Економічна інтеграція і глобальні проблеми сучасності (2005)

У міжнародних економічних дослідженнях поняття інтернаціоналізації є ключовим, а розуміння її багатопланової природи — визначальним. На макрорівні інтернаціоналізація являє собою процес розширення та поглиблення світогосподарських зв’язків завдяки підвищенню міжнародної мобільності факторів і результатів виробництва. Кількісно це характеризується випереджаючими темпами зростання міжнародної торгівлі та інвестицій порівняно зі зростанням загальносвітового валового внутрішнього продукту (рис. 1.1).

Зрозуміло, що це призводить до зростання експортної, імпортної та зовнішньоторговельної квот (на рівні національних економік) — табл. 1.1.

З погляду на національну економіку розрізняють внутрішню та зовнішню інтернаціоналізацію (табл.1.2).

Принципово важливим є вихід за межі національних економік не лише результатів і факторів виробництва, а й безпосередньо самого виробничого процесу. Цей феномен якісно динамізує фактори міжнародної економічної діяльності, ставить у центр дослідницького інтересу аналіз поряд з макро-, також мікрорівень взаємодії національних економік. На мікрорівні інтернаціоналізація являє собою процес залучення фірми до міжнародних операцій, якому притаманний переважно стадійний характер. Як правило, вирізняють три основних етапи: 1) початковий; 2) локальної ринкової експансії; 3) транснаціональний.

Існують два шляхи інтернаціоналізації — екстернальний та інтернальний (рис.1.2).

Екстерналізація — процес розширення міжнародної діяльності фірм завдяки використанню конкурентних переваг партнерів на зарубіжних ринках. Інтерналізація — процес створення внутрішньокорпоративних ринків через організацію власних філіалів, дочірніх компаній, а також шляхом придбання контролю над уже діючими фірмами, які функціонують у сферах «постачання — виробництво — збут», що цікавлять транснаціональні корпорації (ТНК). У цьому разі, за словами А.Ругмана, «внутрішньофірмовий ринок заміняє звичайний зовнішній ринок».

Отже, інтернаціоналізація являє собою певним чином структурований процес (рис.1.3).

З огляду на сутність інтеграційного процесу і особливості його розвитку в сучасних умовах можна, з одного боку, якісно охарактеризувати стадії (етапи) інтернаціоналізації, а з іншого — визначити її можливий кінцевий результат (рис.1.4).

На стадії початкової інтернаціоналізації національні економіки взаємодіють на основі розвитку традиційних форм міжнародних економічних відносин (МЕВ) — міжнародної торгівлі, міжнародного руху капіталу та робочої сили. Ці форми реалізуються відносно автономними національними господарськими суб’єктами. Регулювання МЕВ відбувається переважно на національному рівні, хоча певну роль (насамперед, координуючу) відіграють і міжнародні організації.

Рівень початкової інтернаціоналізації визначається: ступенем залучення національної економіки до системи міжнародних економічних відносин (якісний бік); питомою вагою і значущістю міжнародної складової у формуванні результатів економічної діяльності (кількісний бік).

Наприклад, у міжнародних економічних відносинах одних країн переважає торгівля товарами. Вони перебувають практично поза міжнародними потоками капіталу і через слабкість своєї національної грошової одиниці безпосередньо не включені до системи валютних відносин. Кількісним показником інтернаціоналізації для них є експортна (імпортна) квота. Інші країни одночасно з торгівлею провадять активну міжнародну інвестиційну діяльність і об’єктивно включаються до міжнародних валютно-фінансових відносин. Для таких країн кількісні показники інтернаціоналізації розраховуються як відношення експорту (імпорту) товарів, послуг, капіталу, робочої сили, доходів від валютних операцій до тих чи інших макроекономічних показників. Як масштабна експортно-імпортна, так — особливо — і міжнародна інвестиційна діяльність формують об’єктивні передумови транснаціоналізації. Необхідним стає також розвиток нових форм і методів міждержавного співробітництва.

В умовах, коли динамічно розвиваються процеси транснаціоналізації (на основі мікроінтеграції) і створюються торговельні інтеграційні угруповання (зони преференційної та вільної торгівлі, митні союзи), національні економіки вступають у стадію локальної інтернаціоналізації. Відповідно доповнюються і кількісні показники рівня інтернаціоналізації (кількість ТНК, масштаби і результати їхньої зарубіжної діяльності; ефективність участі у торговельних блоках тощо).

У стадії інтеграційної інтернаціоналізації перебувають країни, для яких характерні: а) превалююча роль ТНК у міжнародній економічній діяльності; б) взаємодія у межах зрілих регіональних інтеграційних угруповань (зони вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний союз). Для таких країн кількісні параметри інтернаціоналізації відображають не стільки вплив транснаціоналізації та регіональної інтеграції на стан і умови розвитку національних економік, скільки місце системно взаємопов’язаних економік у світогосподарській системі.

Зрозуміло, що окремі національні економіки перебувають на різних стадіях інтернаціоналізації. Більше того, «тріада» світової економіки протягом останніх трьох десятиліть включала як окремі, початково інтернаціоналізовані, так і локально, а потім інтеграційно інтернаціоналізовані національні економіки.

Зауважимо, що не лише потенційна економічна міць США, країн Західної Європи та Японії, а й домінування транснаціоналізації в періоди їхньої зовнішньоекономічної експансії поставили ці країни в «тріаду» сучасної світогосподарської системи. За сукупністю об’єктивних і суб’єктивних причин західноєвропейські країни на певному етапі свого розвитку зуміли поєднати можливості транснаціоналізації і регіональної інтеграції. Тепер ЄС — єдиний приклад реально інтегрованих національних економік.

Об’єктивно зумовлена логіка сучасного економічного розвитку динамізує як процеси транснаціоналізації, так і процеси регіональної економічної інтеграції. Показово, що США перейшли, а Японія переходить до інтеграційної стадії інтернаціоналізації.

Взаємовідносини країн розвиваються у трикутнику «національні економіки — транснаціоналізація — регіональна інтеграція» (рис. 1.5).

Розвиток форм регіональної інтеграції (зона вільної торгівлі  митний союз  спільний ринок  економічний союз) в умовах переважно глобальної орієнтації ТНК формує основу для переходу інтернаціоналізації до глобальної стадії. «Тріада» світової економіки, у структурі якої перебувають країни з різним рівнем інтернаціоналізації, трансформується у «тріаду» системно взаємопов’язаних національних економік (рис.1.6).

Значення «тріади» в глобальних умовах розвитку виявляється не лише в тому, що вона концентрує найбільші за масштабами потоки товарів та капіталів, створює безпрецедентне за розмірами й адекватне сучасним світогосподарським тенденціям поле діяльності для ТНК, а й у впливі «тріади» на всі інші національні економіки. Характерно, що цей вплив спричинює, з одного боку, включення національних економік у внутрішні ринки ТНК «тріади», а з іншого — втягує їх у процеси глобальної інтеграції. Переважаючими стають виробництво і розподіл однорідних за типом та якістю товарів і послуг у світовому масштабі, поширюється стандартизація і глобальна раціоналізація виробничо-технічних і маркетингових операцій. Зміцнюють свій вплив транснаціональні корпорації, які за стратегічною орієнтацією і масштабами діяльності переростають у глобальні. Важливо усвідомлювати, що провідні та успішні національні економіки є глибоко транснаціоналізованими. Це і США, Японія, провідні західноєвропейські країни з могутніми та численними ТНК, і, наприклад, Південна Корея з конгломератом всього шести ТНК, на яких тримається її внутрішня економіка і міжнародна конкурентоспроможність. Це, до речі, в близькій перспективі і Росія, де капітал пережив період надконцентрації, а 3 із 75 холдинг-компаній вже ввійшли, за оцінками Fortune, до 500 провідних корпорацій світу.

Водночас у межах зрілих регіональних інтеграційних угруповань формуються економічні зв’язки з пріоритетом наднаціональних інтересів, що сприяє вирівнюванню основних характеристик міжнародних ринків. Зазначимо, що, з одного боку, регіоналізм, посилюючи ринкову уніфікацію розвитку національних економік країн-учасниць інтеграційних угруповань, прискорює процес глобалізації. Особливо це виявляється в умовах, коли регіональна економічна інтеграція набуває рис континентальної. З іншого боку, регіональні інтереси можуть відволікати країни від діяльності за багатосторонніми зобов’язаннями, що виходять за межі інтеграційних угруповань, а «закритий» регіоналізм породжує протекціонізм щодо третіх країн (груп країн). Формуються умови для розвитку конкуренції між окремими регіонами і континентами.

На глобальній стадії інтернаціоналізації все більш важливу роль відіграють міжнародні економічні організації як Світова організація торгівлі (СОТ), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ), Міжнародна організація праці (МОП) та інші. Йдеться про глобальну інституалізацію розвитку, коли економічні взаємовідносини детермінуються у чотирикутнику (рис.1.7).

Логічним результатом розвитку інтернаціоналізації стане глобальна (світова) економічна інтеграція. Щоб визначити це поняття, вже замало навіть глибоких сучасних теоретичних уявлень щодо політичних, економічних, соціально-культурних та інфраструктурних передумов такої інтеграції, конче потрібно осмислити багатющу природничу й філософську спадщину минулого, особливо вчення про ноосферу В.Вернадського.

На початку третього тисячоліття відчутно проявляється тенденція до переходу економічної інтеграції на міжконтинентальний рівень, що якісно видозмінює тріаду світового господарства в напрямку глобалізації. Поки що на гіпотетичному рівні можна говорити про десинхронізований у часі, але суттєвий вплив на цей процес ключових ретроспективних тенденцій взаємопов’язаної транснаціоналізації та регіональної інтеграції. Зокрема, можна прогнозувати «згортання» транснаціоналізації та регіональної інтеграції стосовно кількості ТНК і нових міждержавних торгово-економічних блоків. Водночас слід очікувати нових хвиль створення стратегічних альянсів та злиття корпорацій (на мікрорівні) і поглинання континентальними інтеграційними угрупованнями численних регіональних та субрегіональних (на макрорівні).

Оптимістична оцінка вірогідності світової інтеграції як результату розвитку національних економік на об’єктивний основі інтернаціоналізації не має альтернативи. Крім суто економічних закономірностей світового розвитку вона зумовлена орієнтацією технологічних інновацій на прогресивні потреби людства; зростаючим освітнім рівнем суспільства в умовах всеохоплюючої комунікативності; неможливістю привласнення загальних (планетарних) ресурсів частиною людства; аналогічністю продукування і реалізації підходів, що можуть призвести до руйнації середовища життєдіяльності людей; історичним досвідом конфронтаційного розвитку.