Державне регулювання зайнятості (2003)

Державне регулювання ринковою економікою, в тому числі і зайнятістю, стало результатом критичного осмислення неспроможності ринкового саморегулювання щодо вирішення кардинальних проблем розвитку економічної системи. Протирічний характер науково-технічного прогресу, значне випередження розширення обсягів виробництва над збільшенням чисельності робочих місць, зростання значимості особистісного чинника примусили шукати альтернативу ринковому механізму. Значним поштовхом до цього слід вважати «Велику депресію» — кризу 20-х — початку 30-х років минулого століття.

Першим на державному рівні рішуче втрутився в економіку і, передусім, у регулювання зайнятості зновобраний тоді (1932 р.) президент Сполучених Штатів Америки Ф. Д. Рузвельт, який одержав у «спадщину» майже 17 мільйонів безробітних . Ф. Рузвельтом, з метою пом’якшення ситуації з безробіттям вперше були застосовані державні громадські роботи, причому достатньо складні (будівля автострад, залізниць, трубопроводів, мостів і навіть спорудження військових кораблів), які забезпечили робочими місцями як низько-, так і висококваліфікованих працівників і багатьох спеціалістів.

Висновки зі світової кризи зробили і вчені. Серед них американський економіст Джон Мейнард Кейнс (1883—1946 рр.), автор сучасної економічної теорії, який відстоював розширення функцій держави для боротьби з безробіттям і раціонального використання

трудових ресурсів. Концепція Кейнса мала вдосконалене продовження у так званій економічній теорії посткейнсіанства. Представниками посткейнсіанства були вчені Д. Робінсон (Англія), Л. Лазінетті (Італія) та ін. Як слушно вважають українські вчені С. В. Мочерний, С. А. Єрохін, Л. О. Капіщенко [1, c. 45], ідеї посткейнсіанців про обмеженість ринкової системи і необхідність впровадження широкомасштабного державного регулювання варто запозичити Україні.

У 50—70-х роках ХХ ст. чималого розвитку набуло нормативне регулювання у сферах умов праці, найму та звільнення. Для цього періоду характерний розвиток різних форм програмування і планування національної економіки [2, c. 35]. Уже в 90-ті роки минулого сторіччя Джеффрі Сакс, професор Гарвардського університету, апологет сучасної ринкової економіки, вказував, що механізм ринку має слабкості й два головних недоліки. Перший полягає в тому, що ринкові ціни не досить точно відображають соціальні затрати виробництва, а другий — у тому, що люди можуть залишитись без роботи і заробітку .

З повномасштабним державним регулюванням ринку робочої сили автору довелося зіткнутися у Німеччині в 1990 р. Основи його були закладені ще Людвигом Ерхардом (1897—1977 рр.), видатним німецьким економістом і державним діячем, міністром економіки спочатку землі Баварія, а потім і ФРН, «батьком німецького дива». Широкого розповсюдження державне регулювання зайнятості населення набуло в Швеції, Франції, Данії, Норвегії, Фінляндії, Бельгії, Австралії, Австрії, Білорусі та в багатьох інших країнах, хоча (і це слід відмітити) наприкінці ХХ ст. у деяких розвинутих країнах з приходом до влади консервативних урядів у державному регулюванні зайнятості певний вплив мала неокласична концепція, зокрема так звана теорія «економіки пропозиції». Це призвело до скорочення державних витрат на відтворення робочої сили.

Державне регулювання в умовах ринкової економічної системи стосується економічних, політичних, соціальних напрямів діяльності суспільства. Як справедливо стверджується І. Р. Михасюком та іншими вченими, авторами підручника «Державне регулювання економіки», найліпших результатів можна досягти за ринкових умов у поєднанні з ефективною регулятивною функцією держави. «Слаборозвинуті країни — це передусім слабо регульовані» [2, с. 3].

Україні в даній справі не можна припускатися помилок. Для цього потрібно, використовуючи з критичним осмисленням досвід інших країн, ширше впроваджувати наукові розробки вітчизняних учених, а також постійно аналізувати і застосовувати нагромаджений уже в достатньому обсязі вітчизняний практичний досвід державного регулювання ринку робочої сили. Багато в чому наш досвід був результатом спроб і помилок, а тому є особливо цінним.

Вирішальну роль у розробці й впровадженні державних рішень даного напряму відіграють освічені, підготовлені для такої роботи кадри, які необхідно готувати зі студентської лави. Певною мірою цій меті служить навчальна дисципліна для студентів четвертого курсу «Державне регулювання зайнятості». Зміст даного посібника враховує той факт, що студенти, вивчаючи на третьому курсі таку дисципліну, як «Економіка праці» (або «Економіка праці і соціально-трудові відносини») мають загальні уявлення стосовно ринку праці, зайнятості населення та безробіття, а також ознайомлені з основними положеннями макро- і мікроекономіки.

Теоретичним основам державного регулювання зайнятості присвячено перший розділ посібника. Всебічне забезпечення державного регулювання зайнятості з наголосом на вітчизняну практику в цій справі викладено у другому розділі.

Зростаючий вплив глобалізації на процеси в економічній і соціальній сферах країни вимагає від національних кадрів глибокого аналізу як позитивних, так і негативних її тенденцій, жорсткої протидії негативу і максимального використання в інтересах країни позитивних особливостей. Процесам глобалізації в посібнику присвячено відповідний розділ.

Можливість засвоїти правильне використання специфічних економічних термінів і категорій дає остання частина посібника під назвою «Основні поняття й економічні категорії».

Дисципліна «Державне регулювання зайнятості» закономірно виділена в самостійну з курсу «Ринок праці», враховуючи надзвичайну значимість державного регулювання зайнятості, що дає можливість глибше засвоїти її методологію і державну практику застосування економічних законів. Крім дисципліни «Ринок праці», державне регулювання зайнятості тісно пов’язано з курсами: «Соціально-трудові відносини», «Управління трудовими ресурсами», «Економіка праці», «Соціальна політика», «Менеджмент персоналу». Тому посібник буде корисним також тим студентам, хто вивчає перелічені дисципліни.