Управління розвитком персоналу (2002)

Ринкова економіка висуває високі вимоги до систематичного оновлення й поповнення знань, відповідності професійної підготовки і кваліфікації керівників та фахівців сучасному рівню розвитку науки, техніки і економіки. Одержані молодшими спеціалістами, бакалаврами, спеціалістами й магістрами знання у вищих навчальних закладах застарівають більш ніж на половину через п’ять років, якщо працівник не займається постійно самоосвітою та не підвищує рівень кваліфікації в організації в закладах післядипломної освіти.

Заклади післядипломної освіти функціонують на договірних засадах з організаціями, фізичними особами та у випадках, передбачених чинним законодавством, за державним замовленням. Система післядипломної освіти повинна бути гнучкою, динамічною і варіативною.

Структура післядипломної освіти керівників та фахівців включає: підвищення кваліфікації, перепідготовку кадрів, післядипломну підготовку осіб з вищою освітою (рис. 11.1).

Підвищення кваліфікації керівників та фахівців в організації здійснюється з метою удосконалення знань, умінь і навичок за наявною спеціальністю, оволодіння ними новими функціональними обов’язками і особливостями трудової діяльності в умовах ринкових відносин, освоєння основ менеджменту, маркетингу, удосконалення навичок управління сучасним виробництвом, раціональної та ефективної організації праці тощо [8].

Перепідготовка осіб з вищою освітою — це одержання нової кваліфікації за відповідною спеціальністю при засвоєнні освітньо-професійної програми підготовки молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста чи магістра в межах одного чи різних освітніх напрямів та досвіду практичної роботи, що не обумовлює підвищення освітньо-кваліфікаційного рівня фахівця.

До перепідготовки фахівців також належать одночасне навчання студентів вищих навчальних закладів за двома спеціальностями відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів в одному чи різних навчальних закладах.

Післядипломна підготовка фахівців — це одержання нової кваліфікації за відповідною спеціальністю при засвоєнні освітньо-професійної програми підготовки фахівців на базі раніше засвоєної освітньо-професійної програми підготовки молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста в межах одного освітнього напряму та досвіду практичної роботи з підвищенням освітньо-кваліфікаційного рівня.

Здійснення планування і організації підвищення кваліфікації та перепідготовки керівників й фахівців в організації повинне забезпечувати вирішення таких завдань:

своєчасне задоволення потреби в кваліфікованих керівниках і фахівцях, гнучке реагування на зміни, що відбуваються на національному та світовому ринках;

створення умов для постійного підвищення рівня кваліфікації керівників і фахівців, безперервного розвитку їх трудового потенціалу, поглиблення інтелектуального й розширення загальнокультурного кругозору, одержання необхідних професійних знань, умінь і навичок;

забезпечення одержання нової кваліфікації та спеціальності на основі раніше здобутої спеціальності у вищих навчальних закладах та досвіду практичної діяльності;

впровадження гнучкої системи безперервної освіти і самоосвіти керівників та фахівців, забезпечення професійного розвитку персоналу протягом усього їх періоду роботи;

сприяння виробничій адаптації керівників і фахівців до професійної діяльності в умовах упровадження новітніх досягнень науково-технічного прогресу, вдосконалення соціально-економічних відносин.

Діюча система підвищення кваліфікації та перепідготовки керівників і фахівців має ряд суттєвих недоліків, що стримують її розвиток й підвищення ефективності. В період економічної кризи 1990—1999 років відбулося фактичне зруйнування системи підвищення кваліфікації керівних кадрів та фахівців, відсутня належна нормативно-правова база, що відповідала б новим потребам ринкової економіки, потребують значних змін чинні законодавчі акти.

Підвищення ролі держави в проведенні підвищення кваліфікації та перепідготовки керівників та фахівців передбачає забезпечення у післядипломних закладах освіти зв’язку навчання з процесом ринкових перетворень, структурною перебудовою економіки, орієнтацію післядипломної освіти на перспективні сфери трудової діяльності відповідно до попиту ринку праці, здійснення навчання згідно з державними вимогами та освітніми стандартами.

Структура управління післядипломної освіти будується відповідно до Законів України «Про освіту», «Про вищу освіту». Управління поєднує централізовану координацію з децентралізацією форм організації та планування підвищення кваліфікації та перепідготовки керівників й фахівців відповідно до кон’юнктур ринку праці і ринку освітніх послуг.

Міністерство освіти і науки України є координуючим центром післядипломної освіти та співпрацює в цьому напрямі з Міністерством праці та соціальної політики, іншими міністерствами і відомствами, що мають у своєму підпорядкуванні відповідні навчальні заклади, підрозділи, а також з мережею недержавних закладів післядипломної освіти. Управління системою професійного навчання керівників та фахівців безпосередньо на виробництві здійснюється Міністерством праці та соціальної політики України.

Закладами післядипломної освіти є спеціалізовані навчальні заклади освіти, а також підрозділи вищих навчальних закладів, організацій, що проводять підвищення кваліфікації, перепідготовку і післядипломну підготовку керівників та фахівців. До мережі закладів післядипломної освіти керівників і фахівців належать:

академії, інститути, центри удосконалення, підвищення кваліфікації персоналу з вищою освітою відповідної галузі;

підрозділи вищих навчальних закладів (філіали, факультети, відділення, навчально-консультаційні пункти та ін.);

відповідні підрозділи в організацій.

На практиці заклади післядипломної освіти створюються для:

державних службовців — Кабінетом Міністрів України, місцевими органами виконавчої влади;

педагогічних працівників та керівних кадрів освіти — Міністерством освіти і науки України, місцевими органами управління освітою;

керівників установ, організацій інших галузей — відповідними міністерствами та відомствами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами різних форм власності.

Для підвищення кваліфікації та перепідготовки керівників і фахівців можуть також створюватися заклади післядипломної освіти фізичними чи юридичними особами в установленому порядку відповідно до соціально-економічних, національних і культурно-освітніх потреб. Вони незалежно від їх статусу, підпорядкування та форми власності повинні забезпечувати якість освіти відповідно до вимог державних стандартів освіти. Відповідність освітніх послуг державним стандартам освіти визначається Міністерством освіти і науки України разом із засновником шляхом ліцензування, акредитації та інспектування.

Заклади післядипломної освіти, що відповідають статусу вищого навчального закладу та проводять підвищення кваліфікації фахівців, прирівнюються до вищих навчальних закладів 1—2 рівня акредитації при здійсненні підвищення кваліфікації молодших спеціалістів чи бакалаврів та 3—4 рівнів акредитації — спеціалістів або магістрів.

З метою координації діяльності закладів післядипломної освіти створюються регіональні консультативні ради. Рішення консультативних рад мають рекомендаційний характер. Водночас для поліпшення координації діяльності закладів післядипломної освіти окремої галузі економіки, обміну передовим досвідом навчання може визначатися установа, якій надається статус головного галузевого науково-методичного центру.

Державні навчальні заклади післядипломної освіти можуть використовувати всі види асигнувань, затверджувати штатний розпис у межах фонду оплати праці, кошторису витрат, визначати форми і системи оплати праці, розміри доплат, надбавок, премій та інших виплат стимулюючого характеру згідно з чинними нормативно-правовими документами.

Заклади післядипломної освіти в установленому порядку можуть створювати навчально-науково-виробничі комплекси, об’єднання, центри видавництва, філії, базові (експериментальні) заклади освіти, навчально-консультативні пункти, входити до складу навчально-науково-виробничих комплексів. Навчальні заклади післядипломної освіти зі статусом юридичної особи мають розрахункові рахунки та інші розрахунки в банківських установах.