси формуються, як правило, у процесі здійснення міжбанківських операцій. На валютний курс впливають також чинники: темпи зростання ВВП; продуктивність праці; діяльність фірм, організацій, фізичних осіб, які зайняті в різних зовнішньоекономічних сферах; діяльність комерційних банків, які здійснюють валютне забезпечення зовнішніх зв’язків; діяльність Національного банку та казначейства; стан платіжного балансу країни; рівень відсоткових ставок; динаміка цін на національному ринку та інфляційні очікування; економічна і політична стабільність; валютні інтервенції.

Важливим індикатором стану національної економіки є ВВП. Зі зростанням ВВП підвищується платоспроможний попит суб’єктів ринку, конкурентоспроможність вітчизняних товарів, пожвавлюється приплив іноземних інвестицій тощо. Все це сприяє зростанню попиту на національну валюту та її зміцненню.

У практиці валютних відносин використовують такі види курсів:

фіксовані;

гнучкі;

змішані.

Фіксований валютний курс передбачає наявність зареєстрованого (офіційного) паритету, який підтримується державними валютними органами. Зазначений курс може бути:

а) справді фіксованим — базується на золотому паритеті і можливий за умови золотого стандарту;

б) договірнофіксованим — базується на одній, кількох валютах або умовно встановленій «офіційній» ціні золота.

За умови гнучких курсів у валют немає офіційних валютних паритетів. Вирізняють:

а) плаваючий валютний курс, який вільно формується на валютному ринку під впливом попиту й пропозиції;

б) керованоплаваючий валютний курс, який також змінюється під впливом попиту й пропозиції, але прив’язується до валютних «кошиків» і корегується валютними інтервенціями Національного банку з метою зменшити різкі курсові коливання.

Треба відзначити, що плаваючі валютні курси ускладнюють зовнішньоекономічні розрахунки, тому деякі країни об’єднуються у валютні союзи і встановлюють фіксовані співвідношення між своїми валютами. Валютний «кошик» дозволяє визначити зміну курсу валюти відносно багатьох грошових одиниць і являє собою набір національних валют.

Змішаний валютний курс є за своєю сутністю контрольованим плаваючим курсом. Держава вибирає валютний режим виходячи з конкретної економічної ситуації. Формою змішаного курсу є валютний коридор, коли встановлюється мінімальне і максимальне значення відхилення валютного курсу.

Вирізняють також крос-курси — це котирування двох іноземних валют, які не є національною валютою даної країни. Наприклад, крос-курсом вважається курс японської єни до євро, встановлений українським банком. Крос-курсом може бути будь-який курс, виведений розрахунковим шляхом із курсів двох валют до третьої валюти. Наприклад, якщо відомі курси японської єни і євро до національної валюти, то поділивши ці курси, можна вивести крос-курс єни до євро.

Залежно від видів валютних угод існують спот-курси (поточні) і форвардні курси (термінові). Спот-курс указує, наскільки високо оцінюється національна валюта на момент проведення зовнішньоекономічної операції. Це валюта однієї країни, виражена у валюті іншої країни на момент укладання угоди. Форвард-курс, на відміну від спот-курсу, характеризує вартість валюти через певний період часу (понад три дні після узгодження). Під час укладання поточних валютних угод обмін валюти здійснюється за попередньо встановленим форвардним курсом.

Для аналізу динаміки валютних курсів враховується рівень інфляції, що потребує визначення номінального та реального валютного курсу.

Номінальний валютний курс — це відносна ціна національної валюти під час обміну на іноземну, і навпаки.

Реальний валютний курс враховує зміни рівнів цін в обох країнах. Цей курс у формі прямого котирування розраховується за формулою



де еp, ен — реальний та номінальний валютні курси; Рd — «внутрішній» рівень цін (дефлятор національної економіки); Pf — індекс цін (дефлятор) іноземної економіки.

Індекси цін співвідносяться за один базовий рік. Реальний валютний курс відображує сукупний вплив цінових чинників на конкурентоспроможність, оскільки він враховує погіршання чи покращання відносної конкурентоспроможності експортерів, пов’язані з інфляцією.