library.if.ua

Аналіз регіональної економіки (2002)

3.2. Основні методи виміру регіонального доходу

Приступаючи до вивчення методів розрахунку регіонального доходу, слід зауважити, що їх розвиток відставав від аналогічних досліджень щодо національного доходу. Це відбувалося тому, що розрахунки виходили із замкнутої економічної системи. Початок було зроблено Левеном, який у працях 1958 року, присвячених рахункам доходу і продукту, ввів нові поняття, придатніші для динамічного організму окремого регіону і пристосованіші до показників у регіональному розрізі.

У результаті оцінки регіонального доходу уряд має дійти висновків про потребу регіону в субсидіях, про податковий і борговий тягар регіону, про необхідність встановлення ринкових кордонів, введення торговельних квот і контроль за їх дотриманням. Ці показники мають враховуватися при розробці програм соціально-економічного розвитку, програм охорони здоров’я, соціального забезпечення, сільського господарства, освоєння природних ресурсів, розвитку промисловості тощо.

Оцінку регіонального доходу можна здійснювати за двома методами. Перший полягає в ретельному аналізі регіону незалежно від стану інших регіонів. При цьому аналізуються показники, які характеризують промисловість, населення, споживання електроенергії, банківську заборгованість, оптову і роздрібну торгівлю, а також особисті доходи на основі податкових декларацій. Крім того, можна використовувати дані, отримані в результаті вибіркових обстежень та інших контактних методів.

Найпридатнішим способом є другий метод, який дає можливість з максимальною точністю визначити валовий дохід регіону та його окремих компонентів (секторів економіки) і пропорційний розподіл отриманих результатів між регіонами, використовуючи найкращі комбінації наявних індикаторів. Такий метод дозволяє уникнути обмежень, пов’язаних з недостатньою надійністю визначення показників за регіонами, і провести правомірне їх зіставлення. Крім того, він спонукає дослідника з’ясувати і точно виразити вихідні припущення, які лежать в основі аналізу. Однак, іноді необхідно оцінити окремі компоненти доходу регіону, наприклад ренти, яка надходить на рахунок власника майна. Цей показник достовірніше можна розрахувати першим способом, а не другим. Тому на практиці оптимальним є поєднання обох цих методів при проведенні дослідження.

Оцінка регіонального доходу базується на трьох основних принципах:

коефіцієнти розподілу регіонального доходу встановлюються для кожного промислового і функціонального компонента доходу регіону, тобто для сукупного доходу регіону від роздрібної торгівлі, причому типовим коефіцієнтом розподілу буде кількість зайнятих у роздрібній торгівлі в кожному регіоні;

коефіцієнт розподілу для кожного регіону, який належить до певного виду доходу, виражається у вигляді відсотка від частки регіону у відповідному показнику регіону вищого таксономічного рівня;

підсумок за цією статтею доходу регіону вищого таксономічного рівня помножується на коефіцієнт розподілу, який виводиться для кожного регіону, щоб не обійти жодного з них.

У результаті сукупний дохід регіону визначається як сума часток у відповідних статтях доходів по регіону вищого таксономічного рівня в цілому і виражається в грошовому вигляді.

Застосування методу пропорційного розподілу при розрахунку регіонального доходу має свої переваги, які полягають у забезпеченні погоджених оцінок доходів окремих територіальних одиниць, отриманих на основі єдиної методології. Така оцінка піддається контролю на основі єдиного офіційного показника. Але цей метод має й свої недоліки. По-перше, точність усіх регіональних оцінок залежить від точності розрахунку сукупного особистого доходу, що отримують окремі особи. По-друге, точність регіональних оцінок залежить від точності і вдалого добору коефіцієнтів розподілу. По-третє, використання показників по країні в цілому значною мірою звужує роботу з визначення регіональної структури доходу через необхідність додержуватися стандартної системи понять і рахунків, яка приводить до заперечення специфіки регіонів, тобто передбачається їх загальна ідентичність, крім промислово-аграрних комплексів. Це, в свою чергу, зумовлює те, що регіональна політика повторюватиме державну, лише з деяким коригуванням зважаючи на особливості промисловості, сільського господарства та економічних ресурсів регіону. Культурні, географічні, історичні та інші місцеві відмінності до уваги не беруться. Перелічені недоліки вимагають при проведенні регіонального аналізу не тільки використання даних про доходи регіонів, а й підкріплення їх місцевими матеріалами, які є найдоречнішими при розробці системи регіональних рахунків.

Джерелами, які можуть використовуватися для оцінки регіонального доходу, є: податкові декларації, переписи населення, результати досліджень, які базуються на коваріаційному аналізі.

На основі податкових декларацій можливо отримати детальні, класифіковано точні відомості про основні види доходів населення і підприємств, які знаходяться у межах певних територіально-адміністративних одиниць. На жаль, такої стрункої і досконалої системи зараз немає, на що існують причини як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру.

Матеріали, що надають переписи населення, є важливим джерелом про доходи, особливо для базисних років, тим більше, що вони надаються за окремими групами населення, а не джерелами отримання. Дослідження на матеріалах перепису можуть бути дуже корисними для розробки різних цільових програм органами місцевого самоврядування.

Відомості, які отримуються в результаті коваріаційного аналізу, на основі регресії і т.п., хоча і є непрямими джерелами, однак корисні при оцінці місцевих доходів від сільського господарства, оскільки його досить важко оцінити звичайними методами пропорційного розподілу. Це відбувається з таких причин:

немає необхідних статистичних даних за доходами фермерів;

значну частину свого доходу фермер отримує в натуральному вигляді, тому вона не знаходить відображення в ринкових операціях;

доходи від сільського господарства низькі і значно коливаються протягом року залежно від сезонності, з різною інтенсивністю, яка визначається погодними умовами;

вплив інших факторів на сільськогосподарський дохід.

Тому корисним є використання додаткового способу розрахунків, який пов’язує місцевий потік сільськогосподарського доходу за допомогою методу множинної регресії з такими незалежними величинами, як вартість реалізованої рослинної і тваринної продукції регіону, середній заробіток сільськогосподарського робітника, співвідношення між заробітком за аналізований і попередній роки (у відсотках), співвідношення між витратами на робочу силу та інші фактори виробництва.

Слід зауважити, що застосовувати метод множинної регресії потрібно з обережністю внаслідок того, що співвідношення між окремими регіонами, яке звичайно лежить в основі рівнянь, не завжди є правомірним для окремих територій (районів), які входять до складу регіону (області). До того ж ще накладаються проблеми мультиколінеарності і послідовної кореляції, які виникають при використанні незалежних змінних.

Національний дохід вимірюється на різних стадіях його утворення в процесі економічної діяльності. Детальнішою схемою його розрахунку є побудова системи рахунків у регіональному розрізі. Так, Кузнецем було встановлено, що при вивченні і порівняльній характеристиці окремих країн розмір доходу на душу населення в регіоні знаходиться: 1) у зворотній залежності від частки сільського господарства і суміжних галузей у загальному доході і чисельності робочої сили; 2) у прямій залежності від частки добувної та обробної промисловості, а також будівництва в тих самих показниках; 3) у прямій, але слабо вираженій залежності від частки всіх галузей сфери обслуговування в тих самих показниках. Така схема дозволяє розширити перспективу порівнянь з тією, що відкривається при обліку тільки одного національного доходу, і тим самим полегшує розуміння і послідовне прогнозування процесів і кількісних показників у регіональному розрізі. Вона має також вирішальне значення для районів, які розвиваються і в яких існує дуже обмежений і недостатній статистичний матеріал. Для таких регіонів з метою повнішого використання обмежених статистичних даних слід докладно використовувати всі альтернативні схеми регіональних рахунків. У табл. 3.1 представлена схема регіональних рахунків, яку запропонував У. Ізард для визначення доходу слаборозвинутих регіонів. В її основі лежить потрійний запис рахунків.



Наведена таблиця, як і інші рахунки національного і регіонального доходів, відображає економічну діяльність і залежний від неї рівень добробуту постійних жителів регіону. Оскільки йдеться про відкриті регіони в межах однієї держави, то всі розрахунки, пов’язані з економічною діяльністю, проводяться в межах одного регіону. У такому разі враховується чистий продукт певного регіону незалежно від участі його постійних чи непостійних мешканців у створенні цього продукту. Такий підхід спрямований на визначення ефективності використання ресурсного комплексу певного регіону і з’ясування, наскільки взагалі ефективно функціонує його економіка. Систему рахунків національного доходу завершують таблицею платіжного балансу, яка відображає зв’язки досліджуваного регіону із зовнішнім світом. Зміст такої таблиці залежить від цілей дослідження, специфіки регіону та особливо від того, чи повинен вимір рівня добробуту стояти на першому плані в даному аналізі.



При вивченні відкритих регіонів, особливо в межах однієї країни, необхідно звертати більшу увагу на зв’язки із зовнішнім світом, через те, що вони мають більше значення саме для відкритого регіону (ВЕЗ), ніж для замкнутого. Таким чином, представлені вище таблиці розрахунку регіонального доходу для слаборозвинутого регіону не відповідають вимогам, висунутим перед аналізом відкритого регіону.

Деякі дослідники вважають, що саме сектор, який працює на експорт, в першу чергу визначає обсяг доходу і рівень економічного добробуту відкритого регіону на противагу тому, що інвестиційний сектор має вирішальну роль у замкнутих регіонах. Сектор, який обслуговує внутрішній ринок, відіграє пасивну роль, залежить від ступеня розвитку експорту і рівня добробуту регіону. Обов’язковою умовою при цьому є наявність класифікації, яка відображає зв’язки між конкретним регіоном і зовнішнім світом.

Таблиця 3.3 дає уявлення про фінансовий стан регіону стосовно зовнішнього світу, про чисті поточні платежі, які здійснюють постійні мешканці регіону, інвестиції мешканців регіону за його межами. Саме останній показник є статтею, яка врівноважує чисті поточні платежі мешканців регіону. Однак вона не є досконалою, бо не відображає руху валюти, змін у рахунках капіталу, які пов’язані з купівлею і продажем цінних паперів, та інших грошових потоків, які входять до платіжного балансу. Крім того, наведена таблиця не має показників виміру ВРП і регіонального доходу. Для цього до статті 1 необхідно додати вартість, яка була додана при виробництві товарів місцевого споживання і для місцевого капіталоозброєння. Отриманий у результаті обсяг ВРП слід розглядати як внесок в економіку регіону факторами виробництва. ВРП також можна розрахувати як сукупну ринкову вартість товарів, які були продані за межі регіону (експорт), мінус сукупна вартість товарів, яка надійшла до регіону (імпорт), плюс закупівлі готових виробів місцевими споживачами, плюс закупівлі інвестиційних товарів місцевими підприємцями.



Від ВРП можна перейти до інших показників місцевого добробуту:

ВРП

Мінус: Амортизаційні відрахування

ЧРП

Плюс: Сальдо балансу заробітної плати постійних мешканців регіону, які працюють за його межами, і заробітною платою, яка була отримана мешканцями інших регіонів

Чисті надходження відсотків, ренти, дивідендів і прибутку з-за меж регіону

Чисті надходження подарунків з-за меж регіону

Мінус: Непрямі податки, які були сплачені підприємцями даного регіону державним установам, які знаходяться за його межами

Регіональний дохід (постійних мешканців)

Плюс: Зовнішні трансферти

Мінус: Податок на корпоративний прибуток

Нерозподілений прибуток корпорацій

Податки найманих осіб

Особистий дохід

Мінус: Особисті податки

Безподатковий дохід (постійних мешканців)

Для відкритих регіонів не встановлено обов’язкового співвідношення між обсягами чистого регіонального продукту і регіональним доходом, який отримують його постійні мешканці.

Матеріали про дохід і регіональні рахунки являють собою описові засоби. Частково вони сполучаються з типом економічного аналізу для з’ясування важливих соціальних і економічних завдань, який розробив Кейнс. Самі по собі ці регіональні розрахунки не можуть підказати необхідні шляхи економічного розвитку, але вони поглиблюють аналіз і надають додаткову цінність вивченню регіонів з метою планування використання їх ресурсів, якщо вони поєднуються з дослідженнями, які стосуються систем інших типів. До таких досліджень належать вивчення розміщення продуктивних сил і міграцій, прогнозування їх динаміки, дослідження зовнішніх і внутрішніх грошових потоків, витрат і заощаджень споживачів тощо.