Макроекономіка

Основна макроекономічна функція держави полягає у стабілізації економіки.

Фіскальна політика, що охоплює збільшення державних видатків та скорочення додатків з метою розширення сукупного попиту в економіці в період циклічного спаду, називається стимулювальною бюджетно-податковою політикою.

Стабілізація економіки в умовах надлишкового сукупного попиту, який виникає внаслідок циклічного підйому, забезпечується за допомогою обмежувальної фіскальної політики – скорочення державних видатків та збільшення податків.

Застосування різних інструментів фіскальної політики (зміна державних витрат або рівня податкових ставок) має різний вплив на сукупний попит. Мультиплікативний ефект розширення сукупного попиту внаслідок зниження податків стимулює 'економіку менше, ніж збільшення державних видатків, оскільки мультиплікатор державних витрат перевищує податковий мультиплікатор. Це має значення для вибору інструментів бюджетно-податкової політики на різних фазах економічного циклу. Якщо фіскальна політика орієнтована на розширення державного сектора, то з метою подолання циклічного спаду збільшуються витрати держави. Коли фіскальна політика спрямована на підтримку приватного сектора, то у фазі циклічного спаду мають скорочуватися податки, а у фазі циклічного підйому – обмежуватись державні витрати, що дає змогу знизити рівень інфляції.

Фіскальна політика може бути дискреційною та недискреційною.

Дискреційна фіскальна політика – це система заходів, яка передбачає зміни в розмірі державних витрат і податків. Вона використовується державою для протидії циклічним коливанням. Для стимулювання сукупного попиту в період економічного спаду уряд створює дефіцит державного бюджету збільшуючи державні витрати або знижуючи податки. Відповідно в період підйому цілеспрямовано створюється бюджетний надлишок.

При недискреційній (автоматичній) фіскальній політиці бюджетний дефіцит та бюджетний надлишок виникають автоматично, внаслідок дії автоматичних стабілізаторів економіки. Автоматичний (“вбудований”) стабілізатор – механізм, який дозволяє зменшити циклічні коливання в економіці без проведення спеціальної економічної політики. Такими стабілізаторами є прогресивна податкова система і трансфертні платежі (страхування по безробіттю). Зміна цих величин внаслідок циклічних коливань сукупного доходу призводить до збільшення податкових надходжень у періоди зростання ВВП і до їхнього зменшення у фазі економічного спаду.

У фазі циклічного підйому доход зростає і податкові відрахування автоматично зростають, податковий мультиплікатор зменшується, а трансфертні платежі з бюджету автоматично знижуються. Це зменшує сукупний попит – розширення економіки й інфляція стримуються.

У фазі циклічного спаду сукупний доход знижується – податкові надходження скорочуються, податковий мультиплікатор збільшується, а трансферти приватному секторові зростають. Наслідком цього є збільшення 'бюджетного дефіциту.

У фазі Циклічного спаду сукупний доход знижується – податкові надходження скорочуються, податковий мультиплікатор збільшується, а трансферти приватному секторові зростають. Наслідком цього є збільшення 'бюджетного дефіциту. Отже, зміни в податках і державних витратах хоча й мають стабілізуючий вплив, але не можуть повністю усунути економічну нестабільність, адже автоматичні стабілізатори лише зменшують, а не зовсім .усувають вплив податків та державних видатків на економіку.

Бюджетний дефіцит та управління державним боргом.

Бюджет – це грошове вираження збалансованого кошторису доходів та видатків за певний період.

Фактичний бюджет відображає реальні видатки, надходження і дефіцити за певний період. Структурний бюджет відображає, якими мають бути урядові видатки, надходження і дефіцити, якщо економіка функціонує за потенційного обсягу виробництва. Циклічний бюджет показує вплив ділового циклу на бюджет та вимірює зміни видатків, надходжень і дефіцитів, які виникають через те, що економіка не працює за потенційного обсягу виробництва, а перебуває у стані піднесення або спаду. Циклічний бюджет є різницею між фактичним і структурним бюджетами.

Фактичний дефіцит державного бюджету складається під впливом дискреційної бюджетно-податкової політики (структурний дефіцит) і циклічних коливань в економіці (циклічний дефіцит). Структурний дефіцит визначається як бюджетний дефіцит при діючих податкових ставках і потенційному рівні випуску. Перевищення фактичного дефіциту над структурним дає циклічний дефіцит, а структурного над фактичним – циклічний надлишок. Зміна розміру циклічного дефіциту визначається змінами в структурі податків і державних витрат.

Важливим елементом стратегії макроекономічного управління є зменшення розміру бюджетного дефіциту. Економічна наука пропонує багато концепцій бюджетного дефіциту, за допомогою яких визначається ефективність фіскальної політики та її вплив на економічну систему. Найважливішими з них є такі:

– загальний дефіцит бюджету (фактичний) – утворюється державними витратами, які перевищують державні доходи та субсидії;

– зовнішній дефіцит – зовнішні видатки держави мінус державні надходження від зовнішніх джерел;

– внутрішній дефіцит – це загальний дефіцит мінус зовнішній дефіцит;

– операційний дефіцит – загальний дефіцит мінус інфляційна частка процентних платежів;

– первинний дефіцит – різниця між величиною загального дефіциту і сумою всіх процентних платежів;

– поточний бюджетний дефіцит (надлишок) утворюється поточними державними доходами за винятком поточних видатків.

Для фінансування дефіциту бюджету використовуються як інфляційні, так і неінфляційні джерела.

Неінфляційні джерела містять в собі:

– внутрішні та зовнішні позики на фінансових ринках: кредити комерційних банків, іноземних урядів та міжнародних організацій; продаж державних цінних паперів комерційним банкам, фірмам та домогосподарствам;

– трансферти – фінансування у вигляді безоплатної допомоги.

Зменшити дефіцит бюджету уряд може і шляхом накопичення заборгованості – прострочування платежів по боргах, або за рахунок підвищення податків. Ці заходи теж мають неінфляційний характер.

Інфляційним джерелом фінансування бюджетного дефіциту є монетизація дефіциту, яка відбувається в результаті позик центрального банку урядові та купівлі центральним банком державних цінних паперів.

Найбільший негативний вплив справляє монетизація дефіциту. Фінансування дефіциту через центральний банк безпосередньо впливає на розмір грошової маси. При цьому держава отримує сеньйораж – доход від друкування грошей. Наслідком цього є зростання рівня цін. Боргове фінансування дефіциту бюджету веде до накопичення державного боргу, який потрібно обслуговувати. Обслуговування боргу пов’язане з виплатою відсотків по ньому й поступовою сплатою основної суми боргу.