Історія економіки та економічних учень (2005)
1.6. Греція
Осмислення цих відмінностей, їх філософська складова – задача мислителів античної Греції.
Цікавим є історичний факт. Скіфський мудрець, один з учасників діалогу мудреців, на репліку як він, варвар, може вчити мудрості греків: «привізним скіфським хлібом ви задоволені; чим же гіршим є скіфська мудрість?». Він же: »греки засуджують обман, а самі влаштовують ринки навмисно, для того щоб обдурювати один одного; і що в народних зборах у них вносять пропозиції люди розумні, а обговорюють і затверджують люди нерозумні.» На арені суспільного життя греків з’являється особистість, індивід. «Визволення особистості було великою духовною революцією, що сприяла зруйнуванню родового устрою й виникненню демократії. Об’єднаний з альтруїзмом, індивідуалізм став підвалиною нашої цивілізації. Це ядро християнства (полюби ближнього свого, а не полюби рід свій). Тут зароджується Європейська цивілізація». (К. Поппер. Відкрите суспільство, с.140).
Греція, її численні поліси-держави не могли бути зліплені за єдиним еталоном. Ці міста диференційовані за ступенем вступу в аграрну технологічну революцію, оскільки мають різні ґрунтово-кліматичні ресурси, різняться за традиціями та звичаями (поклоніння різним божествам), мають соціально-економічні та політичні відмінності. Тому тут два центри тяжіння: Афіни і конкуруюча з ними Спарта.
«Якщо ти не бачив Афін, ти просто пень, якщо побачивши, не був зворушений, – осел. А якщо біжиш задоволений, ти скотина» (Аристофан, с. 27).
Та частина держав-міст, де розклад родоплемінного устрою був не таким різким, були своєрідними союзниками Спарти. Пелопоннеські війни були кривавою драмою боротьби двох політико-економічних утворень. Створити союзи могли, із-за особливостей того часу, бути тільки доступними для огляду в просторі, а те чого не видно, те далеке. Проте вони громадяни не тільки полісів, але й Греції
Афіни – взірець рабовласницької демократії. Розквіт демократії зумовлений переважним впливом праці вільних виробників. «А якщо говорити про багатство греків і варварів, то афіняни одні можуть мати його в себе. Насправді, якщо будь-яке місто багате на корабельний ліс, куди воно збуватиме його, якщо не заручиться згодою того, хто панує над морем? Навіть, якщо якесь місто багате на залізо, мідь або льон, куди воно буде збувати це, якщо не заручиться згодою того, хто панує над морем» (Аристофан. Вид-во М.У., 1956, с. 11). Афіни – економічний і культурний центр Греції. «Держава мала матеріал, камінь, мідь, слонову кість, золото, ебенове дерево, кипарис, були й ремісники, котрі могли виробляти та обробляти його, були будівники, скульптори, ковалі, каменотеси, ювеліри по золоту та слоновій кістці, живописці, емалювальники, різьбярі, люди, які займалися перевезенням й доставкою цих речей як по морю – купці, матроси й лоцмани, так і по суші – каретники, візники, погоничі мулів; далі – канатні майстри, ткачі, сідельники, робітники, що прокладали дороги, та рудокопи, кожне ремесло, як полководець свою власну армію, мало своїх різноробочих і підмайстрів в артілях, котрі слугували знаряддям і живою силою службового значення. Попит розподіляв і сипав свої доходи. На будь-який, можна сказати, вік і на будь-які здібності». (Плутарх. Життєпис Перикла за Аристофаном», с. 12).
Наведений вище уривок з праці Плутарха говорить про наявність професійної зайнятості у виробництві (ремеслі, сільському господарстві), транспорті, торгівлі та сфері послуг. Поділ праці увійшов в життя афінян як об’єктивна реальність.
Землеробство піднімається на ступінь, коли вже культивуються озимі, ярові, є пар, використовуються добрива. Існує приватна власність на землю. Зростання чисельності населення змушує вести війни для захоплення рабів і колонізації земель для виробництва хліба.(1/3 хліба за часів Демосфена ввозили грецькі колонії Малої Азії, Сицилії, Південної Італії, Чорномор’я» (Рошер, «Наука про народне господарство», с. 115).
Хліб Афіни мали купувати. Це потребувало розвитку морського судноплавства, а значить інститутів страхування ризиків у формі високого товарного прибутку кредитних ресурсів. «В Греції 24–36% річних по морській позиці, проти 12–18% по звичайній позиці». (Воблий. Економіка страхування, с. 68).
Свобода заповіту допускала дроблення родових маєтків, що завдало удару по родовій знаті. До Салонівських реформ земля, що залишалася після смерті глави сім’ї, успадковувалася тільки родом померлого. Реформа Салона беззаперечно заохочувала підприємництво. Закони Салона забороняли вивіз зерна з Аттики, заохочували вивіз оливкового масла. Всі ці заходи сприяли прогресивному розвитку сільського господарства.
Політична реформа знищила привілеї знатних родів (спадкове право посідати високі посади). Всі афіняни були поділені за майновою ознакою на чотири розряди. До першого розряду належали ті, хто одержував зі своїх полів, садів та городів 500 медимнів (медимн = 52,5 л), до другого – 300, до третього – 200 (власники середнього достатку). До четвертого – решта. А в Римі сословне місце вже визначали гроші.
Реформа Салона має чітко виражену військову мету. Перші (за розрядом) мали обладнувати бойові кораблі, другі – служити в кавалерії, треті – в піхоті, четверті – гребцями на кораблях. Реформа віддзеркалює основу Афін – суспільство тримається на рабській праці, що добувається воєнними методами.
«Замість того, – пише Ф. Енгельс, – щоб по-старому жорстоким способом експлуатувати власних громадян, почали експлуатувати переважно рабів та покупців не афінян». (Походження землі і приватної власності, с. 120).
Греція дала світові філософів, котрі проголосили змінність світу. «Все рухається, ніщо не залишається на місці», «Двічі тобі не зайти в одну й ту саму воду», – говорить Геракліт. Незрілість відносин, у тому числі ринкових, породила філософію Платона. Платон – прибічник шляху розвитку, яким рухається Спарта, виходячи з того, що у плинному змінному світі не може бути знань. Зміни – зло, спокій – божественний. Піти від диференціації соціальної, яку несуть ринкові відносини та їхній найважливіший елемент – гроші, можна лише через скасування приватної власності, у тому числі і на гроші, і панування кастового поділу праці, можливо запозичується зі Сходу (індуїзм, буддизм).
Країна, що опинилася на стратегічно важливому географічному місці з точки зору обмінних (ринкових) умов, має розвиватися інтенсивніше ніж інші країни. Тут чинить вплив контакти різних цивілізацій. Для Афін це – Індійська цивілізація, яка має багате різнобічне духовне життя, її світогляд, а також матеріальна цивілізація. Цей зв’язок Схід-Захід йшов по Середземномор’ю: Греція, Карфаген. Карфаген – країна розвиненої матеріальної цивілізації, один із центрів торгівлі, культури. Боротьба с Карфагеном для Греції, а пізніше для Риму була боротьбою за панування на Середземному морі. Тут зливалися й перепліталися думки Схід-Захід. Світ Олександрії – сукупність всього того, що мало Середземномор’я «в ті часи давав невичерпно багатий світ ідей: християнських, іудейських, елліністичних, єгипетських» (К.Юнг. Психологічні типи, с. 42–43).
Афінська демократія – пов’язана з ринковими відносинами. Особиста свобода формує нову людину, котрій притаманні пошук нових рішень, оптимізм, віра в себе, у власну незалежність, партнерство, взаємозалежність і т.д. «Афіняни полюбляють будь-які нововведення, вміють швидко розібратися в обставинах, виконуючи те, що задумали; ви ж (звернення до спартанців) думаєте лише про те, як зберегти існуюче, та не спроможні придумати щось нове і виконати необхідне. Вони рішучі на противагу вашому зволіканню, вони люблять їздити до чужих країн. Ви звикли сидіти вдома» (Аристофан, с. 27).
Та є Греція Афін і є Греція Спарти, де економічні зв’язки того часу характеризуються пануванням натурального господарства. Розклад родоплемінного устрою ще не закінчено. Панує колективне рабство. Основна частина потреб сім’ї реалізується за рахунок сімейного виробництва (одяг, взуття, житло, знаряддя праці виробляються у сім’ї або общині).
Сучасник Платона Ксенофонт виходив з раціонального в економіці – турботі про ойкос, про домашнє господарство. «Дім – не стіни, а люди». Він, як і Платон, прихильник спартанського шляху.
Спартанські ілоти – власність держави. Вони постачальники зерна. Земля є власністю общини, держави, знатті.
Ксенофонт, через корисність як фактор, що визначає обмін, піддав аналізу поділ праці. Добро має велику корисність, якщо воно створено професіоналом – індивідом, котрий зайняв свою нішу у поділі праці. «Якщо людина робить усе сама, вона робить погані речі». Різко негативне відношення до поділу праці у Платона. Це все на батьківщині Європейської цивілізації. Але головне тут – формування нової людини.
Своє місце в історії економічних концепцій цієї епохи займає Аристотель – учитель Олександра Македонського. Македонський захопив багато країн, в тому числі Персію, але не зміг змінити менталітет персів; Аристотель – автор концепції про те, що природне – розумне, нерозумне – штучне. Природно, що корова народжує теля, неприродно, що гроші породжують гроші. А значить лихварство має бути засуджене як справа безчесна. Мораль еллінів – доблесть, мораль християнства – святість. Оскільки доброчесність – явище, породжене родоплемінними відносинами, воно зберігається в ментальності греків. Це є проявом розсудливості, могутності та мудрості.
Як глибокий мислитель Аристотель формує об’єктивність мінових відносин. «Немає обміну без рівності». Спільномірними в обміні благ він бачить гроші, які у нього – категорія не наукового дослідження, а хрематистики. Аристотель є прибічником приватної власності, Платон – колективної.
Цікавою є у Аристотеля характеристика потреб. Потреби – знання, знання удосконалюють їх. З природного, розумного робиться посилка: «Еллін керується розумом, а варвар – почуттям». Через те він і повинен бути рабом як робоча скотина.
У грецьких містах, і особливо в тих, головним заняттям яких була війна, будь-яка праця і будь-яка професія, які мали за мету грошовий заробіток, вважалися негідними вільної людини.
Ремісники стали городянами у деяких демократіях тільки у часи розкладу останніх...
Землеробство також вважалося справою рабською і займався ним якийсь підкорений народ...
...Будь яка дрібна торгівля вважалася у греків ганебною. Вона змушувала громадянина надавати послуги рабу, постояльцю, іноземцю і думка про це обурювала волелюбних еллінів, а Платон у своїх законах вимагає покарання для громадянина, який займається торгівлею…
Таким чином, грецькі республіки були в дуже скрутному положенні. Вони не хотіли, аби громадяни займалися торгівлею, землеробством, ремеслом, та не хотіли також, аби вони гаяли час у неробстві. Громадяни не мали жодних інших занять, окрім гімнастичних та військових» (Монтеск’е, с.195).
Автор робить ці висновки тільки на прикладі Спарти, її союзників, але цього не можна категорично стверджувати відносно Афін. Демократія Афін формувалася під впливом і ринкових зв’язків. Ринкові відносини потребують і створюють, як правило не колективне соціальне утворення, а індивіда підприємливого, цілеспрямованого, вільного від родоплемінної «пуповини». Тому Народні збори Афін та подібних до них міст-полісів – об’єктивна необхідність. Тут немає однодумності, немає однієї концепції. Тут боротьба думок, шкіл. Тут діалог. Тут народжуються школи: стоїків, софістів, гностиків, піфагорійців і т.д. Тут народжуються демагоги (народні вожді).
Ринкові відносини розвиваються в умовах постійних воєнних сутичок. Потрібні раби, а головне їхнє джерело – захоплення варварських територій і його населення.
Неминуче має з’явитися античний «люмпен» – пролетаріат, безпринципний, схильний до всіляких новин, який легко піддається на заманливі й нездійсненні обіцянки політичних демагогів.
Картину такого положення Еврипід дає у «Проситильнице»:
Три рода граждан есть: одни богаты,
Но бесполезны, алчностью полны;
Другие бедны, в средствах стеснены,
Но страшны и завистливы чрезмерно,
Грозят имущим злобными бичами,
Прельстятсь речами главарей негодных.
Из трех же партий города спасает
Лишь средняя, порядок охраняя,
Который город установит сам.
Невзрачный, хоть на вид, но храбрый муж,
Один из тех, трудами рук живущих,
Которые одни спасают землю.
Як видно, ідея середнього класу, як опори демократичної держави народжується в далекому античному минулому. Причому не у Спарті, а в Афінах. Також слід зробити висновок про те, що в певних історичних умовах, демократія породжує аморальність, психологічну й ідеологічну розбещеність. Культ Діонісія і культ Аполлона – реальна суперечність психологічного життя Афін. Їх відмінності і з’єднання це особливості грецького духу на відміну від західного, який народжений Християнством. У символі Діонісія зображено козла, як найбільш хтивої, брудної тварини, це не вівця – втілення чистоти та доброчесності.
В Афінах соціальне становище індивіда визначають гроші. Вони один з інструментів багатства, але багаті сповнені жадоби, а бідні погрожують заможним (вони страшні й надмірно заздрісні) злобними бичами, вони легко піддаються впливу політичних демагогів. Вони нічого не втрачають від війни. Морально-етичні норми міжособистісних стосунків втілює середній клас.
Як зазначалося вище, античні держави соціально структуровані: багаті, бідні, середній клас. Кожний із них має свої моральні особливості: багаті – жадібні й егоїстичні, люмпен-пролетарії – заздрісні, злобливі, ліниві, легко піддаються впливу демагогів, а середній клас – опора держави, але не має знань (за Аристотелем: середина – приналежність доброчесності). Знаннями володіють філософи. Тому їм належить взяти у свої руки управління державою. У Платонівській ідеї держави – є клас воїнів, які не мають майна. Він говорить: народна монета утворила багато нечестивого, а отримана від богів є чистою, у суспільстві громадян їм одним не гідно приймати, доторкатися до золота та срібла, обкладатися золотими й срібними речами а також пити з них. Є ще і третій клас, який зобов’язаний годувати місто. Тільки так зможуть врятуватися самі та врятувати місто. Платон намагався реалізувати цю ідею в Сіракузах, та ледь не поплатився за неї власним життям. Платон робить посилання на те, що ідея є відображення реальних речей. Він не матеріаліст і не ідеаліст. Він – об’єктивний ідеаліст. Вочевидь, це і відображає його позицію щодо місця і ролі ідеї у державному устрої у боротьбі зі «злом». «Зло» асоціювалося з недоброзичливістю, безсоромністю, заздрістю, радістю з чужого нещастя, а з дій це – крадіжка, вбивство, перелюбство.(Аристофан). Ці моральні особливості з новою силою розвинуться у Римі.
Ринкові відносини формують характер людини як основу його дій і мислення. Як стверджував Геракліт: «Характер – це доля». «Характер притаманний як індивіду, так і соціальній системі...Соціальний характер як специфічний спосіб, за допомогою якого енергія направляється у визначене русло… або енергія більшості людей даного суспільства каналізується в одному і тому самому напрямі, вони мають одну і ту саму мотивацію і, більше того, вони сприйнятливі до одних і тих самих ідей та ідеалів» (Фромм, с. 330).
«Стриманість замість споживання, ощадливість, повага до авторитету були для пересічного представника середнього класу не тільки чеснотами, але й велінням обов’язку. Структура характеру примушувала його з любов’ю робити те, що він повинен був робити заради цілей економічної системи. Сучасний соціальний характер зовсім інший, нинішня економіка стоїть не на обмеженні споживання, а на його подальшому розгортанні. Споживання не тільки перетворилося на жадану мету життя для більшості людей, але стало вважатися доброчесністю. Сьогоднішній споживач, котрий купує у розстрочку, видався б своєму дідові безвідповідальним і аморальним марнотратцем, дід видався б своєму онуці страшним скупердяєм» (Фромм, с. 332).
Ідеї коріняться у соціально-економічній структурі суспільства. Так свобода перетворилася на ідеї першорядної важливості для середнього класу у ході його боротьби проти обмежень, накладених на нього феодалами. «Особиста ініціатива» стала ідеалом капіталізму і вільної конкуренції в ХІХ столітті. Спільна праця і «людські стосунки» – ідеали капіталізму ХХ століття».
…Порядність «стала найбільш популярною нормою у капіталістичному суспільстві, оскільки чесність – основний закон вільного ринку, на якому товари і праця обмінюються без насильства і шахрайства» (Фромм, с. 334–335).
Особливе місце у досягненні цілі відіграє дисципліна. Тут доречно згадати урок із занепаду Греції.
«Жодна нація ніколи не зберігалась протягом багатьох поколінь, якщо не підкорялась (дисципліні, П.П.), обумовленій будь-яким видом постійної виробничої діяльності. З соціальної та інтелектуальної точки зору вони були вільними, але не навчилися правильно користуватися своєю свободою, у них не було самовладання, постійної наполегливості, рішучості. Вони мали всю ту швидкість сприйняття і готовність до нових ідей, які є елементами комерційної підприємливості, але не мали притаманній їй наполегливості у досягненні мети і терплячої стійкості» (А. Маршалл, т. 3, с. 152).
Європейська цивілізація зароджується в Античній Греції. Маленька країна – зосередження малих міст-полісів, що знаходилися в нескінченних воєнних зіткненнях, але таких, що об’єднали сили в боротьбі з Персидським царством чи навалою мідян. Вони дали світу всі форми політичного устрою: тиранію, народовладдя, демократію. Тут народились всі напрямки філософії наступних віків. Тут панувало мистецтво. Антична Греція вміла перемагати не тільки хоробрістю своїх воїнів, а й новими формами організації військових дій, високим рівнем патріотизму.
Греки – мореплавці, організатори нових прийомів ремісного виробництва. Вони будівельники, землероби, скотарі. У боротьбі з голодом вони сміливо відпливали до далеких земель організовуючи там міста-колонії, активно торгуючи з навколишнім світом. Вони увійшли в ринкові відносини – характерною рисою яких є активний пошук технічних, технологічних, соціальних і політичних рішень. Так формується нова людина – людина європейської цивілізації. Свою роль в становленні Європейської цивілізації відіграла Римська імперія.