library.if.ua

Інформаційні системи у фінансово-кредитних установах (1999)

6.3. Смарт-картки та їх використання

Як показує практика, найповніше функцію готівкових грошей виконують смарт-картки, або інакше — інтелектуальні картки. Така картка не лише зберігає дані, як це робить звичайна МПК, а й оперує ними, обробляє їх згідно із заданими правилами. Це досягається вмонтуванням у картку мікросхеми, яка має процесор, пам’ять, ввід/вивід і власну операційну систему. Фактично смарт-картка — це маленький комп’ютер, потужність якого цілком порівнювана з потужністю ПК початку 80-х років. Характеристики смарт-картки: тактова частота — близько 3 МГц, ємність ОЗУ — 256 байт; обсяг постійної пам’яті — близько 10 кбайт.

Завдяки мікросхемі в самій картці можна зберігати ліміт наявних грошей, обліковувати витрати та визначати баланс і розмір фактичного залишку, не звертаючись до комп’ютера банку або до розрахункового центру. Сума ліміту «видається» в банку, записується в смарт-картку на одному пристрої за певними правилами (технологією), а сума поточних витрат і поточний залишок визначаються в місці покупки в ТТ, де є спеціалізовані розрахункові термінали.

Розрахункові термінали, контактуючи зі смарт-карткою, активізують у ній відповідні поля й змінюють розміри витрат і залишків грошей, а також «знімають» ідентифікатор клієнта, номер його РР, суму покупки й ідентифікатор банку-платника. На підставі цих даних формується картка торгівця, встановлюється зв’язок ТТ із банком і на рахунок ТТ нараховуються гроші.

Загальна технологія використання смарт-картки в системах електронних платежів майже така сама, як МПК: банк видає таку картку, а магазини та інші установи торгівлі, які працюють у системі, приймають її до оплати.

Купуючи товар, покупець пред’являє касирові свої покупки і смарт-картку. Остання вставляється у спеціальний касово-розрахунковий термінал (КРТ), де є рідер (спеціальний пристрій) для її читання. За допомогою ПІН перевіряють, чи дійсна картка та чи є на ній сума, достатня для оплати покупки.

Якщо ні, то відбувається «повернення» товару — покупка відкладається. У противному разі дебетується смарт-картка і кредитується касовий апарат. Усе це виконується за лічені секунди, без жодного зв’язку із центром або комп’ютером банку.

Грошові кошти для оплати покупок пересилаються по каналах-зв’язку на банківський рахунок продавця (як правило, у кінці дня за один сеанс зв’язку з банком). Вважається, що розрахунковий рахунок ТТ ведеться в банку, який видав смарт-картку. Якщо зв’язку з банком по каналах немає, то в торговельній установі заповнюється спеціальна смарт-картка — картка торгівця протягом певного часу, яку можна доставити безпосередньо до банку.

У світі нині плануються й реалізуються численні проекти, де використовуються смарт-картки. В Україні з ініціативи НБУ створено АТ «Укркарт», яке розробляє проект застосування платіжних карток типу смарт-карток для розрахунків із фізичними та юридичними особами.

Завантажена смарт-картка містить готівку, котру можна використовувати як замінник монет і банкнот. Такі електронні гроші допомагають усувати труднощі, які пов’язані з використанням готівкових грошей (наприклад, оплатою експлуатаційних витрат і т.ін.). Їх можна ефективно використовувати для оплати невеликих покупок у магазинах і торговельних точках. При цьому кількість діючих готівкових грошей зменшується. До речі, скорочення обсягу використовуваної готівки та звільнення маси доларових купюр у США було досягнено завдяки впровадженню електронних грошей.

Зауважимо, що зменшення обсягу готівкових грошей вигідне всім: і банкам, і роздрібній торгівлі, і самим покупцям, оскільки ЕЛГ — це насамперед надійність, послаблення загрози пограбування та крадіжки. Окрім того, під час їх використання фінансові органи можуть організувати й контролювати весь діапазон фінансових угод і операцій.

Електронні гроші є еквівалентом готівкових, які містяться в гаманцях, але здатні виконувати не всі функції грошей. Так, вони не можуть слугувати засобом кредитування або нагромадження.

Електронні гроші відрізняються від традиційних тим, що:

1. Вони майже не можуть бути використані не власником.

2. ЕЛГ зручніше носити в кишені або гаманці, оскільки їх фізичні розміри не залежать від розміру суми.

3. У разі застосування смарт-карток як ЕЛГ досягається високий рівень захисту від шахрайства та підробок у фінансовій сфері.

4. Смарт-картка як ЕЛГ може виконувати інші функції (у пропускній системі, у допуску до роботи і т. ін.).

Смарт-картки застосовні не лише як готівка, а й з іншою метою, зокрема і як ЕЛГ, коли йдеться про видачу різного виду допомоги. Тоді смарт-картка (її видає не банк, а спеціальні установи) забезпечує отримання певної кількості товару та послуг. Важливо, що при цьому контролюється цільове використання суми наданої допомоги, використання її за призначенням і навіть блокування нецільового використання.

Смарт-картка, як і будь-яка інша, має за своїми фізичними та технічними параметрами відповідати вимогам специфікацій Всесвітньої організації стандартів (ВОС). Технічні характеристики смарт-карток уніфіковані. Їх фізичні розміри мають відповідати вимогам специфікації (ДЕСТУ) ВОС за номером 7816/1 і бути такими: довжина 85,6 мм, ширина — 53,9 мм, а товщина не більш як 0,76 мм. Вони повинні мати також певні експлуатаційні характеристики, а саме: строк зберігання — не менш як 10 років; безвідказність циклу читання/запис — не менш як 10000 раз. Установлені також вимоги, які стосуються стійкості карток щодо впливів зовнішнього середовища (температура, кислотність і т.ін.), а також щодо їх трансформації (скручування).

Зазначені високі параметри та наявність умонтованого мікропроцесора (інтелектуальність) дають змогу ефективно використовувати смарт-картки як електронний гаманець або передоплатну картку. Справді, інші системи електронних грошей (на базі інших МПК) для зменшення фінансового ризику потребують прямого підімкнення (режим он-лайн) обладнання торговельної точки до відповідного банківського комп’ютера для авторизації операцій із карткою. Отже, для ефективного функціонування такої системи необхідна розвинена мережа телекомунікацій на основі виділених каналів. Для створення такої системи знадобляться інвестиції на суму близько 150 дол. США на одного власника МПК. У разі використання смарт-картки ця сума становить приблизно 50 дол., тобто втричі менше, оскільки смарт-картка зорієнтована на режим непрямого доступу (офф-лайн). При цьому забезпечується автономна робота обладнання в торговельних точках. Якщо в першому випадку основу становить централізована обробка даних про операції з картками, то в другому децентралізована обробка таких даних.

Отже, розглянуті системи можуть широко впроваджуватися в регіонах, де МПК ще широко не впроваджені, де бракує надійних засобів телекомунікацій, активно діють кримінальні структури й населення має невисоку кредитну надійність.