Мікроекономічна теорія виробництва і витрат (2003)
7.3. Концепція мінімально ефективного масштабу виробництва та її практичне застосування
MES являє собою найменший обсяг випуску продукції, за якого підприємство може мінімізувати довгострокові середні витрати. На рис. 7.13 наведено можливі типи кривих довгострокових середніх витрат і відповідні їм MES. Мінімально ефективний масштаб виробництва є технологічним оптимумом довгострокового періоду. Зауважимо, що це не обов’язково оптимальний розмір випуску з погляду цільової настанови підприємства та його довгострокових економічних інтересів. Вивчаючи мікроекономічну теорію ринків продукції, неважко переконатися, що найчастіше максимальний прибуток досягається за інших обсягів. Але, безсумнівно, чим ближче реальний випуск продукції до точки технологічного оптимуму, тим ефективніше використовуються ресурси.
MES і структура галузі. Звернемося до рис. 7.13, а, д, е. Наявність на графіках протяжних відрізків, що відповідають постійній віддачі від зростання масштабів виробництва, вказує, що підприємства, які виготовляють істотно більший за MES обсяг продукції, також функціонують з мінімальними середніми витратами. У такій галузі можуть співіснувати і бути життєздатними і малі, і середні, і великі підприємства. Прикладами слугують торгівля, сільське господарство, побутові послуги, хлібопекарське, меблеве виробництво тощо.
У випадку, коли зростаючий ефект масштабу досить швидко вичерпує себе і різко змінюється спадним або коли спадний ефект масштабу виявляється починаючи з невеликих обсягів випуску, MES чітко виявлений (див. рис. 7.13, б, г). Галузь представлятиметься певною кількістю підприємств приблизно одного розміру. До цієї категорії галузей потрапляють швейна, взуттєва, деякі підприємства агропромислового комплексу.
За ситуації, коли явно виражена тенденція зниження витрат у міру зростання обсягів випуску, а точка, починаючи з якої виявляється спадний ефект масштабу, дещо віддалена (див. рис. 7.13, в), галузь представлятиметься невеликою кількістю великих підприємств. До таких галузей належать металургійна, автомобільна, аерокосмічна та інші галузі важкої промисловості, а також деякі підприємства легкої промисловості, що виробляють стандартизовану продукцію масового попиту.
MES і тип ринку. Нагадаємо, що під структурою ринку розуміють сукупність елементів, які визначають особливості його функціонування. У мікроекономічній теорії все розмаїття різновидів структур товарних ринків заведено зводити до чотирьох моделей: досконала конкуренція, монополія, монополістична конкуренція, олігополія. Однією з класифікаційних ознак для виділення типів ринкових структур є кількість продавців аналогічної продукції. На думку багатьох економістів, мінімально ефективний розмір виробництва визначає максимально можливу кількість ефективно функціонуючих підприємств, необхідних для задоволення ринкового попиту.
Показник мінімально ефективного масштабу виробництва може визначатися в натуральному вимірі, а також як відношення MES до місткості ринку або галузевого обсягу випуску, тобто у відсотках або частках одиниці.
У табл. 7.3, запозиченої з [28, с. 110] та адаптованої в контексті розглядуваного питання, наведено мінімально ефективні розміри підприємств, визначені на основі даних обстеження представницьких галузей семи промислово розвинених країн світу, а також частка (у відсотках) підприємств MES у національному попиті США.
У процесі іншого дослідження було встановлено, скільки у галузі має бути підприємств, щоб повною мірою використовувався ефект масштабу і задовольнявся ринковий попит. Зауважимо, що цей показник можна розрахувати за формулою
n=Q/q
де n — кількість підприємств у галузі;
Q — розмір ринкового попиту в разі ціни, рівної LRATCmin, у натуральному вимірі за період (найчастіше — рік);
q — обсяг випуску в натуральному вимірі, що відповідає мінімально ефективному масштабу виробництва.
Результати цього дослідження наведено у табл. 7.4.
Оскільки кількість підприємств — розмір цілочисельний, за аналізу та інтерпретації даних необхідно брати найближче ціле число. Варто звернути увагу на те, що спостерігається великий розкид у галузевому розрізі кількості підприємств, необхідних для повного використання ефекту масштабу (наприклад, щодо виробництва холодильників: США — 7,1 підприємства, максимальне значення, Швеція — 0,5 підприємства, мінімальне значення; щодо взуття: США — 532 підприємства, максимальне значення, Швеція — 23 підприємства, мінімальне значення). Невелика кількість підприємств, необхідна щоб цілком задовольнити попит, є передумовою існування олігопольного або монополізованого ринків, тоді як їх велика кількість характеризує тенденцію до конкурентності.
Життя показує, що в багатьох випадках існування висококонцентрованих олігопольних ринків не може бути виправдане посиланням на ефект масштабу. Так, у США, за даними табл. 7.4, для задоволення попиту на внутрішньому ринку і повного використання ефекту масштабу у виробництві пива має бути 29 підприємств, а у виробництві цигарок — 15. Проте на сьогодні чотири найбільші фірми з виробництва пива забезпечують 77 % усього внутрішнього споживання цього продукту, а чотири найбільші виробники цигарок контролюють 90 % внутрішнього ринку цигарок [3, т. 2, с. 64].
MES і природна монополія. Практика показує, що найменші витрати на одиницю продукції і, отже, найнижчі споживчі ціни за виробництва цілої низки товарів можуть бути досягнуті тоді, коли тільки одне підприємство цілком задовольняє ринковий попит. На рис. 7.14 показано, що єдина фірма може виготовляти Qм одиниць продукції за мінімальних середніх витрат АТСQм. Споживачі готові платити ціну Рм за кожну одиницю продукції. Оскільки ціна більша за середні витрати (Pm>ATCQm підприємство отримує прибуток. Якби той самий ринок поділили між собою два підприємства з обсягами випуску Qm/2 то витрати на одиницю продукції зросли б до ATCQm/2 і були б вищі за ринкову ціну Рм (ціна залишилася такою самою, оскільки сумарний обсяг продукції, що випускається двома підприємствами, дорівнює Qм). У такому разі обсяг випуску Qм є мінімально ефективним розміром підприємства.
Поява на ринку другого підприємства призводить до того, що обидва підприємства починають зазнавати збитків там, де одне могло б працювати з прибутками. Мабуть і споживачам краще у разі існування одного виробника. Тобто, навіть якщо технічно можливо мати два, три чи більше підприємств, економічно неефективно мати більше одного.
Ринок, що з найменшими витратами обслуговується одним підприємством, набув назви «природна монополія». В Україні до природних монополій наближаються компанії, що поставляють нафту і газ, електроенергію, виготовляють стратегічне озброєння, а на місцевому рівні — це послуги метрополітену, кабельного телебачення, комунальних служб.
MES як бар’єр «входу» на ринок. У деяких випадках навіть одне підприємство не в змозі цілком скористатися ефектом масштабу, оскільки розмір ринкового попиту менший за ефективний розмір підприємства. Звернемося ще раз до табл. 7.4. У Швеції щодо таких товарів, як пиво, цигарки, холодильники, мінімально ефективний масштаб виробництва більше місткості національного ринку. У такому разі для підвищення ефективності діяльності і повного завантаження виробничих потужностей ефект масштабу поєднується з ефектом розмаїття, під яким розуміють економію, що досягається в процесі розширення асортименту товарів і послуг.
TC(Q1,Q2)<TC(Q1,0)+TC(0, Q2)
Багатопродуктова економія на масштабі — це результат дії двох сил: однопродуктової економії на масштабі та економії на розмаїтті.
Рекордно низька собівартість продукції — природний економічний бар’єр для потенційних конкурентів.
В автомобільній промисловості США наприкінці ХХ ст. MES становив близько 300 тис. машин на рік. Оскільки компанії роблять, як правило, кілька моделей одночасно, вартість автомобільного заводу звичайно перевищує 3 млрд дол. Такий високий стартовий капітал є потужним бар’єром для «входу» потенційних конкурентів на привабливий ринок.
На закінчення підкреслимо, що тривалий період, у якому всі фактори виробництва розглядаються як змінні, — сугубо теоретична конструкція, проте вона необхідна для розуміння багатьох фундаментальних положень мікроекономічної теорії та обґрунтування стратегії розвитку підприємства на тривалий плановий період.
Ключові положення
На відміну від миттєвого періоду, в якому всі фактори виробництва постійні, і короткострокового, де частина факторів є постійною, а частина — змінною, у довгостроковому періоді всі фактори виробництва є змінними. Іншими словами, тривалість цього періоду така, щоб підприємство мало можливість змінити, у разі потреби, всі фактори виробництва — і капітального, і некапітального характеру, а галузь — кількість функціонуючих у ній фірм.
Оскільки всі фактори виробництва є змінними за визначенням, у довгостроковому періоді заведено виокремлювати тільки три види довгострокових витрат: сукупні (LRTC), середні (LRАTC) і граничні (LRМC).
Підприємство в будь-який момент часу має чітко визначений розмір виробничої потужності й у короткостроковому періоді пристосовується до рухливості ринкової кон’юнктури шляхом маневрування змінними ресурсами. За переходу в довгостроковий період змінюються розміри підприємства і відповідно розмір довгострокових сукупних, середніх і граничних витрат. Оскільки мікроекономічний аналіз витрат короткострокового і довгострокового періодів виходить з умов, що ціни на ресурси, їх початкова пропорція і техніко-технологічний рівень виробництва залишаються незмінними, остільки динаміка короткострокових витрат підприємства нового розміру підкоряється тим самим закономірностям, що й попереднього. У такому разі криві довгострокових сукупних (LRTC) і середніх (LRАTC) витрат огинають криві короткострокових сукупних (SRTC) і середніх (SRАTC) витрат.
Найважливішим фактором, що визначає конфігурацію кривих довгострокових витрат, є характер віддачі від збільшення масштабів виробництва. Якщо має місце позитивний ефект масштабу, довгострокові середні витрати знижуються, за постійного ефекту масштабу вони мають незмінний рівень, тобто описуються горизонтальною лінією, рівнобіжною осі випуску, а за негативного ефекту масштабу — зі зростанням обсягів випуску середні витрати зростають. Якщо для типового підприємства галузі характерна спочатку зростаюча, а потім спадна віддача від масштабу, то його крива LRАTC має дугоподібну форму. Її часто називають кривою вибору (або плановою кривою) довгострокового періоду; вздовж неї здійснюють вибір виробничої потужності підприємства. Однак варто пам’ятати, що зниження витрат на одиницю продукції з одночасним збільшенням обсягів випуску також має межі; будь-яка гігантоманія з часом зазнає поразки.
Результати емпіричних досліджень функцій витрат показують, що в окремих випадках крива довгострокових середніх витрат має не дугоподібну, а L-подібну або блюдцеподібну форму. Такі форми кривих витрат пояснюються не тільки дією віддачі від масштабу, а й співвідношенням темпів зміни виробничих та управлінських витрат. Наявність широкого плоского дна дає можливість підприємству мати певний діапазон вибору своїх розмірів за незмінного мінімального рівня довгострокових середніх витрат.
Довгострокова функція витрат описується різними типами рівнянь, кожне з яких відповідає тому або іншому характеру віддачі від масштабу. Дослідження і практика показують, що у разі розширення виробничої діяльності підприємства один вид віддачі може змінятися іншим, при цьому закономірності таких змін різні по галузях, так і по країнах. У таких випадках криву LRATC варто розбивати на ділянки, де чітко виявляється характер віддачі від масштабу, й використовувати відповідні формалізовані залежності для розрахунку параметрів довгострокових функцій витрат.
Функції короткострокових витрат мають ключове значення для визначення оптимальних обсягів випуску, що максимізують прибуток або мінімізують збитки, а на ринках недосконалої конкуренції — й цін; знання функцій довгострокових витрат необхідне для вибору мінімально ефективного розміру підприємства та обґрунтування стратегії його розвитку.
Мінімально ефективний масштаб виробництва (MES) являє собою найменший обсяг випуску, за якого підприємство може мінімізувати довгострокові середні витрати. MES залежить від характеру прояву ефекту масштабу, що визначає конфігурацію галузевої кривої довгострокових середніх витрат.
Мінімально ефективний масштаб виробництва визначає структуру галузі, тип ринку відповідного товару, в ряду галузей істотно впливає на концентрацію виробництва. Оцінка економічності масштабу необхідна не тільки для вибору мінімально ефективного розміру підприємства, а й для проведення ефективної урядової політики регулювання ринку, насамперед щодо діяльності монополій.
За вибору шляху розширення виробничої діяльності підприємству варто враховувати велику кількість факторів: усталеність попиту на продукцію; можливість появи товарів-субститутів і нових конкурентів; ціни на ресурси та їх динаміку; можливість зміщення акцентів у соціальній і техніко-економічній політиці; стан галузі тощо. Мікроекономічна теорія абстрагується від деяких із зазначених факторів, проте її висновки становлять методологічну базу формування виробничих систем і керування їх перетвореннями. В усіх випадках економічно ефективним способом виробництва будь-якого заданого обсягу продукції був, є і буде такий, що мінімізує альтернативну вартість використовуваних у процесі виробництва ресурсів.