Аналіз банківської діяльності (2002)

Інвестиційний портфель комерційного банку складається з фінансових та реальних інвестицій. До фінансових інвестицій належать вкладення банку в різноманітні фінансові інструменти ринку капіталів — цінні папери на інвестиції, вкладення в паї (частки) та статутний капітал інших підприємств. Реальні інвестиції — це вкладення банку в різноманітні матеріальні та нематеріальні активи. До матеріальних об'єктів інвестування відносять будинки, споруди, обладнання, дорогоцінні метали, колекції, інші товарно-матеріальні цінності. Інвестиції та нематеріальні активи включають вкладення в патенти, ліцензії, «ноу-хау», технічну, науково-практичну, технологічну та проектно-кошторисну документацію, майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності, права на користування землею, водою, ресурсами, спорудами, обладнанням (оренда), інші майнові права. Із цієї групи інвестицій іноді виділяють інновації — вкладення у нововведення та інтелектуальну форму інвестування — вкладення у творчий потенціал суспільства. У загальному випадку під інвестиціями розуміють довгострокове вкладання коштів, звичайно на період понад один рік. Основною метою здійснення інвестиційної діяльності банку є одержання доходів у формі дивідендів, прибутків від зростання вартості придбаних активів, процентних виплат тощо.

Вкладення банку в цінні папери на інвестиції — державні цінні папери, облігації підприємств, акції — це фінансові інструменти ринку капіталів. Отже, частина портфеля цінних паперів банку (інструменти ринку капіталів) входять до складу інвестиційного портфеля, формуючи фінансові інвестиції. Ринок цінних паперів породжує інвестиційний ризик, сутність якого полягає в небезпеці втрати інвестованих коштів та очікуваного доходу. Ризики інвестиційної діяльності зумовлені дією макроекономічних (екзогенних) та внутрішніх для фірми (ендогенних) чинників. Інвестиційний ризик акумулює ряд ризиків, серед яких: ризик ліквідності, ризик дострокового погашення цінних паперів, ризик, пов'язаний з тривалістю обігу цінних паперів, інфляційний, процентний, кредитний та діловий ризики.

Ринок цінних паперів породжує специфічний ринковий ризик, який визначається можливістю втрати первинного капіталу внаслідок несприятливого руху цін на ринку цінних паперів. Це проявляється в рівні ліквідності цінних паперів, який визначається такими параметрами їх вторинного ринку, як обсяг операцій, активність торгівлі, рівень оподаткування доходів від перепродажу цінних паперів.

Ліквідні цінні папери — це фінансові інструменти, які можуть бути продані в будь-який час без суттєвого зниження ціни. Головним з погляду ліквідності є питання про ширину і глибину відповідного вторинного ринку. Ліквідні цінні папери характеризуються «liquidating market», відносно стабільною в часі ціною та високою ймовірністю повернення інвестованих коштів. Як правило, найбільш ліквідними цінними паперами, які мають активний вторинний ринок, є державні цінні папери. Як приклад для України можна навести ОВДП у період з 1996 р. — по першу половину 1998 р.

У контексті дилеми «ліквідність—дохідність» цінні папери, які легко реалізуються на ринку з мінімальним ризиком втрати номінальної суми, характеризуються невисоким рівнем дохідності. Якщо цінні папери мають незначний обсяг операцій на вторинному ринку, їх реалізація значно ускладнюється. Низьколіквідні цінні папери містять для інвестора високий ризик втрати інвестованих коштів. Можна стверджувати, що в принципі будь-які інвестиції містять елементи ризику. При цьому ризик буде різним при^ купівлі (інвестиціях) різних видів цінних паперів і прямо пов'язаний з величиною очікуваного доходу. У табл. 13.11 на прикладі США подається інформація про співвідношення ризику і доходу.

Як свідчать дані табл. 13.11, ризик втрати капіталу безпосередньо залежить від ринкового ризику та бізнес-ризику (існуючого ризику), а ризик втрати очікуваного доходу — від процентного ризику та ризику зміни купівельної спроможності грошей.

В Україні фондовий ринок у цілому характеризується як непрозорий та неліквідний. Для багатьох видів цінних паперів вторинний ринок відсутній взагалі. Водночас, за оцінками, річні обороти за цінними паперами на фондовому ринку України можна зіставити з оборотами коштів у таких галузях, як харчова промисловість або енергетика.

Ризик дострокового погашення (відкликання) цінних паперів характеризується тим, що деякі цінні папери, згідно з умовами їх випуску, можуть бути погашені до закінчення періоду їх обігу. Таке погашення може відбутися після зниження ринкових ставок, коли емітент може випустити нові цінні папери під нижчу процентну ставку. Отже, банк, у портфелі якого містяться цінні папери з правом дострокового погашення, наражається на ризик втрати доходів. Цей ризик пов'язаний з необхідністю реінвестування повернених достроково коштів під нижчі процентні ставки, які на поточний момент склалися на ринку.

Інфляційний ризик (ризик зміни купівельної спроможності грошей) визначається здебільшого темпами інфляції в країні. Цей ризик пов'язаний з імовірністю знецінювання як процентного доходу, так і номіналу цінного папера внаслідок знецінення грошей. Прості акції, дивіденди за якими не є фіксованими, застраховані від інфляції, оскільки з підвищенням темпів інфляції зростає і прибуток, з якого виплачуються дивіденди. Дієвим засобом страхування ризику інфляції є виплата дивідендів у вигляді акцій. Ціна А> звичайної акції може бути розрахована у такий спосіб:

де Dt — дивіденди, які виплачуються в кінці періоду t;

Et — прибуток за період t\

Ct — частина прибутку, яка реінвестується у дивіденди в кінці періоду t.

Процентний ризик виникає внаслідок коливань процентних ставок на грошовому ринку та ринку капіталів, що зумовлює зміни витрат на виплату процентів чи доходів за інвестиціями, отже веде до зміни розміру прибутку (або навіть втрат) порівняно з очікуваним. Підвищення процентних ставок призводить до зниження ринкової ціни раніше емітованих цінних паперів. При цьому фінансові інструменти з тривалим строком погашення зазнають найбільших цінових втрат. Навпаки, якщо знижуються процентні ставки на ринку, ціни цінних паперів зростають.

Приклад 4. Банк придбав 10-відсоткову облігацію номінальною вартістю в 1000 дол. США терміном погашення 20 років. Через п'ять років банк вирішив її продати, але в цей час на ринку з'явилися аналогічні 12-відсоткові облігації інших емітентів. Інвестор тепер може придбати нову облігацію з більш високою процентною ставкою. Отже, ціна першої облігації понизиться для того, щоб забезпечити інвестору дохід в розмірі 12 %. Ціна її продажу становитиме 833 дол. США, оскільки 100 / 833 • 100 % = 12 %. Отже, за рахунок процентного ризику банк втратив 167 дол. США.

У загальному випадку ціна облігації є сумою дисконтованих грошових потоків CF, за цією облігацією:

Перша похідна ціни облігації від ставки дисконтування зі знаком мінус, поділена на ціну облігації, називається модифікованою дюрацією MD та може бути інтерпретована як приблизна процентна зміна ціни облігації при зміні процентної ставки на 1 %.

Друга похідна ціни облігації від ставки дисконтування, поділена на половину ціни облігації, називається випуклістю облігації та використовується для поліпшення вимірювання чутливості ціни облігації до зміни процентної ставки.

Величина MD розраховується за такою формулою:

Величина в квадратних дужках — це так звана дюрація Маколея (Macaulay's duration), яка використовується спеціалістами ринку облігацій як індикатор процентного ризику зміни ціни облігації. Дюрація визначає середньозважений строк погашення — так звану тривалість облігації.

Як показує формула зміни ціни, рівень ризикованості цінного папера значною мірою залежить від тривалості його обігу. Залежно від терміну обігу цінні папери можуть бути безстрокові, цінні папери зі встановленим строком обігу, цінні папери, термін обігу яких невизначений. Короткострокові цінні папери є менш ризикованими, оскільки всі вищевказані ризики протягом короткого періоду не реалізуються повною мірою. Довгострокові цінні папери є більш ризикованими, але приносять вищі доходи.

Розглянемо ситуацію на прикладі двох облігацій номіналом 100 грн та строками погашення відповідно через чотири та два роки, за кожною з яких виплачується 10 одиниць купонного доходу кожного року. Ціна чотирирічної облігації за ставки дисконтування 20 % розраховується у такий спосіб:

Р= 10/1,2+ Ю/1,22 + 10 /1,23 + 1Ю /1,24 = 74,1 грн. Тривалість D цієї облігації дорівнює:

D = {(10 • 1) / (1.2)1 + (10 • 2) / (1,2)2 + (10 • 3) / (1,2)3 + + (10 • 4) / (1,2)4} / 74,1 = 3,4 роки.

Модифікована дюрація

MD = ТВ/1,2 = 2,8 року.

Таким чином, процентна зміна ціни чотирирічної облігації у разі зміні ставки на 1 % дорівнює 2,8 %. Випуклість V облігації дорівнює:

V= {10 • 2 /1,23+ 10 • 6 /1,24 + 10 • 5 / 1,25 + + 10-6/1,26}/(74,1/2) = 5,7.

Для облігації строком погашення два роки відповідні характеристики становлять:

ціна — 84,7 грн;

тривалість — 1,9 року;

модифікована дюрація — 1,6 року;

чутливість до зміни процентної ставки — відповідно 1,6 % — майже половину від чутливості чотирирічної облігації. Тобто ризик зміни ціни короткострокової облігації при коливанні процентних ставок значно менший, ніж довгострокової.

Кредитний ризик цінних паперів — це ймовірність невиконання емітентом своїх зобов'язань з виплати основної суми боргу або процентів. У країнах з розвинутою ринковою економікою кредитний ризик оцінюється через рейтинг цінних паперів. Так, наприклад, у США заборонено купувати цінні напери з рейтингом нижче ВВВ рейтингової компанії «Standart & Poor» або Baa (рейтингової компанії «Moody's»). Кредитний ризик притаманний більшості боргових цінних паперів, емітованих приватними компаніями та місцевими органами влади. Безризикованими або малоризикованими вважаються зобов'язання та цінні папери уряду, хоча в окремих випадках має місце також ризик несвоєчасного повернення боргу. Як приклад, можна навести муніципальні облігації м. Одеси емісії 1997 р. та ОВДП, емітовані Міністерством фінансів України та конвертовані в 1998 та 1999 pp. у нові облігації з терміном виплати до п'яти років. У 2000 р. мало місце невиконання Міністерством фінансів України своїх зобов'язань перед комерційними банками з погашення КОВДП.

Діловий ризик пов'язаний зі здатністю підприємства підтримувати рівень доходу на акцію на стабільному рівні. Діловий ризик виникає в тих випадках, коли комерційна і господарська діяльність компанії виявилася менш успішною, ніж очікувалося. Наприклад, може знизитися обсяг реалізації внаслідок того, що конкуренти понизили ціни або запропонували на ринку конкурентний товар. Можуть бути допущені прорахунки у внутрішньо-фірмовому плануванні, організації виробництва, маркетинговій стратегії та збуті продукції. Також можуть мати місце несприятливі явища в економіці — економічна криза, банкрутство контрагентів тощо.

Усі види названих ризиків у сукупності формують загальний ризик даного фінансового інструменту, який порівнюється з його дохідністю.

З метою запобігання інвестиційним ризикам в Інструкції НБУ «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків» введено обмеження на обсяги інвестиційної діяльності комерційних банків. Згідно з нормативом інвестування сума коштів, що направляється банком в інвестиції, не повинна перевищувати 50 % його капіталу.

Для забезпечення стабільності роботи банків на інвестиційному ринку та формування резерву на відшкодування можливих збитків банків від операцій з цінними паперами в достатніх обсягах Правління Національного банку України затвердило Положення «Про порядок розрахунку резерву на відшкодування можливих збитків банків від операцій з цінними паперами». Згідно з цим Положенням банки зобов'язані сформувати в повному обсязі резерв на відшкодування можливих збитків банків від операцій з цінними паперами, що обліковуються на балансі, в строк до 01.04.2001 р. Відповідно до методики необхідний обсяг резервів за цінним папером розраховується як різниця між балансовою та ринковою вартістю цінного папера. Приклад розрахунку обсягу страхового резерву за облігаціями внутрішньої державної позики (ОВДП) наведений у табл. 13.12. Ставками дисконтування доходів та номіналу ОВДП Положенням визначаються ставки KIBOR (Кіуо Interbank Offer Rate) — середньозважені ставки міжбанківського кредитування, що розраховуються незалежним аналітичним агентством, мають різні значення для кількох строків і доводяться до відома банків Національним банком України як норма альтернативної дохідності інвестицій для розрахунку збитків утрачених можливостей.

Результати розрахунку показують, що обсяг необхідного резерву для портфеля ОВДП, який складається з шести траншів з різними строками погашення, становить близько 18 % від номінальної вартості портфеля.