Управління розвитком персоналу (2002)

Короткострокове підвищення кваліфікації керівних працівників і фахівців здійснюється з метою поглибленого вивчення ними певного напряму виробничої діяльності, зокрема в разі модернізації, перепрофілювання чи структурної перебудови підприємства, значних змін у нормативно-правовій базі, що регулює його діяльність, з питань економіки, ділового мовлення тощо [8].

Тривалість короткострокового підвищення кваліфікації керівників і фахівців установлюється організацією залежно від мети і змісту навчальної програми, але не більше 72 год. Навчально-програмна документація для короткотермінового підвищення кваліфікації розробляється та затверджується підприємством. У разі організації навчання керівників і фахівців на договірних умовах програма затверджується організацією (закладом післядипломної освіти), що здійснюватиме навчальний процес з підвищення кваліфікації, та погоджується із замовником.

Періодичність короткострокового підвищення кваліфікації керівників і фахівців установлюється підприємством залежно від виробничої потреби. Але бажано, щоб ця періодичність складала не рідше одного разу на рік.

Режим, форми та методи навчання керівників і фахівців визначаються організацією (навчальним планом), яке здійснює навчальний процес з підвищення кваліфікації, відповідно до вимог нормативно-правових актів з питань освіти. Навчання проводиться, як правило, з відривом від роботи, чисельність групи рекомендується встановлювати від 10 до 30 осіб (у закладах післядипломної освіти — 25—30 осіб). Комплектування навчальних груп здійснюється з працівників однакових спеціальностей чи посадових категорій залежно від цілей підвищення кваліфікації.

Форми підсумкового контролю при проведенні короткострокового підвищення кваліфікації керівників і фахівців визначаються навчальними планами та програмами. Це може бути здача заліку, іспит, підготовка та захист реферату. Складання іспиту може передбачатися, зокрема, у разі освоєння нової складної техніки або технології. За результатами короткострокового підвищення кваліфікації керівникам і фахівцям видається посвідчення або довідка.

Виділяють такі форми короткострокового підвищення кваліфікації керівників і фахівців на виробництві (рис. 11.2).

У разі виробничої потреби підприємства можуть застосовувати такі інші форми короткострокового підвищення кваліфікації керівників і фахівців: семінари, семінари-практикуми, семінари-наради, круглі столи з актуальних питань виробництва чи надання послуг тощо.

Курсове підвищення кваліфікації керівників і фахівців проводиться в закладах післядипломної освіти, в організаціях як за цільовим професійним спрямуванням, так і за бажанням громадян для задоволення різноманітних потреб особистості. Його тривалість визначається окремими планами.

Виробничі семінари, семінари-практикуми, семінари-наради, круглі столи організуються для комплексного вивчення питань ринкової економіки, управління трудовими колективами, нової техніки та технології, маркетингу, права, передового досвіду роботи й інших питань, що спрямовані на вирішення певних виробничих та економічних аспектів діяльності організації, вдосконалення роботи структурних підрозділів, у яких працюють слухачі.

Для державних службовців тематичні постійно діючі семінари проводяться за програмами та планами, що розробляються навчальними закладами і затверджуються органами, на які поширюється чинність Закону України «Про державну службу» [3].

Термін підвищення кваліфікації державних службовців визначається програмою семінару. Тематичні постійно діючі семінари закінчуються складанням заліків або підготовкою та захистом слухачами рефератів. У разі потреби організуються тематичні короткотермінові семінари з вивчення актуальних проблем державного управління, нових актів законодавства, передового вітчизняного і зарубіжного досвіду управлінської діяльності тощо. Термін підвищення кваліфікації державних службовців на тематичних семінарах визначається навчальною програмою, але не повинен перевищувати 5 днів.

Короткостроковість підвищення кваліфікації керівників і фахівців на виробничих і тематичних семінарах обумовлюють специфічні особливості та вимоги до розробки навчальних програм. Так, у навчальних програмах, що проводяться в пансіонатах та будинках відпочинку, необхідно приділяти увагу оздоровчим, спортивним і культурно-масовим заходам. Вони можуть займати до двох годин на день за межами навчального часу.

Це зумовлено такими обставинами. По-перше, значна частина керівників і фахівців систематично не займаються фізкультурою і оздоровчими заходами. Тому підвищення кваліфікації сприятиме не тільки оновленню знань слухачів, а й збереженню їх трудового потенціалу. По-друге, інформаційне та емоційне навантаження в процесі навчання дуже велике і необхідно надати можливість для їх зняття шляхом послідовної зміни видів діяльності [6].

Великі компанії, фірми при необхідності для керівників і фахівців можуть організовувати підвищення кваліфікації в університетах техніко-економічних знань. Такі університети можуть також створюватися за територіальним чи галузевим принципом асоціаціями роботодавців тощо. Підвищення кваліфікації керівників і фахівців в університетах техніко-економічних знань проводиться за навчальними планами і програмами, що розробляються компанією або за сприянням асоціацій підприємств з професійного навчання кадрів.

Останнім часом, наслідуючи приклад крупних американських компаній, ряд найбільш відомих французьких фірм заснували університети організацій. Їх поява зумовлена процесом удосконалення і оновлення форм і методів управління виробництвом. Крім підвищення рівня професійних знань (цю задачу здійснюють на фірмах центри підготовки кадрів), університети покликані надати менеджерам і фахівцям засоби й можливості інтеграції одержаних знань з новими задачами та роллю, які вони будуть виконувати під час технічних і технологічних змін [12].

Відмінність університетів від центрів підготовки кадрів організації полягає в тому, що організація їх діяльності відповідає традиціям широкої університетської освіти, що спрямована, насамперед, на виховання особистості, а не на навчання вузькій спеціальності. З цієї точки зору французькі університети організацій мають схожість з приватними американськими університетами, наприклад, Університетом Д. Ф. Кеннеді в Сан-Франциско.

Університети організацій мають стратегічну спрямованість, оскільки при їх створенні генеральні дирекції передбачають розробку планів подальшого розвитку власних компаній. Генеральні директори та їх представники беруть активну участь в підготовці програм університетів, у зустрічах із стажистами і дискусіях. Директор університету безпосередньо підпорядкований генеральній дирекції чи раді директорів компанії, на відміну від директора центру підготовки кадрів, який підпорядкований керівнику служби управління персоналом.

Програми навчання керівників і фахівців в університетах організацій передбачають такі цілі:

підготовка персоналу до очікуваних чи здійснюваних змін в організації;

навчання керівників до майбутніх функцій управління;

розвиток здібностей і потенційних можливостей слухачів.

Навчальні програми, в першу чергу, призначені для молодих інженерів і керівників, які повинні найближчим часом приступити до виконання нових обов’язків, що вимагають високого рівня компетенції, творчих здібностей, ініціативи.

Перевагами університетів перед центрами підготовки кадрів є:

перевага цілей виховання особистості цілям навчання професійним знанням;

заохочення вільного мислення керівників і фахівців;

більш високий рівень підвищення кваліфікації персоналу за рахунок поєднання викладацької та науково-дослідної роботи.

Ефективне функціонування системи підвищення кваліфікації керівників і фахівців передбачає дотримання таких принципів:

забезпечення всебічного розвитку слухачів, післядипломний заклад освіти має сприяти розвитку працівника в тих сферах трудової діяльності, де він недостатньо підготовлений, з метою більш повного використання його трудового потенціалу;

здійснення інтенсивної підготовки керівників і фахівців на підставі широкого набору навчальних модулів, що дозволяє слухачам засвоїти нові знання протягом відносно короткого терміну часу, поєднати навчання з активним відпочинком;

використання активних методів навчання слухачів, доведення їх питомої ваги залежно від цілей навчальної програми до 50—75% від загального фонду навчального часу з метою закріплення одержаних нових теоретичних знань, формування практичних навиків;

залучення до навчального процесу підвищення кваліфікації керівників і фахівців висококваліфікованих працівників органів виконавчої влади, керівників передових підприємств галузей економіки, провідних вчених науково-дослідних інститутів для прискорення реалізації нових наукових, технічних і економічних ідей в практику діяльності організацій, післядипломних закладів освіти;

підтримка зворотного зв’язку зі слухачами як у процесі підвищення кваліфікації в навчальному закладі, так і після закінчення навчання з метою наближення змісту навчальних програм до вимог слухачів, удосконалення форм і методів навчання;

проведення вхідного і вихідного контролю рівня професійної підготовки керівників і фахівців, оцінки їх здібностей у закладах післядипломної освіти з подальшим використанням одержаної інформації в цілях удосконалення планування трудової кар’єри персоналу;

застосування в процесі навчання індивідуально-групового методу підготовки слухачів з метою раціонального використання потенціалу окремої особистості та групи слухачів, поєднання традиційних і активних форм та методів навчання;

впровадження нових педагогічних технологій, інформатизації, сучасних технічних засобів навчання, зокрема, персональних комп’ютерів, навчального телебачення, кодоскопів, аудіовізуальних технічних засобів, відеокамер і відеомагнітофонів, засобів програмованого навчання для підвищення ефективності навчання слухачів.