Історія економіки та економічних учень (2005)

10.1. Економічна концепція монетаризму М. Фрідмана

Світову історію другої половини XX століття можна розділити на три періоди 1945-1973 р., 1973-1989 р. і період після 1989 року.

Якщо перший період був роками стрімкого економічного росту, здійсненого за рахунок дешевих ресурсів (перш за все енергоресурсів) країн із традиційною економікою, а ці «дешеві ресурси» були регулятором імперіалістичної експансії індустріально розвинутих країн з ринковими відносинами, то в цей же час виникає й ефективно функціонує світова система соціалізму на основі централізовано-адміністративної економіки. Ці успіхи призвели до військового паритету двох систем. Протистояння цих систем використовували країни – колишні «придатки» індустріально-развинутих країн. Вони різко підняло ціни, насамперед на енергоносії, що негайно позначилося на витратах виробництва, транспортування. В умовах «холодної війни», підтримка військового паритету вимагала постійно зростаючих військових витрат, вимагала здійснення соціальних програм, спрямованих на соціальну гармонію партнерських відносин праці і капіталу, конкурентної надійності. Усе це відбувається в умовах появи і розширення індустріальних технологій, появи комп'ютера, використання ядерної енергії, біотехнології, фізики твердого тіла, успіхів хімії тощо.

Це прямувала науково-технічна революція. Її наслідком стало величезне розширення числа виробів, а звідси і проблема субститутів, приватних технологій, масштабних виробництв, транспортних рішень, що вимагали величезних капіталовкладень. Якщо кредити виступали двигуном індустріалізації XIX століття, то в умовах науково-технічної революції вони набувають особливо великого значення. З'являються і стрімко ростуть транснаціональні промислові, фінансові, кредитні утворення. Їхня міць виявляється більш могутньою, ніж потенціал окремих держав, в тому числі і нетрадиційній економіці.

Починається процес економічної інтеграції. У 1957 р. виникає Європейське Співтовариство, що потім перетворилося в Європейський Союз. Виникає і розширюється, практично на 2/3 Європи, нове державне утворення, привабливе своїм величезним потенціалом.

Виникає і військове об'єднання – НАТО. На противагу йому – Варшавський договір. Але саме до початку 70-х затверджується військовий паритет по самій грізній зброї – балістичним ракетам з ядерними боєголовками. Якщо на початок 60-х по цьому виду озброєння потенціал США був у декілька разів більший, то на початку 70-х на 1 американську ракету приходилося 1,06 радянських. Це були часи, коли в СРСР використовувалися ринкові інструменти (від який відмовилися пізніше). Науково-технічна революція стала могилою радянського соціалізму. Мільйони виробів чекали від центрального планового органа – Держплана розробки мільйонів матеріальних балансів, що було не розв'язуваним. А значить централізовано-адміністративна економіка повинна була піти з історичної сцени, як і її політичний варіант – однопартійність і ідеологічний – одноособове панування марксизму-ленінізму. Але на визначеному історичному відрізку вплив СРСР на світові події, у тому числі в соціальних, міжнародних, міждержавних відносинах був відчутним. Це був період хиткої стійкості рівноважного стану змагання двох економічних систем: ринкового господарства з вбудованою соціальною складовою і централізовано-адміністративної.

Свій вплив радянський соціалізм зробив на соціал-демократичний рух, активізуючи його боротьбу за соціальні зміни; «більше держави більше соціалізму» - не тільки гасло, але й керівництво до дії. Так у програмі Французької соціалістичної партії 1980 р. (що розірвала з капіталізмом), практичні рекомендації передбачали: а) упровадження соціалістичної системи планування й адміністративного керування; б) націоналізація великих промислових підприємств і банків, підвищення доходів низькооплачуваних верств працюючих; в) податки на надприбутки і представницькі витрати. Проте, реалізація цих положень призвела до різкого збільшення інфляції і девальвації франка, проблем із платіжним балансом і інших «негаразд», що призвело пізніше до відмовлення від цих програмних положень. Нині вона стоїть на позиціях неолібералізму.

Цікавий досвід соціал-демократичної робочої партії Швеції. Вона прийшла до влади в 1932 р. і лише в 1976-1982 р. і в 1991-1994 р. вона втрачала владні повноваження. Країна «демократичного соціалізму» в якої ринкове господарство виступає як пануюча форма економічного процесу. Немає – втручання держави у виробничу діяльність, немає панування державної власності. Але регулюється розподіл і перерозподіл національного доходу за допомогою податків і державних витрат.

Ці витрати в 1960 р. складали 33% ВВП, у 1970 – 45%, у 1982 – 67%. На початку 80-х настає епоха кризових явищ, сповільнилися темпи економічного росту, знизилася конкурентноздатність шведських товарів, підсилилися соціальні протиріччя, що скінчилося поразкою партії на виборах 1991 р. Повернення у владу з 1994 р. змінила багато в чому політику кінця 70-х початку 80-х. Вона стала більш консервативною.

Соціальна і виборча база соціал-демократії – робітники промисловості великих і найбільших підприємств. Але науково-технічна революція, соціальні і політичні зміни привели до різкого збільшення ролі малого і середнього бізнесу й індивідуальної трудової діяльності, колосального росту сфери послуг – а це вимагало зміни програм соціал-демократичних партій за умови збереження захисту інтересів тих верств, що були їх базою до цього, хоча їхнє розмивання стало реальністю (перекваліфікація, робота в нових сферах, власний бізнес).

Це нові явища відбилися у формулі: «Менше держави – більше соціалізму». Цей новий погляд знайшов своє відображення в маніфесті Г. Шредера - Т.Блера.

Як видно, політична ситуація стала грати не останню роль у впливі на економічні процеси. Виборець у демократичній державі, у відкритому суспільстві може серйозно коректувати економічну політику, економічну стабільність, він – інституціональний інструмент.

Як встановлено раніше, після закінчення першої світової війни починається епоха історичних експериментів. Утворення країн з централізовано-адміністративною економічною системою змінило міжнародні політичні і економічні відносини. Із світового ринку випав величезний його сегмент – це СРСР, Німеччина, Італія, Іспанія, де виникає централізовано-адміністративна система на основі приватної і корпоративної власності, політична влада в яких захоплена націоналістичними партіями. При цьому ці країни інтенсивно здійснюють мілітаризацію економіки. В Другій світовій війні країни централізовано-адміністративної економіки: Німеччина, Італія потерпіли нищівну поразку. Але СРСР стає однією з великих держав, що закріплює свої військові успіхи, затвердженням нової економічної системи в Польщі, Болгарії, Угорщині, Югославії, Чехословаччини, Румунії і окупованій частині Німеччини. Дезорганізація світового ринку підсилилися. Вже в 30-х роках конкурентна боротьба на ринках різко загострилася. Для торгових, фінансових, кредитних, коопераційно-виробничих зв'язків була потрібна перебудова, насамперед у грошовій системі. Вже в 1944 р. Бреттонн-Вудська угода офіційна зафіксувала катастрофу золотого стандарту. (А його фактична катастрофа відбулася 1929-1933 р.)

Створюються два міжнародних інститути – Міжнародний Валютний Фонд і Світовий Банк (МБРР). Їхня задача – організація порядку в міжнародній валютній системі, а також поява фіксованого курсу обміну валют країни (їхнє число сягає 44). Вони також були зобов'язані фіксувати цінність своєї валюти в золотих показниках, при цьому вони могли не обмінювати свою валюту на золото. Конвертацію на золото повинна була здійснювати тільки одна валюта – долар США (35 доларів за унцію золота).

Країни зобов'язалися не допускати девальвації, як інструмента конкурентної торгової політики.

Коректування ці рішення зазнали вже в перші роки після закінчення війни. «План Маршалла» фактично перекреслив роль Світового банку. Кошти на відновлення європейської економіки пішли із США. Це був план порятунку ринкової економіки Європи. Світовий банк став позичати гроші країнам, що розвиваються.

Між Бреттонн-Вудською і Ямайською угодами (1976 р.) фіксований курс вичерпує себе й офіційно проголошується змінний валютний курс.

Це були роки серйозних успіхів ринкової економіки і святкування кейнсіанської економічної концепції.

Катастрофа фіксованих курсів відбулася під значним впливом війни США у В'єтнамі. Інфляція в 1966 р. – 4%, а в 1968 р. – 9%. Зростання державних витрат стимулювало економічне зростання і в результаті збільшилися споживчі витрати на імпортні товари, а це різко погіршило платіжний баланс.

Бреттон-Вудська система могла працювати тільки до тих пір, поки темпи інфляції залишалися незначними і був відсутнім бюджетний дефіцит. Ці умови зникли. Настав час Ямайських угод, золото, як резервний актив, перестало функціонувати. У вересні 1971 р. президент Ніксон оголосив про припинення конвертації долара в золото.

Наступна війна у В'єтнамі (1973 р.) показала, що військовий потенціал США не переважає над потенціалом СРСР. Раніше були приведені дані про військовий паритет цих країн у ракетно-ядерному потенціалі. Це значить, що вплив США на політику країн «сировинних придатків» перестав бути вирішальним. Країни ОПЭК підняли в 4 рази ціни на нафту. У 1979 р. вони були підняті ще в 2 рази.

Підвищення цін на нафту обумовило появу на міжнародному фінансовому ринку величезних сум «нафтодоларів», що опинилися під контролем міжнародних банків. Це породило бум міжнародного кредитування, що закінчується в 1982 р. Тут крапка відліку фінансової кризи 1982 р. – початку епохи глобалізації.

Підвищення цін на енергоносії неминуче вплинуло на зростання витрат виробництва, а значить і на підвищення цін. Зростання споживчих цін за період 1974-1975 р. у Японії склало до 24%, у США до 11%, Англії – до 24%. Інфляційні процеси практично захопили всі країни за винятком соціалістичних країн.

Величезне безробіття на тлі інфляції і падіння виробництва обумовило появу нового економічного феномену – стагфляції (стагнація плюс інфляція). Що породило масу спорів про причини цього феномену.

Спроби використовувати кейнсіанські рецепти для боротьби з інфляцією не дали позитивного результату, оскільки змінилася економічна, технологічна, соціальна ситуація у світі. Відбувається відродження монетаризму.

Промислове виробництво в країнах ОЭСР впало на 13%, скоротився торговий оборот, погіршилися платіжні баланси.

Протистояння двох систем ввійшло у фазу «холодної війни» і це на тлі інформаційної технологічної революції, що розпочинається. Висока ставка відсотку залучила іноземних інвесторів в економіку США. Відбувається економічний підйом.

Як видно, проблема міжнародних валютних відносин повинна була привертати увагу економічної теорії.

Одночасно починається процес глобалізації. У 1957 р. на карті Європи з'являється Європейське економічне співтовариство, що перетворилося потім у Європейський Союз. Це співтовариство швидке розвивалося і до кінця 70-х воно уже виступало серйозним конкурентом США. Як говорив президент Ніксон, положення «вершника і коня» перестало існувати. До речі прийом до Союзу десяти малих східноєвропейських держав на початку XXI століття може змінити ситуацію. Їх економічна «неміч» буде тягти їх до США. Що може стати причиною розпаду цього об'єднання.

Процес глобалізації відбувається не тільки за рахунок регіональних об'єднань. Він відбивається насамперед в утворенні транснаціональних компаній.



Глобалізація веде до розширення вільної торгівлі, вона повинна зняти різного роду рудименти національної відособленості. Поле для неоліберальних концепцій розширюється. Але глобалізація несе нові ризики, має досить багато негативних наслідків. Одне з них – збереження влади національних урядів. Вони зберегли право на визначені рамки самостійності. Та ж азійська модель економічного росту здійснювалася при альянсі підприємництва й уряду.

Але у глобалізації є й інша сторона. Вона наднаціональна. ТНК може поставити будь-яку державу (за виключенням найбільших) в критичну ситуацію. ТНК як прояв глобалізації проводять підприємницьку політику на основі мінімізації витрат. Вочевидь при виборі території або створенні, або інвестуванні підприємства буде обраний район (держава, де ринок такого фактору виробництва як праця, особливо не капіталомісткі і ненауковоємні) матимуть більш низьку зарплату і слабкий профспілковий захист. З цього випливає що такі держави, як Німеччина, Данія, Голландія, Японія, США повинні або знизити життєвий рівень власників цього фактору або отримати зростаюче безробіття (не врятує зростання зайнятості через зростання сфери послуг, або платності суспільних робіт). Таким чином глобалізація веде до зміни положення «золотого мільярда» та в країнах Східної Європи, Південно-східної Азії, КНР, Індії. Такі наслідки процесу глобалізації, породженої світовим ринком.

Також очевидним є висновок про погіршення екологічної ситуації. Інвестування в виробництво в країнах, що не пройшли стадію індустріальної цивілізації, де залишається низькою заробітна плата, технологічна і перш за все енергетична складова також має параметри, далекі від сучасних норм. В пошуках рішення демографічної проблеми, економічні аспекти виробничих проблем підуть в тінь.

Вочевидь, концепція Кейнса створена на базі національних господарств, вже не може «працювати» в умовах глобалізації. Потрібна нова парадигма. Потрібна нова концепція.

Але головна складова глобалізації – це воля переміщення капіталу, його повновагого панування. Він здобуває характер планетарного явища. З історичної сцени кінця XX в. пішла централізовано-адміністративна господарська система, у якої, безсумнівно, були і позитивні сторони – проголошувалася загальна рівність, але рівність ще не є соціальною справедливістю. Але з погляду моралі, мотивації життєдіяльності принципи самореалізації, всебічного розвитку духовних цінностей займає в цій системі не останнє місце.

Людина людині – товариш і брат. Панування капіталу в глобальному масштабі затвердило практично єдину мету – одержання прибутку, особистий грошовий інтерес. Гроші стають мірилом людських досягнень. Кожен прагне до реалізації своїх власних інтересів, ставка виняткова на приватний інтерес.

Це нове, породжене глобалізацією панування капіталу, породило моральну кризу. Саме це ми бачимо в концепції Хайека, Чикагської школи. Соціальне, як говорить Хайек, мені невідомо. Таким чином, соціальна справедливість – багатовікове, вистраждане в умовах індустріальної технологічної революції виявилося поза межами ринкових відносин у фазі ствердження в планетарному масштабі. Змінюється механізм ринкових відносин, у торгівлі з'явилися супермаркети й інтернет-торгівля, немає підприємця – хазяїна невеликого магазина.

Але кардинальні зміни відбуваються у фінансовому капіталі. Глобалізація відбувається в умовах, коли мається її центр чи периферія – село. Центр: США, Європа, Японія, а село – країни, що розвиваються, у їхньому числі і більшість країн пострадянської системи. Розподіл цей умовний. Оскільки «азіатські тигри» змогли вирватися з цієї периферійної групи. Серйозну заяву на вихід робить Китай, Індія. У перспективі центр може переміститися в ці країни.

У грудні 1997 р. за посередництвом ВТО, близько 100 країн погодилися відкрити для зовнішньої конкуренції свої банківські, страхові ринки і ринки цінних паперів, що безсумнівно вдарило по національних інститутах, погіршуючи їхнє положення.

Світове господарство утворилося наприкінці XIX століття, воно було зруйновано першою світовою війною, коли виникає двополюсний світ, друга світова війна покінчила з такою її сполучною ланкою як золотий стандарт.

У 60-і роки виникає конгломератний бум – прояв ролі фінансового капіталу, що змінився.

Особливістю конгломератного бума є злиття у формі покупки прибуткових компаній з розрахунку прибутковості акцій. Таке злиття не було обумовлено технологічно-технічними причинами. Організуючим мотивом був доход на акцію.

Фінансовий капітал виступав у формі прямих інвестицій, портфельних, інвестицій корпорацій, а також інституціональних інвесторів у формі хеджевих фондів і інвесторів з фінансовими засобами інших людей. Ці останні працюють на ринках, де якщо ціни активів ростуть – вони інвестують, і навпаки, вилучають інвестиції, якщо ціни падають. Це породжує нестабільність – «стадну поведінку» – при настанні обвалу настає катастрофа.

На глобальних ринках величезна перевага МНК і фінансових інститутів фінансового центра, а периферія на останньому плані. Це веде до того, що вирватися з «порочного кола бідності» для більшості країн практично неможливо.

Міжнародний фінансовий капітал став відігравати вирішальну роль у долях окремих держав. Прірва між багатими і бідними країнами розширюється. Поряд з національними, соціальними протиріччями, панування фінансового капіталу породило міжнародне соціальне протиріччя – антиглобалістський політичний рух, серйозну загрозу міжнародної безпеки. Це знайшло своє відображення й у соціально-економічних концепціях.

Панування капіталу в умовах свободи його переміщення призвело до того, що економічна міць уряду піддалася трансформації. Якщо в 50-60-і роки модними були теорії «держава загального добробуту», породжені політикою перерозподілу національного доходу через податкову складову економічної політики, то свобода руху капіталу породила офшорні зони, відхід від оподатковування, а значить уряд нині поставлений в дуже скрутне положення з реалізацією своїх соціальних програм (Англія, Франція, Німеччина, Швеція, Австрія).

Якщо в останній третині ХІХ ст. Німеччина на шляху індустріального розвитку змогла при швидко зростаючій чисельності населення забезпечити найбільший рівень життя в Європі, то в умовах глобалізації цей шлях практично неможливий. Бідність чекає на населення цієї країни. Пошук рішень (Що робити?) – життєва задача будь-якої партії а значить будь-якого уряду. Вочевидь, Німеччина не може зайняти антикитайську, антиіндійську, антиросійську чи антиарабську позицію, бо вона може призвести до небажаних наслідків.

Цю ситуацію відбила концепція «третього шляху» Т. Блера і Г. Шредера, як прояв кризи соціал-демократичних концепцій, що будувалися на основі гарантованих позицій середнього класу.

Азіатська криза вдарила по цим чудесам соціал-демократії. Але азіатська криза захопила і такі країни як Аргентина, Бразилія, Чилі. Але він має і ще одну сторону. Азіатська модель росту ґрунтувалася і на ментальній рисі характерній для конфуціанства – сімейні узи – сімейний бізнес. Інтереси родини – вище за все.

Глобальне панування фінансового капіталу, його мобільність, його всеїдність, прагнення до прибутку, поховали цю ментальну рису. Ментальність знайшла своє відображення в японському менеджменті, втратила своє значення і породила як кризу японського менеджменту так і кризу японської економіки. Відмітимо, що Японія друга за кількістю, батьківщина багатонаціональних монополій. Взаємозв'язок національного і глобального відбиває специфіку національних умов для процвітання міжнародного фінансового капіталу.

Глобалізація фінансового капіталу випробувала концепції рівноважного розвитку ринкової економіки на основі ліберальної економічної політики. Класична і неокласична економічна теорія спиралася на раціональну основу пізнання, на досконалість знань. Але вже Хайек стверджує, що абсолютне знання на основі сучасної інформації не існує і неможливе. А виходить, рівноважного стану не можна досягти і в умовах централізованої економічної системи і тому тільки ринок може з найменшими витратами уникнути утрат від асиметрій, що виникають. Хоча Пригожин (Брюссельська школа) стверджує, що саме хаос породжує порядок. Але це означає, що теорія «економіки раціональних очікувань» повинна стати надбанням історії економічних вчень.

Глобалізація, збільшивши простір і глибину фінансових ринків, нестабільність не ліквідувала, а породила умови її безупинної нестійкості, стійкість у нестійкості.

Якщо в 30-х роках Кейнс порівнював ситуацію на фінансових ринках з конкурсом красунь, то в умовах глобалізації величезні суми, що вільно пересуваються по планеті, в умовах геополітичної нестабільності, відсутності інструментів вбудованих у ринок, нестабільність валютних курсів, процентних ставок стають повсякденністю.

Ілюстрацією нестабільності валютних курсів і їхніх наслідків є приклад із замовленнями японської авіафірми цивільних літаків «Боінг-747-400». Велику частину доходів фірма одержує в йенах. Так за замовленням 1985 р. на модель 747 (що повинні були бути поставленими в 1990 р.) ціна замовлення складала близько 100 млн. $. Курс обміну 1$=240 йен. Ціна замовлення в йенах складала 2,4 млрд. Фірма уклала угоду на 10 років, форвардну угоду на суму 3,6 млрд. йен. Але курс йени стосовно долара в 1994 р. склав 1$=99 йен. За раніше укладеною згодою, фірма розраховувалася з Банком за курсом 1$=240 йен. Ця угода принесла фірмі «Японські авіалінії» збиток у 450 млн. $ чи 45 млрд. йен. За оцінками валютних трейдерів, вона з 1988 р. втратила по цій угоді 1,5 млрд. $. Але якби ж ця історія була однією. Щодня відбуваються злети і падіння валютних курсів. Біля них гріють руки Сороси. «Є одна важлива область, де економічний аналіз зовсім не прийнятний. Я маю на увазі фінансові ринки» (Сорос)

Роль суб'єктивних представлень «ведмедів», «биків», гасла «пролетіти раніш кулі» значна. А як же із стабільністю валют?

У кредитних відносинах відбулися також серйозні зміни. Суб'єктивна оцінка в зв'язуванні «кредит-застава» – реальність. Цінність застави залежить від того, яку суму готовий позичити банк його власнику. Особливо це характерно у відносинах центра і периферії на постсоціалістичному просторі, де кредитні ризики дуже великі. А кредитний ризик веде до збільшення ставки відсотка. Тут відносини «дикого капіталізму», а Сорос називає його «бандитським капіталізмом».

Одним із проявів інформаційної технологічної революції є сфера комунікації. Тут якісний фантастичний ріст.

Сорос робить висновок: «Так що, саме мобільність капіталів, інформації і підприємницьких мізків – вирішальні фактори економічної інтеграції» (с. 237).

У цих складних, суперечливих умовах відбувається повернення в економічну теорію й економічну політику монетаризму. Дві підсистеми глобальної економіки: центр і периферія породили неминучість зростання ролі трансакційних витрат. Вони здобувають міжнародний характер.

Конвертація національних валют здобуває масовий і величезний характер. А валютні курси як уже було з'ясовано, раніше нестабільні, вони залежать від багатьох, не тільки економічних, але і політичних, соціальних і психологічних факторів. Вибір політики може обумовити величезні грошові втрати.

Тому поява нової інституціональної економічної теорії – продукт епохи.

В умовах інформаційної технологічної революції потрібна нова парадигма дослідження конкурентноздатності. Якщо в індустріальній технологічній революції Д. Рікардо висунув концепцію міжнародної торгівлі на основі порівняльних витрат використання регіональних переваг у виробництві тієї чи іншої продукції, його послідовники Фішер, Самуельсон виходять з одного фактора – праці, а потім з'являється концепція ресурсної достатності факторів. Може бути високою заробітна плата висококваліфікованих робітників, може бути відносно високим рівень відсотка при високій капіталомісткості, дороге керування, а фірма, окрема галузь якої-небудь країни виступає на міжнародному ринку як лідер, що забезпечує позитивні зрушення в платіжному балансі, у бездефіцитному бюджеті. Так Японія має довгий список галузей, фірм, продукція яких далека від міжнародних стандартів, але автомобільна, електронна, напівпровідникова, робототехніка, фотоапаратура, фотоматеріали забезпечують країні друге місце у світі за промисловому виробництву.

Країна не може бути лідером у всіх галузях, як це було з Англією до середини XIX століття, США для кінця XIX в. і першої половини XX в. Вступ в інформаційну технологічну революцію докорінно змінило картину процвітання окремої країни. На арену вийшла глобалізація у виді транснаціональних, багатонаціональних компаній.

У зв'язку з цим і змінилася сама концепція конкурентноздатності. Змінився вектор процвітання національної держави. «Країна має успіх у тих галузях, де її переваги як національної бази, мають вагу в інших країнах і де удосконалення і нововведення випереджають міжнародні потреби. Щоб домогтися міжнародного успіху, фірми повинні перетворити лідерство на внутрішньому ринку в лідерство на міжнародному. Це дозволяє підсилити переваги, отримані «вдома» за допомогою глобальної стратегії. Країни домагаються успіху в тих галузях, де вітчизняні фірми конкурують глобально, що заохочуються урядом, чи під тиском обставин. У пошуках детермінантів конкурентної переваги країн у різних галузях потрібно визначити умови в країні, які є сприятливими для успіху в конкуренції» (М. Портер. Міжнародна конкуренція, с. 89).

Одним із примітних явищ цього періоду є падіння ефекту масштабів. Відкривається широкий простір дрібному і середньому бізнесу. Зростає роль і значення людського капіталу, його відновлення.