library.if.ua

Аналіз національної економіки (2003)

9.3. Макроекономічні показники стану ринку праці

Основними макроекономічними індикаторами стану ринку праці є зайнятість та безробіття. Для визначення цих показників треба звернутися до класифікації МОП. Відповідно до міжнародних стандартів, розроблених МОП, усе населення поділяється на три категорії:

зайняті;

безробітні;

особи поза робочою силою.

Зайняті — це особи віком від 15 до 70 років (у визначенні МОП), які виконують оплачувану роботу за наймом на умовах повного або неповного робочого часу; мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу чи відпустку; працюють індивідуально (самостійно) або в окремих громадян, на сімейному підприємстві; зайняті в особистому підсобному сільському господарстві.

Вікові межі та соціально-демографічний склад зайнятого населення визначається системою законодавчих актів країни.

Особливу категорію являють військовослужбовці. До зайнятих належать військовослужбовці дійсної військової служби, але при визначенні робочої сили в суспільному секторі ця категорія не враховується.

Зайнятість буває:

продуктивною;

соціально корисною;

повною.

Продуктивна зайнятість — це зайнятість населення у суспільному виробництві (характеризує економічно активне населення і відповідає поняттю зайнятості за методологією МОП).

Соціально корисна зайнятість — враховує кількість людей: зайнятих у суспільному виробництві; на військовій службі; на навчанні з відривом від виробництва (у працездатному віці); в домашньому господарстві тощо (це поняття за змістом близьке поняттю, даному в Законі України «Про зайнятість населення»).

Повна зайнятість — це такий стан суспільства, коли всі бажаючі мати оплачувану роботу її мають, відсутнє циклічне безробіття, але при цьому зберігається його природний рівень.

Важливим показником зайнятості є ефективна зайнятість, під якою розуміють використання робочої сили без втрат. Одним із показників ефективної зайнятості може бути відношення фонду робочого часу зайнятих за мінусом втрат робочого часу до загального фонду робочого часу зайнятих. Ефективною може вважатися зайнятість населення, яка забезпечує найбільший матеріальний результат на основі підвищення суспільної продуктивності праці.

Вирізняють також види зайнятості за певними ознаками:

за характером діяльності: робота на підприємствах, в організаціях та установах; індивідуальна трудова діяльність; зайнятість у домашньому господарстві;

за соціальною належністю: робітники, службовці, управлінці, підприємці, фермери;

зайнятість по галузях економіки;

зайнятість по регіонах;

зайняті в місті та сільській місцевості;

зайнятість за статево-віковою ознакою;

зайняті на підприємствах з різними формами власності.

До безробітних належать особи віком від 15 років і старше, які не мають роботи, але активно шукають її, для чого реєструються в державних або комерційних установах служби зайнятості, готові відразу ж стати до роботи. За визначенням МОП безробітний — це людина, яка може і хоче працювати, але не має робочого місця. Безробіття — це соціально-економічне явище, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї.

Сума зайнятих (Е) і безробітних (U) визначає економічну категорію «робоча сила» (L) і характеризує економічно активне населення. За методикою МОП до такого населення належать особи віком від 15 до 70 років. Тобто це частина населення, яка забезпечує пропозицію робочої сили на ринку праці, характеризує бажання людини працювати. Слід зазначити, що до робочої сили включаються тільки зайняті у суспільному виробництві, що відповідає продуктивній і повній зайнятості, і лише частково — соціально корисній.

Особи поза робочою силою (економічно неактивне населення) — це частина населення, яка не входить до складу робочої сили:



До нього належать: особи у віці до 15 років; ті, які навчаються з відривом від виробництва; домашні господарки; пенсіонери та особи, які одержують пенсії на пільгових умовах або через інвалідність; особи, які не знайшли роботу за тривалого її пошуку; інші особи, які не шукають роботу зовсім.

Загальна кількість безробітних формується такими потоками:

особи, які втратили роботу внаслідок структурної перебудови або скорочення виробництва під час економічної кризи;

ті, хто залишив роботу добровільно;

ті, хто вперше з’являється на ринку праці;

ті, хто вже працювали і з’явилися на ринку праці вдруге.

Економічна наука вирізняє три види безробіття:

фрикційне;

структурне;

циклічне.

Фрикційне (добровільне) безробіття є легкою і короткотривалою формою безробіття. Цей вид безробіття завжди існує в економіці. До фрикційних безробітних належать особи, які шукають і очікують роботу найближчим часом, але їм для пошуку робочого місця необхідний певний строк. Фрикційними безробітними є випускники навчальних закладів, працівники, які змінюють місце роботи з певних причин (зміна місця проживання, перехід на більш високооплачувану та перспективну роботу тощо). Фрикційне безробіття сприяє раціональному розподілу робочої сили і збільшенню реального ВВП. Характерні ознаки фрикційного безробіття:

безробітні володіють необхідним рівнем кваліфікації й не потребують перенавчання;

кількість вільних робочих місць більша, ніж кількість фрикційних безробітних.

Отже, під час фрикційного безробіття добровільно і тимчасово змінюється пропозиція робочої сили LS відносно незмінного попиту на неї LD. На рисунку зображено скорочення пропозиції робочої сили (L2S < L1S) і відповідне скорочення зайнятості (L2 < L1). Стрілками показано повернення пропозиції робочої сили у попередній стан. За умови незмінного попиту на робочу силу такі зміщення пропозиції впливають на її ціну.



Структурне безробіття виникає, коли під впливом науково-технічного прогресу відбуваються структурні зрушення в економіці. Технологічні зміни у виробництві викликають невідповідність між пропозицією праці й попитом на робочу силу: змінюється структура попиту на ринку праці. Попит на деякі професії зменшується або зовсім зникає, виникає попит на нові. Робоча сила повільно реагує на ці зміни і її структура починає не відповідати новій структурі робочих місць, внаслідок чого виникає безробіття. На рисунку зображено виникнення структурного безробіття, коли попит LD зміщується вліво, відповідно скорочується зайнятість (L2 < L1).



На відміну від фрикційних безробітних, структурні безробітні не мають необхідного рівня кваліфікації і потребують перенавчання. Але кількість вільних робочих місць залишається більшою, ніж кількість структурних безробітних.

Отже, фрикційне і структурне безробіття є неминучим, завжди існує в економіці. Їх сума — це так зване природне безробіття, за якого в економіці має місце повна зайнятість.

Суттєвою ознакою і фрикційного, і структурного безробіття є те, що кількість вільних робочих місць перевищує кількість таких безробітних, тобто роботу знайти можна.

Для боротьби зі структурним безробіттям ефективні такі заходи: гнучка система освіти, яка здатна реагувати на зміни в попиті на робочу силу; територіальна мобільність робочої сили; доступність інформації про стан ринку праці; бюджетно-податкова політика, спрямована на створення нових робочих місць; широка мережа закладів, де здійснюється перекваліфікація працівників відповідно до вимог попиту.

Циклічне безробіття спричиняється спадом виробництва, тобто фазою економічного циклу, яка характеризується недостатністю сукупних витрат та скороченням попиту на робочу силу. Це найбільш важка і тривала форма безробіття. Циклічне безробіття перевищує природний рівень. В умовах циклічного безробіття кількість вільних робочих місць в економіці менша кількості безробітних. Під час тривалого циклічного безробіття втрачаються кваліфікаційні навички, і безробітний може погоджуватися на менш оплачувану роботу.

Безробіття диференціюється також за ознакою реєстрації, що характерно для перехідної економіки. В цьому контексті безробіття існує як зареєстроване, незареєстроване та приховане. Статистичні дані щодо зареєстрованого безробіття наводяться у статистичній звітності Державного центру зайнятості. Кількість незареєстрованих безробітних визначається шляхом зіставлення кількості безробітних, визначених за методологією МОП, і кількості зареєстрованих безробітних.

До прихованих безробітних належать особи, які працюють в умовах неповної зайнятості з ініціативи адміністрації, та працюючі, які не отримують заробітної плати [15, с. 64—65].

Рівень безробіття визначається за формулою



де PU — рівень безробіття, %; U — кількість безробітних, млн чол.; L — кількість робочої сили, млн чол.

Або



де Е — кількість зайнятих.

Може відбуватися перехід працівників зі стану зайнятості у стан безробіття, і навпаки. Тому для аналітичних розрахунків використовуються коефіцієнти працевлаштування (kпр) і звільнення (kзв):



де Uпр — кількість працевлаштованих безробітних, млн чол.;

Езв — кількість звільнених працівників, млн чол.

Кількість звільнених і працевлаштованих впливають на рівень безробіття. Якщо рівень безробіття незмінний, тобто ринок праці перебуває у стабільному стані, то кількість працевлаштованих повинна дорівнювати кількості звільнених, (Uпр = Езв).

ПРИКЛАД

На початку року кількість робочої сили становила 30млн чол., кількість безробітних — 3 млн чол. Протягом року за умови незмінної кількості робочої сили працевлаштуються 2млн чол., а втратять роботу 1,5 млн чол.

Розрахувати:

1) коефіцієнт звільнення;

2) коефіцієнт працевлаштування;

3) рівень безробіття на початок та на кінець року;

4) зміну рівня безробіття за рахунок безробітних, які знайдуть роботу протягом року;

5) зміну рівня безробіття за рахунок зайнятих, які втратять роботу протягом року.



Висновки. Протягом року рівень безробіття знизився з 10% до 8,3%, тобто на 1,7% (пункту). У тому числі за рахунок безробітних, які працевлаштувалися, рівень безробіття зменшився з 10% до 3,3%, тобто на 6,7% (пункту), а за рахунок зайнятих, які втратили роботу, рівень безробіття збільшився з 10% до 15%, тобто на 5% (пунктів). У результаті маємо зменшення загалом рівня безробіття на 1,7% (пункту), що й підтверджує початковий висновок.

Рівні безробіття істотно відрізняються в різних демографічних групах. Зокрема, рівень безробіття серед молоді значно вищий, ніж серед старших груп. Це зумовлюється здебільшого різницею в коефіцієнтах їх звільнення, а не в коефіцієнтах працевлаштування.

Безробіття впливає на доходи населення у бік їх зменшення. Зіставлення доходів в умовах безробіття і повної зайнятості характеризується коефіцієнтом «заміни» (kз):



де DU — дохід в умовах безробіття; DE — дохід в умовах повної зайнятості.

Оскільки доходи в умовах безробіття дуже низькі і в основному складаються з допомоги по безробіттю, то коефіцієнт «заміни», як правило, менше за одиницю. Коливання зазначеного коефіцієнта залежить від різних чинників: великої чи незначної суми допомоги по безробіттю; рівня безробіття; рівня оплати праці, яка є основою доходу зайнятих, тощо. Суттєва допомога по безробіттю не стимулює пошуки безробітними нової роботи. Чим вищий коефіцієнт «заміни», тим менша потреба шукати роботу. Але коли безробітні втрачають право одержувати допомогу, вони прискорюють пошук нового робочого місця.

Однією з причин безробіття є нееластичність заробітної плати від змін у попиті чи пропозиції на ринку праці. Заробітна плата може утримуватись на рівні, вищому за рівноважній, що веде до нестачі робочих місць в умовах зростання пропозиції. В результаті виникає так зване очікуване безробіття.

Усі показники ринку праці поділяються на абсолютні та відносні. До абсолютних належать: загальна кількість зайнятих і безробітних, їх кількість по галузях і регіонах, кількість зайнятих і безробітних за окремими видами професій, тривалість безробіття, кількість економічно активного населення. До відносних показників ринку праці належать: рівень зайнятості та безробіття, рівень безробіття за статево-віковою ознакою, за фахом тощо. Саме відносні показники дозволяють робити зіставлення у динаміці зайнятості та безробіття загалом по країні, по окремих регіонах.

Головна ціна безробіття — недовиробництво ВВП. Коли кількість робочих місць менша кількості бажаючих працювати, втрачаються потенційні можливості економіки. Чим вищий рівень безробіття, тим значнішим є відставання ВВП від свого потенційного рівня, що характеризується законом Оукена.

Прогресивною ознакою ефективності ринку праці є його висока гнучкість, яка виявляється у територіальній, галузевій мобільності робочої сили. Це дозволяє здійснити перерозподіл робочої сили відповідно до структурних зрушень в економіці. Для підтримки високої гнучкості, мобільності ринку праці необхідно розвивати систему підвищення кваліфікації, професійної підготовки робочої сили.

Необхідним для аналізу ринку праці є показник трудової міграції. Міграція — це переміщення населення між регіонами та країнами. У трудовій міграції вирізняють еміграцію та імміграцію. Еміграція означає виїзд громадян однієї країни в іншу. Імміграція — це в’їзд громадян інших країн в певну країну.

Існують такі види міграції:

добровільна, легальна;

вимушена (біженці);

нелегальна.

Тільки легальні мігранти користуються правами, які надаються їм законами країни.

Для аналізу трудової міграції застосовуються абсолютні та відносні показники. До абсолютних належать: кількість в’їжджаючих і виїжджаючих у цілому і по професіях. До відносних показників належать: темпи міграції; співвідношення мігрантів та кількість зайнятих у країні.

Трудова міграція має позитивні та негативні наслідки. До позитивних належать: зменшення безробіття для країни, з якої емігрує робоча сила; придбання емігрантами досвіду і знань в інших країнах. Негативним наслідком є втрата інтелектуального потенціалу країною—експортером робочої сили, зростання безробіття в країнах, куди іммігрує робоча сила.