Економіка зарубіжних країн (2005)

В структурі експортно-імпортних операцій Італія мало чим відрізнялася від інших країн Європейського Союзу, на які припадає 60,6% імпорту і близько 57,2% експорту країни (1999). При цьому основними партнерами в ЄС були Німеччина (19,2%), Франція (12,6%), Великобританія (6,1% всього обсягу зовнішньої торгівлі). Частка США при цьому становила лише 5%. У світовому рейтингу зовнішньої торгівлі країна посідає шосте місце, а ось за експортом послуг – п’яте. Упродовж п’яти років (1996-2000) обсяги експорту (оцінені в італійських лірах) зросли в 1,3 рази, імпорту в 1,5 разів.

Особливості міжнародної спеціалізації країни досить чітко може проілюструвати структура зовнішньої торгівлі товарами (див. табл. 5.7), яка відрізняється від тієї, що існувала на поч. 90-х років і стала результатом глибокого реформування національної економіки. Якщо співставити частку імпорту та експорту у 2000-му році, то можна дійти висновку, що в межах міжнародного поділу праці Італія мала пріоритети у ввезені хімічних товарів, електротоварів та інструментів, продуктів харчування, мінеральної сировини та транспортного обладнання. Проте у ряді галузей, експорт переважав над імпортом, зокрема у торгівлі шкіряними виробами, машинами та обладнанням, текстилем, взуттям та одягом.

Відмінною особливістю зовнішньої торгівлі Італії від багатьох інших постіндустріальних країн світу є наявність позитивного сальдо торгового балансу, хоча таким він став лише наприкінці 90-х років.

Разом з тим, країна, як зазначалося раніше навіть зараз є досить великим зовнішнім боржником, проте водночас Італія виступає досить потужним європейським донором економічної допомоги – близько 1,3 млрд. дол. (1997), яка в основному вона зорієнтована на країни Середземномор’я.