Економіка зарубіжних країн (2005)

Успіхи китайських реформ, що були проведені в країні упродовж останніх 15-20-ти років заставили говорити провідних експертів світу про КНР як одного з найбільших товаровиробників світу, яким ця азіатська держава стала на зламі тисячоліть та потужного конкурента Західного світу, яким має стати вже найближчим часом.

За чисельністю населення (1,27 млрд. жит.) Китай посідає перше місце в світі, а за площею (9,6 млн. км2) одне із перших. За виробництвом ВВП КНР у 90-ті роки вийшов на друге після США місце, проте суттєво відстає за відносним показником цього індикатора, щорічно виробляючи трохи більше за 4000 дол. на душу населення (ПКС) і посідаючи через це 104-е місце в світі за ІЛР (2001). Сучасний товарообіг країни наближається зараз до 600 млрд. дол., проте питома вага експорту товарів високих технологій не перевищує 20%. Щорічно країна залучає в свою економіку 40-50 млрд. дол. прямих іноземних інвестицій, які надходять переважно у вільні економічні зони та у вибрані галузі національної економіки. За обсягами зовнішнього боргу (понад 150 млрд. дол.) країну можна вважати одним із «рекордсменів» планети, проте питома вага останнього не перевищує 10-15% ВВП і є майже удвічі меншою за щорічний експорт країни, а відтак не може створювати загрозу національній економіці.

За класифікацією ООН КНР відноситься до групи держав, що динамічно впроваджує нові технології, проте за індексом технологічних досягнень країна посідає лише 45-е місце у світі (1999). Доволі «скромними» виглядають позиції Китаю і щодо показника ділової конкурентоспроможності національної економіки – 47-е місце (2004). Екстенсивний напрямок економічного зростання, що був притаманний господарству країни у 90-ті роки перестав відігравати вирішальну роль у ХХІ ст. (хоча окремі галузі продовжують зростати саме таким чином), це призвело до того, що ця держава почала втрачати темпи зростання конкурентоспроможності. За показником індексу конкуренції що зростає (методика WEF) Китай перемістився з 44-го місця (2003) на 46 (2004).

У глобальній економіці КНР є лідером у виробництві багатьох видів продукції, зокрема, вугілля, сталі, цементу, зерна, м’яса, бавовни, а також має провідні позиції щодо видобування нафти, виробництва електроенергії тощо. Майже 40% взуття, що виробляється в світі також припадає на цю державу. Разом з тим, країна має невисокі позиції у випуску інноваційної продукції та її експорті до постіндустріальних держав.

Китаю притаманна висока мілітаризація економіки, щорічно на забезпечення обороноздатності країна витрачає близько 4% свого ВВП (у 2001-му році це становило 46 млрд. дол., тобто по 36 дол. на кожного жителя). Багато західних фахівців вважає, що реальні витрати на оборону є значно вищими за офіційні.

Не зважаючи на значні економічні успіхи КНР відстає від провідних держав світу за продуктивністю праці та більшістю соціальних показників. Приміром середній рівень доходів на місяць в країні у першому кварталі 2004-го року становив у міських районах 880 юаней (85 євро), проте в сільських регіонах він був утричі меншим – 280 юаней (27,4 євро). Фактично це означає, що більша половина населення країни живе на межі бідності (коефіцієнт Джині у 1998 р. становив 40,3), у першу чергу це відноситься до сільських районів, в яких гостро відчувається надлишок робочої сили, а нехватка робочих місць компенсується тимчасовими заробітками, міграцією у вільні економічні зони та за кордон тощо.

Сучасний Китай відноситься до числа країн з найбільшими регіональними контрастами соціально-економічного розвитку. Включення до складу КНР у 1999 р. бувших колоній Великобританії – Гонконгу (Сянган) та Португалії – Макао (Аоминь), які зберегли відповідну модель економічного розвитку, посилило диспропорційність між слабкорозвинутим Заходом країни та промислово розвинутим Сходом. Приміром Гонконг, макроекономічні показники якого ще й досі у світовій статистиці рахують окремо, посідає провідні позиції у глобальній економіці, а ВВП на душу населення в ньому становить 24850 дол. (ПКС, 2001), а за показником ІЛР він також вийшов на 26-е місце в світі. Разом з тим, динаміка економічного зростання дозволяє уряду КНР прогнозувати вихід країни на провідні позиції у глобальній економіці вже у 2025 році, а до 2050-го – досягти рівня благополуччя трійки лідерів.