Система національних рахунків (2001)

Як відомо, основи сучасної вітчизняної макроекономічної статистики закладалися у 20-х — 30-х роках цього століття (щоправда, був цінний досвід дореволюційної російської статистики). Передовсім треба назвати розроблення державними статистичними органами балансів народного господарства за 1923—1924 роки, а також за 1928—1930 роки, що й характеризували найважливіші результати, умови та пропозиції виробництва суспільного продукту за відповідні проміжки часу.

Ці праці А. М. Петрова, В. А. Соболя, М. Р. Ейдельмана, І. А. Морозова П. М. Москвіна мали піонерний характер та справили великий вплив на розвиток системи макроекономічних показників (макростатистичних моделей виробництва) у всьому світі. Варто нагадати в цьому зв’язку, що певні таблиці першого БНГ уже мали ознаки міжгалузевого балансу, у розробку теорії якого неоціненний внесок зробив згодом В. Леонтьєв. Багато ідей та підходів, які були реалізовані у БНГ у вигляді системи взаємоузгоджених макроекономічних показників, котрі розкривають різницю та водночас і взаємозв’язок різних аспектів економічного процесу, було пізніше розвинуто в балансових побудовах, орієнтованих на ринкову економіку.

Починаючи з 70-х років ХХ ст. в СРСР все більше відчувалася потреба в перебудові макроекономічної моделі виробництва типу БНГ та системи обліку. Невідповідність міжнародним рекомендаціям та стандартам і насамперед таким блокам показників, як результати соціально-економічного розвитку та зовнішньоекономічних зв’язків, платіжний баланс, фінансовий стан економіки й окремих структур, державний бюджет, — усе це практично позбавило БНГ функцій інструмента реалізації економічних методів управління народним господарством.

Усім відомо, що одна з найважливіших закономірностей розвитку світової економіки полягає в постійному зростанні ролі послуг, що знаходить відображення насамперед у збільшенні частки трудових ресурсів, які використовуються в цій сфері економіки. Ця закономірність, властива і колишньому СРСР, потребувала ширшого (ніж передбачають БНГ) погляду на розвиток економічної сфери, або сфери виробництва споживних вартостей, на визначення її ефективності, на роль окремих факторів виробництва, для забезпечення позитивних змін у рівні життя населення.

Схема БНГ складалась у період, коли ринкові методи регулювання економіки колишнього СРСР не мали широкого та послідовного застосування на практиці. У теорії переважали концепції, згідно з якими такі категорії, як ціни, прибуток, відсотки, кредит розглядалися як другорядні. Централізоване управління та адміністративно-командні методи регулювання виробництва та розподілу суспільних благ заперечували більшість атрибутів товарно-грошових відносин.

Це, звичайно, не означає, що ці категорії та атрибути було повністю усунуто за межі БНГ. Але схема фінансового балансу (точніше, балансу народного доходу за концепцією БНГ, або балансу чистого матеріального продукту) явно спрощено інтерпретувала рух доходів. Досить сказати, що вже за самою ідеологією БНГ неможливо однозначно відокремити поточні та однократні доходи, або потоки доходів від потоків фінансових вимог. Отже, на основі колишнього фінансового балансу практично неможливо було простежити, в яких секторах економіки відбувається нагромадження фінансових ресурсів, а які сектори використовують ці нагромадження для фінансування капітальних вкладень.

У 80-ті роки потреба більш глибокого та комплексного аналізу макроекономіки стала нагальною. Органи державної статистики на доповнення до БНГ у його традиційному вигляді стали розробляти низку нових таблиць з даними про певні аспекти соціально-економічного розвитку, що їх не охоплювала схема БНГ. Так, у ці роки було розпочато розробку балансу нематеріальних послуг, витрат на них, їх використання різними групами споживачів. Інший приклад — упровадження органами державної статистики в практику макроекономічних розрахунків показників загального обсягу споживання населення, які охоплювали на доповнення до вартості споживання матеріальних благ також і вартість нематеріальних послуг, оплачуваних з усіх джерел (за рахунок особистих доходів населення, за рахунок суспільних фондів споживання і т. п.).

Наступним важливим кроком удосконалення макроекономічної статистики в колишньому СРСР стало впровадження 1988 року в регулярну статистичну практику показника валового внутрішнього продукту (ВВП), досить поширеного в міжнародній практиці та заснованого на принципах СНР. Обчислення ВВП та його модифікації — валового національного продукту (ВНП) — не тільки уможливило міжнародні зіставлення рівнів та темпів економічного розвитку, структури народного господарства, а й дало змогу принципово поглибити економічний аналіз на макрорівні, чи не вперше розглянути економічний процес з погляду концепцій виробництва продукту (доходу), що є дуже важливим для вивчення більшості аспектів та факторів економічного зростання.

Дані щодо величини та динаміки ВНП та ВВП публікувались офіційними статистичними органами, однак розрахунки цього показника здійснювались, на жаль, несистемно, на підставі чинної застарілої системи обліку. Звідси походила неінтегровність інформації, невідповідність рівнів формування нових макропоказників, а отже і обмежена можливість уведення їх в аналітичний оборот для прийняття управлінських рішень.

Баланс народного господарства призначено для макроаналізу й управління централізовано керованою економікою. Основоположні концепції і структура БНГ відрізняються від таких у СНР, тобто агрегати БНГ непорівнянні з їх еквівалентами в СНР. Структура БНГ є простішою, оскільки багато аспектів економічного аналізу, суттєвих для ринкової економіки, не мають такого значення для економіки централізовано керованої. Так, у БНГ основна увага приділяється аналізу потоків матеріальних благ, а водночас аналіз розподілу доходу та фінансових потоків є надзвичайно спрощеним. Джерела фінансування капітальних витрат у БНГ не визначаються, а категорія заощадження (така важлива у СНР) майже не відображається. На відміну від СНР аналіз наявності активів у БНГ надзвичайно обмежений. У БНГ немає секторного аналізу наявності активів, порівнянного з тим, що ми маємо в СНР, а національне багатство практично обмежується тільки виробничими матеріальними активами. Хоч теоретично БНГ і передбачав включення землі та деяких інших невиробничих матеріальних активів у національне багатство, але на практиці їх звичайно обминали мовчанкою через складнощі, пов’язані з оцінкою цих активів. Аналіз фінансових активів обмежувався у БНГ чистими вимогами усьому світу.

Проте це зовсім не означає, що обидві системи національного рахівництва є абсолютними антагоністами. Навпаки, між ними є багато спільного і насамперед у способі упорядкування й класифікації даних для отримання основних макроекономічних агрегатів. Так, в обох системах чітко визначається різниця між потоками і запасами; потоками продуктів і потоками доходів; доходами від виробництва і доходами, що отримані в результаті розподілу, та ін. Порівняльний аналіз СНР та БНГ допомагає статистикам країн з перехідною економікою ліпше зрозуміти концепції СНР і чіткіше виділити певні елементи БНГ, які не втрачають свого значення навіть і після впровадження СНР.

Це стосується передовсім матеріального балансу БНГ (балансу виробництва, споживання і нагромадження сукупного суспільного продукту). Цей баланс дуже схожий на рахунок товарів і послуг СНР за винятком того, що він обмежується потоками матеріальних благ і ґрунтується на властивих БНГ визначеннях економічного виробництва. Перетворення матеріального балансу на рахунок товарів і послуг потребує додавання потоків нематеріальних послуг (які враховуються в другому розділі БНГ одночасно з перерозподілом доходів). Важливо те, що значну частину даних, необхідних для складання цього рахунка, можна отримати з БНГ. Детальна схема матеріального балансу дуже нагадує схему таблиці ресурсів і їх використання в СНР.

Другою важливою таблицею БНГ є фінансовий баланс (баланс виробництва, первинного розподілу, перерозподілу і використання національного доходу). Він містить багато даних, необхідних для складання рахунків розподілу доходів у СНР і частково — для рахунка операцій з капіталом і фінансового рахунка. Ці дані потребують, однак, певних перегрупувань, щоб привести їх у відповідність з визначеннями СНР.

Варто ще раз нагадати, що розрахунки національного багатства обмежено в БНГ практично тільки виробничими матеріальними активами плюс чисті вимоги до іншого світу.

Перед порівнянням показників балансу народного господарства і системи національних рахунків слід насамперед розглянути їхні найважливіші концептуальні відмінності.

Головна (перша) така відмінність полягає в неоднаковому визначенні меж сфери виробництва суспільного продукту і національного доходу, що призводить до різних тлумачень таких категорій, як «споживання» і «перерозподіл».

Друга відмінність полягає в одиницях класифікації, що їх застосовують у рахунках виробництва, споживання та нагромадження СНР і в матеріальному балансі, а також різних (територіальних та національних) принципах реєстрації. У СНР у рахунках виробництва одиницею класифікації є установа (фабрика, завод), а в матеріальному балансі — підрозділ підприємства, однорідний з погляду складу продукції, технології та структури витрат (наприклад, промислова діяльність, будівництво, підсобне сільське господарство, галузі невиробничої сфери та ін.).

У БНГ існує територіальний принцип реєстрації, відповідно до якого у валовий продукт включають продукцію іноземних чи спільних підприємств, розміщених на території певної країни, але не включають продукцію вітчизняних підприємств, розміщених за кордоном. У СНР до національного продукту включають доходи від виробництва, одержані підприємствами і робочою силою цієї країни за кордоном, і виключають доходи від виробництва, які одержано іноземними одиницями на території цієї країни. Валовий продукт, однак, включає всю продукцію, вироблену підприємствами, розміщеними на території цієї країни, без огляду на те, кому вони належать.

Розглянемо детальніше відмінності у змісті окремих найважливіших показників балансу народного господарства і системи національних рахунків.

Основна відмінність валового суспільного продукту в БНГ від валової продукції в СНР полягає в тому, що в СНР до обсягу її разом з вартістю матеріальних благ включено вартість нематеріальних послуг як платних, так і безплатних. Крім того, у СНР до випуску (валової продукції) включено вартість відходів, одержаних в процесі переробки сировини та реалізованих на сторону, а в БНГ вартість таких відходів не включається до валової продукції. У системі національних рахунків продукція підприємств громадського харчування включає вартість переробленої сировини, а в БНГ вона визначається так само, як і щодо підприємств торгівлі, тобто без урахування вартості сировини.

Основні відмінності понять «матеріальні витрати» в БНГ і «проміжне споживання» у СНР пов’язані з різним визначенням виробництва. Проміжне споживання у СНР охоплює поточні «виробничі» витрати організацій і установ виробничої сфери на матеріальні блага та нематеріальні послуги, а також витрати підприємств сфери матеріального виробництва на нематеріальні послуги як додаток до витрат на виробництво матеріальних благ.

У БНГ витрати підприємств матеріального виробництва на нематеріальні послуги не включаються до матеріальних витрат, оскільки платежі за ці послуги вважаються перерозподільними потоками.

Іншою відмінністю є те, що витрати підприємств на матеріальні блага і послуги у зв’язку з наданням послуг соціально-культурного характеру, а також на службові відрядження у СНР відносять до проміжного споживання, а в БНГ — до національного доходу.

Витрати матеріальних оборотних коштів у БНГ входять до національного доходу, а в СНР — до проміжного споживання (за винятком втрат від паводку, пожеж та ін.).

Важлива відмінність проміжного споживання від матеріальних витрат полягає в тому, що в складі останніх у БНГ обліковується споживання основних виробничих фондів, а у СНР амортизація не включається до проміжного споживання.

Донедавна Україна складала БНГ, призначений для макроекономічного аналізу і управління централізованою плановою економікою. У цьому Україна має величезний досвід. Досить нагадати розрахунки українських учених 1923—1924 рр. (табл. 1.3), коли було визначено частку України в національному доході СРСР.

В Україні розрахунки національного доходу за БНГ робились трьома методами: виробничим, первинного розподілу та кінцевого споживання. У країнах Європи національний дохід розраховували за методологією СНР найчастіше тільки методом первинного розподілу.