Державне регулювання зайнятості (2003)

Ми розглянули два закони України, які безпосередньо регулюють зайнятість і ринок праці, захищають безробітних і членів сімей, що знаходяться на їх утриманні. Але їх практична реалізація і стосовно окремих понять і щодо застосування окремих статей цих законів неможлива без інших законодавчих і підзаконних актів. Ось простий приклад з цього приводу.

Неодноразово в законах України вживається поняття «працездатні громадяни працездатного віку». Критерії цих понять визначаються законодавчо і подані в ст. 188 Кодексу законів про працю України. Або інший приклад: що вважати підприємництвом? Відповідь на це дає ст. 1 Закону України «Про підприємництво», яка визначає підприємництво як самостійну ініціативу, діяльність на власний ризик по виробництву продукції, виконанню робіт та заняттю торгівлею з метою одержання прибутку. У цьому Законі ст. 8 дає підстави працівникам центрів зайнятості одержувати інформацію про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності.

Нерідко в своїй діяльності органи державної служби зайнятості стикаються з необхідністю дати відповідь на запитання: як гарантується захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу (дискримінація) і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи? Ця гарантія підтверджується низкою законодавчих актів: Конституцією України, (ст. 24), КЗпП України (ст. 22, 184, 196), Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (ст. 8), Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Компенсація матеріальних витрат у зв’язку з направленням на роботу в іншу місцевість здійснюється відповідно до ст. 120 КЗпП України і постанови Кабінету міністрів України від 8 березня 1998 р. № 255. Держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці включення періоду перепідготовки та навчання новим професіям, участі в оплачуваних громадських роботах до загального трудового стажу згідно з Інструкцією про порядок ведення трудових книжок, затвердженою наказами Мінпраці та Мінсоцзахисту 29 липня 1993 р. № 58. Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів установлено Указом Президента України від 23 січня 1996 р. № 77/96 в редакції Указу від 16 травня 1996 р. № 342/96 «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів».

Наведені різнопланові приклади, яких у практичній діяльності органів державної служби зайнятості щодо виконання Законів України «Про зайнятість населення» і «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» виникає безліч, свідчить про наявність системи правового забезпечення державного регулювання зайнятості населення, що складається з багатьох доповнюючих, пояснюючих визначень і нормотворчих актів, які кореспондуються між собою. Комплексне застосування цих актів забезпечує безпомилковість вирішення переважної більшості питань.

Крім перелічених, до інших нормотворчих документів, які в різній мірі мають відношення до державного регулювання зайнятості населення, слід також віднести Закони України «Про оплату праці», «Про колективні договори і угоди», «Про підприємство в Україні», «Про охорону праці», «Про професійні спілки», «Про колективні трудові спори» та ін. Однак, навіть цей перелік законодавчих актів переконує в безумовній необхідності й складності досягти повної узгодженості між ними та Законами України «Про зайнятість населення» і «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Як бачимо, відносини зайнятості в Україні регулюються багатьма законодавчими актами, які переважно відповідають міжнародним нормам. Однак, якщо міжнародним договором або угодою, які укладені Україною, встановлено інші правила, ніж передбачені законодавством про зайнятість в Україні, то застосовуються правила міжнародних договорів і угод. Таке передбачено ст. 6 Закону України «Про зайнятість населення».

Крім законодавчих актів, які регулюють зайнятість населення, є низка нормотворчих актів зазначеного спрямування нижчого рівня (крім уже наведених), які конкретизують, регламентують і визначають механізм діяльності державних органів з окремих питань. До них належать постанови Кабінету міністрів України про затвердження положень:

«Про державну службу зайнятості»;

«Про організацію оплачуваних громадських робіт»;

«Про Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття»;

«Про державну інспекцію праці Міністерства праці України»;

«Про інспекцію по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення».

Окремі питання державного регулювання зайнятості населення регулюються наказами Міністерства праці і соціальної політики. Це — «Порядок надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності», «Порядок надання матеріальної допомоги безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні», «Допомоги на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні» тощо.

Контроль за виконанням численних нормотворчих актів щодо зайнятості населення здійснює Інспекція по контролю за додержанням законодавства про зайнятість, утворена в системі ДСЗ. Відповідно до п. 4 ст. 18 Закону України «Про зайнятість населення» складається з інспекції Державного центру зайнятості та обласних, Київської і Севастопольської міських інспекцій.

Основними завданнями Інспекції є:

здійснення контролю за дотриманням підприємствами, установами й організаціями всіх форм власності, фермерами та іншими роботодавцями законодавства про зайнятість населення;

забезпечення громадянам прав і гарантій у галузі зайнятості шляхом здійснення заходів щодо запобігання та усунення виявлених порушень законодавства про зайнятість населення.

Інспекція має такі основні функції:

проведення перевірок додержання законодавства про зайнятість населення всіма суб’єктами господарської і комерційної діяльності незалежно від форм власності;

забезпечення особливих гарантій працівникам, вивільненим у зв’язку зі змінами в організації виробництва або ліквідацією підприємств чи скороченням чисельності;

контролювання організації оплачуваних громадських робіт;

контроль за працевлаштуванням громадян, які потребують соціального захисту;

контролювання достовірності й своєчасності подання державній службі зайнятості інформації про наявність вільних робочих місць та про наступне вивільнення працівників;

забезпечення правильності застосування економічних санкцій за порушення законодавства про зайнятість;

здійснення контролю за додержанням громадянами законодавства про зайнятість населення, рекомендації служби зайнятості в період вирішення питання про працевлаштування і виплати допомоги по безробіттю та інших видів допомоги;

перевірка відповідності діяльності суб’єктів підприємництва, які надають платні послуги, пов’язані з профорієнтацією населення, посередництвом у працевлаштуванні громадян в Україні та за кордоном на підставі дозволу (ліцензії), умовам і правилам провадження такої діяльності;

сприяння організації правового навчання працівників підприємств;

розгляд скарг громадян і підприємств стосовно порушення законодавства про зайнятість населення;

аналіз додержання законодавства про зайнятість підприємствами, які діють на території України.

Інспекції надається право застосовувати економічні санкції до суб’єктів господарювання незалежно від форм власності й господарювання за порушення законодавства про зайнятість населення; припиняти діяльність суб’єктів підприємництва, які надають платні послуги, пов’язані з посередництвом у працевлаштуванні або у профорієнтації без дозволу Державного центру зайнятості; скасовувати незаконні рішення нижчестоящих інспекцій; припиняти дії наказів, інструкцій та інших рішень підприємств, установ і організацій усіх форм власності, які суперечать законодавству про зайнятість населення.

Дії працівників Інспекції можуть бути оскаржені до вищестоящого органу або до суду.

Проте практична діяльність Інспекції по контролю за додержанням законодавства про зайнятість, а також усіх ланок державної служби зайнятості свідчить, що правові методи регулювання зайнятості, маючи за своєю природою пасивний характер, діють ефективно, тільки будучи підкріпленими організаційно, про що йдеться далі.