library.if.ua

Аналіз національної економіки (2003)

13.2. Міжнародна торгівля: напрями та методика аналізу

Провідну роль у зовнішньоекономічній діяльності відіграє світова торгівля, яка розглядається як процес купівлі-продажу товарів і послуг, що відбувається між різними країнами. Значення зовнішньої торгівлі полягає в тому, що вона сприяє розвитку міжнародної спеціалізації, яка випливає з міжнародного поділу праці.

У сучасній світовій торгівлі спостерігаються такі тенденції: збільшення в експортно-імпортних операціях частки готової продукції порівняно із часткою сировини, що приводить до покращання якісної структури міжнародної торгівлі; випереджальні темпи зростання торгівлі послугами, на які припадає приблизно 30—35% всього обсягу експортно-імпортних операцій; промислово-розвинуті країни (Велика Британія, Італія, Канада, Німеччина, США, Франція, Швеція, Японія) займають передові позиції у зовнішньоекономічних зв’язках.

Зовнішня торгівля перебуває під впливом різноманітних чинників, найважливішими з яких є: основні тенденції розвитку міжнародного поділу праці (глобалізація та лібералізація світової торгівлі); загальний стан економіки країни; кон’юнктура світового ринку; економічний стан основних торгових партнерів; рівень державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Вирізняють міжнародну торгівлю товарами й послугами. У сучасних умовах поряд зі зростанням обсягу торгівлі товарами стрімко розвивається світовий ринок послуг: транспортних, банківських, біржових, посередницьких, а також міжнародний туризм, страхові операції, реклама, обмін у культурній сфері, інформації, ярмарки тощо.

Слід зазначити, що не всі товари й послуги можуть бути експортовані чи імпортовані. Особливо це стосується послуг (наприклад юридичні, оренда житла тощо). Це має економічні наслідки, а саме — рівновага між попитом і пропозицією цих товарів і послуг складається лише на внутрішньому ринку, внутрішні ціни можуть відрізнятися від світових.

З усіх видів зовнішньоекономічної діяльності саме міжнародна торгівля, кінцевий результат якої визначається чистим експортом, безпосередньо мультиплікативно впливає на ВВП. Оскільки експортуються вітчизняні товари й послуги, то зростання експорту прямо пропорційно збільшує сукупні витрати національної економіки та ВВП. Закупівля імпорту, навпаки, означає витрати на іноземні товари й послуги. Різниця між витратами на експорт та імпорт становить чистий експорт, який перебуває під впливом таких основних чинників:

динаміка ВВП власного й у країнах — торгових партнерах;

зовнішньоторговельна політика країни;

коливання курсу національної валюти.

Зростання ВВП у торгових партнерів позитивно впливає на їхні можливості закуповувати товари й послуги, вироблені в інших країнах, збільшуючи експорт останніх. Але закупівля імпорту прямо пропорційно залежить від динаміки власного ВВП. Отже, на експорт прямо пропорційно впливає динаміка ВВП у торгових партнерів, а на імпорт — динаміка власного ВВП. Тоді можна зробити висновок, що чистий експорт прямо залежить від динаміки ВВП у торгових партнерів і обернено — від динаміки національного ВВП.

Обсяг і динаміка зовнішньої торгівлі значно залежать від характеру торгової політики держави, яка визначається існуванням тарифних і нетарифних обмежень. Кількісна оцінка цих інструментів різна. Якщо рівень тарифних обмежень досить точно обчислюється кількісно як середня ставка імпортно-експортного мита до обсягу імпорту-експорту товарів та послуг, то нетарифні заходи кількісно оцінюються лише приблизно. Середній рівень нетарифних обмежень зазвичай розраховується як вартісна частка імпорту-експорту, що підпадає під ці обмеження, у загальному зовнішньоторговельному обороті з поправкою на ступінь інтенсивності самих обмежень. Наприклад, високо інтенсивними кількісними обмеженнями вважаються ембарго, квоти (не всі), обов’язкове ліцензування експорту-імпорту. До низько інтенсивних відносять гнучкі квоти, автоматичні ліцензії, які обов’язково видаються органами влади.

Отже, характер торгової політики країни визначається з урахуванням середнього рівня митного тарифу і середнього рівня та інтенсивності кількісних обмежень. З огляду на це вирізняють відкритий, помірний, обмежувальний, заборонний характер зовнішньої торгівлі. Відкритою визнається зовнішня торгівля країни, де середній рівень імпортного мита не перевищує 10 %, а кількісні обмеження низько інтенсивні (в основному у формі реєстрації) і не перевищують 25 % імпорту. Помірна торгова політика характеризується середнім рівнем імпортного мита від 10—15% до 25%, а нетарифні обмеження можуть бути високо інтенсивними, але коливатися в межах 10—25 % імпорту. Для обмежувальної політики характерні більш високі митні та нетарифні обмеження від 25 % до 40 %. Якщо ж такі обмеження перевищують 40%, то має місце заборонний характер зовнішньої торгівлі.

Зовнішньоторговельна політика, таким чином, може стимулювати або стримувати експортно-імпортні операції шляхом застосування різних протекціоністських бар’єрів. Так, більш жорсткі протекціоністські заходи на імпорт у національній економіці зменшують останній, а такі ж заходи у країнах — торгових партнерах знижують можливості експорту з країни. У результаті у першому випадку вжиті заходи сприяють зростанню чистого експорту, а в другому — його зменшують.

Стосовно впливу коливання курсу національної валюти на чистий експорт відомо, що девальвація національної валюти відносно інших валют приводить до збільшення експорту і зменшення імпорту, тобто позитивно впливає на чистий експорт. І навпаки, ревальвація національної валюти викликає скорочення чистого експорту внаслідок зменшення експорту і збільшення імпорту.

Активність країни на світовому ринку оцінюється різними показниками, основні з яких такі.

Загальний товарообіг, у тому числі окремо товарів і послуг, аналізується в динаміці по роках у вартісному вимірі та у відсотках до певного періоду (попереднього чи базового року, півріччя).

Рівень експорту визначається як відношення обсягу експорту до ВВП і вимірюється у відсотках. Так само визначається рівень чистого експорту. Цей показник залежить від конкурентоспроможності національних товарів і послуг на світовому ринку і від потреб країни в імпорті.

Коефіцієнт покриття імпорту експортом — це відношення доходів від експорту до витрат на імпорт (вимірюється у відсотках).

Рівень імпорту характеризує імпортозалежність національної економіки від світового господарства і визначається у відсотках як відношення обсягу імпорту до ВВП.

Структура експорту — це частка окремих товарів і послуг у загальному обсязі експорту. Сировинна або технологічна спрямованість структури експорту характеризує місце країни у міжнародній спеціалізації. Так, розвинуті країни спеціалізуються на експорті наукомістких товарів, кінцевої продукції, а слаборозвинуті країни — на експорті сировини, палива (проміжної продукції). Такий аналіз дозволяє виявити розрив у рівні технічного розвитку окремих країн.

Структура імпорту — частка окремих товарів і послуг у загальному обсязі імпорту. Відрізняють так званий критичний імпорт, до якого належать переважно енергоресурси (якщо такі відсутні у країні) або інша продукція, яка не виробляється у країні, але є необхідною для нормального розвитку її економіки. До критичного імпорту можуть відноситись також інвестиційні товари — машини, устаткування, без яких неможливі інвестиційні процеси, структурні зрушення в економіці, але випуск яких недостатній у країні.

Експортно-імпортна квота — це відношення суми обсягів експорту та імпорту до ВВП (розраховується у відсотках).

Сальдо торгового балансу визначається у вартісному вимірі окремо по товарах і послугах.

Загальний товарообіг, експорт та імпорт по окремих торгових партнерах країни (у вартісному вимірі та у відсотках).