Державне регулювання зайнятості (2003)

Глобалізація як процес народилася не в останні десятиліття. Сам термін «глобалізація» виник понад 400 років тому, але все більш поширеного використання він набув всередині минулого століття. Це — об’єктивний, необхідний процес, який супроводжує людство протягом його історії. Водночас це — процес суспільний, який відбувається в діяльності та взаємовідносинах індивідів, різних соціальних груп і прошарків, націй і цивілізацій. Він пов’язаний безпосередньо з їх цілями та інтересами.

Глибоко досліджувати глобалізацію почали відносно недавно, але досить інтенсивно — лише основних шкіл з цієї проблематики налічується шість [36, c. 12]. Нині існує багато визначень глобалізації як процесу. Одне з них таке: глобалізація — процес, рухомий новими технологіями в галузі електронної комунікації і транспорту, котрий дає можливість інформації, людям, капіталам і товарам перетинати кордони і швидко досягати будь-яких кутків планети [37, c. 2]. Це визначення, на наш погляд, достатньо відображає характер і сутність процесу глобалізації.

Протягом останніх десятиліть глобалізація проявилася і досліджувалась як ключова тенденція світогосподарського розвитку. Із тенденції вона починає переростати у всепоглинаючий процес, структуризація якого дана українськими вченими Д. Г. Білорусом, Д. Г. Лук’яненком, А. М. Поручником і представлена на рис. 3.1.1.

Сучасна економічна енциклопедія так трактує глобалізацію: Глобалізація як категорія відображає процес обміну товарами, послугами, капіталом та робочою силою, що виходить за межі державних кордонів і з 60-х років минулого століття набуває форм постійного і неухильно зростаючого переплетення національних економік. У той період глобалізація характеризувалася, насамперед, перманентністю темпів зростання світової торгівлі та валового внутрішнього продукту в усіх розвинутих країнах.

Глобалізація проявляється у широкому проникненні компаній в економіку зарубіжних країн за допомогою експорту, а за допомогою іноземних інвестицій у відкриття заводів з виробництва комплектуючих виробів, виробничих підприємств або дочірніх фірм зі збуту продукції. Таким чином компанії одержують додаткові можливості для збуту, який стримується через недостатні розміри внутрішнього ринку окремої країни. Цим вони зменшують свою залежність від єдиного внутрішнього ринку при отриманні прибутку.

Глобалізація в сучасному вигляді стала можливою і набула додаткової активності завдяки інвестиціям на фінансових ринках. Наприклад, вона дає змогу інвесторам, скажімо в Лондоні, купити акції або цінні папери безпосередньо в японських брокерів у Токіо, не звертаючись до посередників.

Розвитку глобалізації сприяють й інші чинники. Так, технічний прогрес у сфері транспорту і зв’язку зумовлює, зокрема, зменшення витрат на здійснення трансакцій. Серед економічних факторів важливу роль відіграє поступове зниження обмежень у торгівлі товарами. Цьому сприяють світові організації торгівлі (СОТ), лібералізація ринку капіталів на основі впровадження та поширення конвертованості національних валют.

Вихідним пунктом аналізу глобалізації є теза, яка стверджує, що глобалізація — це прогресуючий розподіл праці у світовому масштабі, котрий досяг досить високого рівня. Це виявляється у посиленні конкуренції на товарних ринках через стимулювання міжнародного торгового обміну внаслідок політики лібералізації торгівлі. У галузі фінансових послуг ідея глобалізації виражає також тенденцію злиття традиційно відокремлених ринкових сегментів, наприклад, ринків кредитних ресурсів та капіталів внаслідок використання заставного права. У кінцевому підсумку виникає більше можливостей для подріблення виробничих процесів та перенесення окремих ступенів виробництва в інші місця з нижчими порівняльними витратами і перевагами. Виявом інтенсифікації торгівлі та мобільності капіталів є потрапляння порівняних факторів виробничої нерухомості під тиск пристосування.

Роль глобалізації в цьому процесі визначається теоремою Столпера-Самюельсона, згідно з якою збільшення відносної ціни товару дає можливість (у разі виробництва цього товару) підвищувати ціну окремого фактора, котрий інтенсивно використовувався, та знижувати її на той фактор, який не використовувався інтенсивно. Відповідно до цієї теореми виникає необхідність у відносному знижені порівняно менш продуктивного за поділ праці чинника виробництва. У розвинутих країнах це, передусім, — малокваліфікована робоча сила у випадку, коли країни з низькими доходами розширюють пропозицію трудомістких продуктів і зменшують відносні ціни на ці товари. Якщо для міжнародного вирівнювання цін за факторами виробництва існують перешкоди, то погіршуються шанси надання роботи малокваліфікованим працівникам в індустріальних країнах.

Щодо держав з низькими доходами, то глобалізація відкриває в них можливості для більшої зайнятості та вищої реальної заробітної плати. За даними ГАТТ/СОТ, за останні 30 років темпи розвитку світової торгівлі значно випереджають темпи світового виробництва. Водночас потік прямих іноземних інвестицій приблизно в 3—4 рази перевищує темпи зростання торгівлі, що забезпечує підвищення зайнятості в країнах зі значними обсягами інвестицій.

Прямі іноземні інвестиції, які дають можливість розширити зайнятість і зменшити безробіття, особливо доцільні, коли йдеться про іноваційні виробництва, про створення стратегічних форм кооперації підприємств, насамперед, у сфері досліджень та розвитку. Водночас різні шляхи глобалізації взаємно доповнюються, прискорюючи тим самим цей процес. Країни з різною факторною оснащеністю (згідно з профілем спеціалізації, який по-різному формується) відповідають різним інтересам у глобалізаційних стратегіях мультинаціональних корпорацій.

Підприємницькі можливості вибору можуть обмежуватися інтервенціями політико-економічного характеру. Так, певний час у країнах, що розвиваються, заборонялося перевищувати участь іноземного капіталу у власності вітчизняних підприємств. Тоді потенційні іноземні інвестори вдалися до інших заходів глобалізації.

Розвиток глобалізації сприяє створенню єдиного глобального ринку, основні контури якого окресляться в першій чверті ХХІ ст. У цьому заінтересовані, передусім, провідні розвинуті країни, які в боротьбі за світову гегемонію створили великі інтеграційні об’єднання ЄС, АТЕС та ін. Як головні складові глобального ринку нині формуються Європейський, Американський та Азіатсько-Тихоокеанський континентальні ринки.

Водночас за участь у процесах глобалізації змагаються країни, які розвиваються, і держави з перехідною економікою, зокрема Росія, Україна, Казахстан та ін. Однак для ефективного входження їх у глобальний ринок їм необхідно досягти високого рівня конкурентоспроможності національних економічних систем, перш за все національної робочої сили.

Зростання суспільного виробництва і міжнародної торгівлі ускладнює економічне середовище, поглиблює світову системну кризу. Особливо це стосується вичерпання можливостей необмеженого екстенсивного розвитку і небезпеки катастроф. Людство постало перед необхідністю переведення виробничого розвитку в планетарному масштабі на «нульовий цикл», науково-обґрунтованого обмеження споживання, подолання загальної меркантильної свідомості національного та державного егоїзму [3, с. 264, 265].

Однозначно оцінити вплив глобалізації на світові процеси не можна. Існують і переваги її і недоліки. Переваги глобалізації чітко сформульовані Р.П. Колосовою, яка визначила, що глобалізація дозволяє:

поглиблювати міжнародний розподіл праці;

ефективніше розподіляти кошти і в кінцевому підсумку сприяти підвищенню якості трудового життя, розширенню життєвих перспектив населення (при нижчих для нього затратах);

здійснювати економію на масштабах виробництва, що потенціально може сприяти зниженню цін, а значить, стійкому економічному зростанню, підвищенню рівнів зайнятості й життя;

підвищити рівень продуктивності праці в результаті раціоналізації виробництва на глобальному рівні й поширювати передову технологію, а також посилити конкурентний тиск на користь безперервного введення іновацій у світовому масштабі [38, c. 39].

Крім того, глобалізація може сприяти вільному і широкому розповсюдженню капіталів, зростанню зарубіжних інвестицій, розширенню можливостей для розвитку інфраструктури, полегшенню контактів між людьми різних країн [37, c. 3].

Однак глобалізація несе з собою не тільки переваги, а й недоліки, негативні наслідки і потенційні проблеми. Вона супроводжується:

взаємозалежністю фінансових ринків;

зростанням спекулятивних валютних потоків між державами і вторинних фінансових ринків;

станом платіжної і торгівельної розбалансованості, що у сукупності значно обмежують можливість формулювання незалежної макроекономічної політики на національних рівнях.

Особливо жорстко така обмеженість у визначенні перспектив економічного зростання стосується політики в сфері праці і соціально-трудових відносин [38, с. 40].