Історія економіки та економічних учень (2005)

1.9. Християнство і підприємництво

Ринкові відносини в Римській імперії потворно специфічні. Елліни породили політичну демократію на вузькій економічній основі. Це демократія обраних, «не варварів», вона спирається на власність, на рабів, на економічну міць олігархів – вчорашню родоплемінну знать.

Ринкові відносини охоплюють торгівлю і в певній мірі ті ділянки суспільного життя, де є розподіл праці. Сфера обігу грошей невелика. Та вони вже можуть використовуватися як загальний платіжний засіб, як специфічна купівельна сила. Вона породжена не фізичною природою, вона – продукт нової народжуваної сили – міжособистісних економічних стосунків. Оскільки для еллінів і римлян природа – джерело мудрості, то на нові народжувані сили вони повинні дивитися як на щось неприродне, а значить нерозумне. Так з’являється хрематистика.

Обмін благами природний. Обмін потребує рівності. Рівність означає сумірність. Гроші – інструмент сумірності. Можна виправдати торгівлю, особливо між країнами. А значить, виправдати гроші – засоби обміну. Та гроші можуть бути і засобом зростання. Гроші при лихварстві породжують гроші. Але лихварство – заняття ганебне. Еллін грабує елліна. Але навіть в родоплемінній організації, присутня жадібність, корисливість. І це там, де взаємодопомога та взаємовиручка – справа честі, де відсутність допомоги і сприяння признається настільки брудним й соромливим, що потребує вигнання із роду (клану), що є рівнозначним смертній карі. Лихварство одне із самих непорядних занять. Одначе засудження лихварства звужує базу розвитку підприємництва. Підприємництву необхідний інвестиційне джерело – кредит. Але християнство народжується, розвивається в конкретному історичному середовищі. Це середовище – греко-римське, у тому числі і господарське життя, де лихварство набуває характер національного лиха, де під тягарем лихварських процентів розоряються вільні селяни, земельні помісні власники, орендарі, ремісники. Християнство засудило лихварство як один найтяжчих із семи гріхів – користолюбство. Враховуючи величезний вплив християнства на європейському просторі, така оцінка занять лихварством була рівнозначною вигнанню із раю. Тому її носієм став іудей, а не християнин або мусульманин. Християнство захистило селянина, ремісника від боргового рабства, але не від важкого тягаря сплати високого лихварського процента. Історичних умов для зростання підприємницької діяльності ще не існувало. Християнство вплинуло на такий елемент ринкових відносин, як формування ринкових цін. Римське право проголосило свободу договору продавця і покупця, тим самим надаючи свободу дій такому регулятору ринкової ціни, як взаємодія пропозиції та попиту. Ціна – стимулятор або швидкого розвитку або стагнації та банкрутства. Тут припускається порушення такої моральної категорії як доброчесність, первісної заповіді християнства – побажай іншому те, що ти побажав би собі.

Канонічне право намагається знайти лазівку для виправдання таких економічних міжособистісних відносин. Своє рішення вони знаходять у «справедливій ціні». «Справедлива ціна» – це не результат вільної гри ринку, вона встановлюється або державою, або торговими ремісничими гільдіями, або містами. «Справедлива ціна» повинна реалізувати одне з положень християнства про те, що Бог визначив кожному його соціальну станову роль (християнство тут запозичує індуїстське положення про касти, де реалізується земне призначення людини). Але «справедлива ціна» є кайданами на шляху прогресу.

Ця становість знаходила своє відображення в законах про розкіш, в законах, що регламентували особистісне споживання середньовічної людини. Французьке прислів’я говорить: «Духовенство служить державі своїми молитвами, дворянство – своєю кров’ю, а народ своєю працею».

Одначе в реальному житті з’являлися різні форми мінових операцій, що відходили від офіційно узаконених.

Так – можна було використати і грошову масу, що малася у наявності, на купівлю ренти, оскільки дохід від ренти не був гріховним. Можна було оптовий продаж товарів використати для одержання своєрідного процента на авансовану суму грошей шляхом накопичення суми між «справедливою ціною» і обсягом всієї продажної суми, можна було використати векселі. Поновлювалась така форма як римські товариства. Каноністи стверджували: там де є ризик, там є товариство (акціонерів).

Однією з найсуттєвіших помилок середніх віків було вчення «про непродуктивність капіталу», або «аксіом про безплідність капіталу» – заперечення продуктивності грошей.

Рання історія терміна «капітал» темна. Він не користувався популярністю. Меркантилісти визначали ним суму грошей, віддану в позику або суму грошей, які мав власник для віддачі у позику. І тільки у фізіократів уже має своє визначення – це накопичена цінність.