Аналіз банківської діяльності (2002)
4.3. Коефіцієнтний аналіз якості активів
Основою узагальнюючої комплексної оцінки є методи середньої геометричної та коефіцієнтів.
Метод середньої геометричної базується на визначенні коефіцієнтів за окремими показниками, коли за одиницю береться найвище значення даного індикатора. Інтегральна оцінка розраховується за формулою середньої геометричної.
Метод коефіцієнтів базується на отриманні інтегрального показника через перемноження існуючих коефіцієнтів і по суті своїй аналогічний методу середньої геометричної.
Вищеназвані методи є основними при з'ясуванні якості активів банку. Метою аналізу якості активів є визначення їх життєздатності і правильності відображення їх вартості у звітності банку.
Якісний склад активів характеризується співвідношенням продуктивних і непродуктивних активів і витрат на власні потреби. До продуктивних активів відносять усі операції з клієнтурою та контрагентами банку за кредитно-інвестиційною системою, до непродуктивних — капіталізовані активи, нематеріальні активи, дебіторську заборгованість (у тому числі нараховані доходи) та збитки. Це вказує на те, що основним видом діяльності комерційного банку є формування та розміщення кредитно-інвестиційних ресурсів, і показником активності банку слугує питома вага кредитно-інвестиційного портфеля у його активах. За даними табл. 2.1, цей показник у банку, що досліджується, становить 37,0 %. Така кредитно-інвестиційна політика банку є пасивною і малоризиковою, що підтверджується критеріями оцінки кредитно-інвестиційної політики комерційних банків, наведеними в табл. 4.3.
Таблиця 4.3
КРИТЕРІЇ ОЦІНКИ КРЕДИТНО-ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ
Характер кредитно-інвестиційної політики впливає на прибутковість та ліквідність комерційного банку. Підвищення питомої ваги кредитно-інвестиційних вкладень у загальних активах свідчить про те, що комерційний банк намагається підвищити прибутковість активів, нехтуючи їх ліквідністю.
1 За ступенем ризику вкладень та можливості втрати частини їх вартості активи комерційного банку поділяються на п'ять груп з коефіцієнтами ризику від нуля до одиниці (табл. 4.4).
Таблиця 4.4
РОЗПОДІЛ АКТИВІВ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ НА ГРУПИ РИЗИКУ
де Ар — активи комерційного банку, зважені на коефіцієнти ризику; А, — види активів і-го ступеня ризику; Кр, — коефіцієнт ризику і-го ступеня; п — кількість видів активів, згрупованих за ступенями ризику.
Основними показниками, які дають змогу оцінити достатність високоліквідних активів для забезпечення ліквідності комерційного банку, є коефіцієнт миттєвої ліквідності та коефіцієнт співвідношення високоліквідних активів і робочих активів банку.
Коефіцієнт миттєвої ліквідності обчислюється як відношення суми коштів на коррахунках і в касі до коштів, залучених банком на поточні рахунки:
((Кк +КК ) Кп.р 100%),
де Км.л — коефіцієнт миттєвої ліквідності, %;
Кк.р — кошти на кореспондентських рахунках в інших банках, грн;
Кк — кошти в касі банку, грн;
Кпр — кошти залучені банком на поточні рахунки, грн.
Коефіцієнт співвідношення суми високоліквідних активів і робочих активів банку характеризує питому вагу високоліквідних активів банку в робочих активах: Ква= (ВA / РА) 100%,
де Ква — коефіцієнт співвідношення суми високоліквідних активів і робочих активів банку, %;
ВА — сума високоліквідних активів, грн;
РА — сума робочих активів банку, грн.
За визначенням НБУ, робочі активи включають «кошти на коррахунках, у касі, вкладені в майно, розміщені в інших банках, цінних ^паперах, надані кредити та інші активи, що дають дохід банку» .
У процесі аналізу ці коефіцієнти розглядаються в порівнянні з нормативними їх значеннями і в динаміці.
Оцінюючи ці коефіцієнти, необхідно пам'ятати, що надто високі їх значення негативно впливають на дохідність банку, а занадто низькі — свідчать про погіршення надійності банку.