Міжнародна інвестиційна діяльність (2002)

У сучасній економіці масштабна диверсифікована міжнародна інвестиційна діяльність формує усталені довгострокові передумови і чинники високоінтегрованого ефективного розвитку. На рівні національних економік міжнародні інвестиційні процеси проявляються, з одного боку, як експорт капіталу в різноманітних видах і формах (зарубіжне інвестування), а з іншого — як його імпорт (іноземне інвестування). Залежно від ступеня зрілості національної економіки, рівня її інтегрованості у світове господарство формується мікромотивація та макрополітика щодо зарубіжних та іноземних інвестицій.

Функцію акумулювання і ефективного перерозподілу інвестиційних ресурсів виконує міжнародний інвестиційний ринок, структура котрого знаходиться у постійному розвитку. Ключовим, найбільш масштабнім і динамічним його сегментом є міжнародний фондовий ринок. З одного боку він інтегрує позитив економічної глобалізації, а з іншого — стає ареною безпрецедентних фінансових потрясінь. Тому в сучасних умовах зростає роль регулювання міжнародної інвестиційної діяльності на національному, між- та наднаціональному рівнях. Особливої уваги потребує регулятивна інфраструктура фондового ринку.

Інтеграція національних ринків обумовлює необхідність стандартизації підходів до інвестиційного аналізу на основ міжнародної уніфікації інвестиційних моделей. Методи та інструментарій моделювання слугують за базу сучасного апарату аналізу інвестиційних процесів. Діяльність інвесторів тісно пов’язана з факторами макро- та мікроекономічного впливу.

На макрорівні інвестиційна поведінка господарських суб’єктів багато в чому залежна від циклів ділової активності, котрі у світовій теорії та практиці є важливими об’єктами дослідження і моделювання. Основними базовими апробованими моделями цього класу є цикли Кітчина, Кордратьєва, Джугара, Фріша, Хікса, Слутського, рівноважна модель Лукаса, модель реального циклу Лонга.

Прийняття інвестиційних рішень на мікрорівні має розвинуте теоретичне підґрунтя у вигляді моделей двох категорій: так звані класичні моделі (оцінки періоду окупності, сучасної вартості потоку платежів, внутрішнього коефіцієнту дохідності) і моделі інвестиційної діяльності в умовах невизначеності (оптимального портфеля інвестицій Марковіца, САРМ та їх модифікації). Найбільш інтегративною і практично значущою моделлю оцінки міжнародних інвестиційних проектів є модель скорегованої сучасної вартості.

Прийняттю міжнародних інвестиційних рішень повинен передувати синтез макро- та мікромоделей. Через їх адаптоване до реальних умов використання можливою стає розробка ефективних інвестиційних стратегій. Одночасно розвиток кон’юнктури сучасного міжнародного інвестиційного ринку, його глобалізація потребують швидкого реагування теоретичних досліджень на якісно нові явища і процеси, насамперед, стосовно динамічних змін ринків, що розвиваються.

Україна поступово включається в міжнародну інвестиційну діяльність. Незважаючи на відносно незначні масштаби іноземної і, особливо, зарубіжної інвестиційної діяльності, вона використовує всі доступні канали міжнародної інвестиційної взаємодії. Принципово важливого значення набувають питання не тільки збільшення обсягів міжнародного інвестування, але й більш складні проблеми оптимізації його структури і підвищення результативності.

Україна вкрай незадовільно використовує потенціал прямих іноземних інвестицій — найпродуктивніших і найбільш надійних в умовах зростаючої міжнародної фінансової нестабільності.

Прямі інвестиції в економіку України стримуються законодавчою і економічною нестабільністю, недосконалими методами приватизації привабливих об’єктів із залученням іноземного капіталу, бюрократією і корумпованістю у цій сфері. Для портфельних інвестицій недосконалою є регулятивна інфраструктура національного фондового ринку. Серйозні проблеми є і у взаємовідносинах України з міжнародними фінансовими організаціями.

Очевидною є непрозорість каналів іноземного інвестування. Ми практично не знаємо з ким із малих і середніх зарубіжних інвесторів нам слід мати справу, а з ким — краще не мати. Щодо крупних іноземних інвесторів, то навіть у тих небагатьох випадках, коли на ринок України приходять транснаціональні корпорації, ми можемо лише здогадуватись стосовно їх реальної стратегії.

При наявності (до останнього часу) чисельних державних і недержавних інститутів у нас майже повністю відсутній моніторинг реальної ефективності іноземних інвестицій — і прямих, і, особливо, портфельних.

Принципово важливим для перспектив розвитку нашої економіки є проблема нових зовнішніх запозичень в цілому: з одного боку вони необхідні у все зростаючих обсягах, а з іншого — Україна на сьогодні практично втратила доступ до міжнародного капіталу, який би вона могла залучити на вигідних умовах і використати на свій розсуд.

У контексті пріоритетного вирішення стратегічних макро- і мікроекономічних проблем міжнародного інвестування доцільно формувати державну інвестиційну політику України для забезпечення умов для економічного зростання.

Зазначимо, що в умовах економічної кризи іноземний капітал може на певний час стати практично єдиним фактором стабілізації і подальшого пожвавлення економіки без руйнівних соціально-політичних наслідків. У довгостроковій перспективі важливе значення має формування середовища, сприятливого як для внутрішніх, так і для іноземних інвесторів.

Стосовно обсягів та структури іноземного інвестування важливими є не тільки кількісні пропозиції (незначні інвестиції навряд чи здатні порушити безпечні для національного розвитку критерії іноземного впливу чи інвестиційний макробаланс в цілому), але й насамперед, якісні. Саме на якості іноземних інвестицій (тобто їх орієнтації у пріоритетні з точки зору і ефективності проекти), а також на якості і конкурентоспроможності товарів, вироблених завдяки реалізації цих проектів, слід акцентувати особливу увагу. Інакше Україна буде і надалі випускати нерентабельні товари (наприклад, металургійної та хімічної промисловості), котрі йдуть на малоприбуткові ринки (наприклад, Росії) переважно через бартерні схеми. Це унеможливлює капіталовкладення, достатні для оновлення виробництв і виходу на більш прибуткові зарубіжні ринки.

Подальша ефективна інтеграція національної економіки у світогосподарські структури повинна забезпечуватись активною зарубіжною інвестиційною діяльністю українських підприємств, що можливо за умов їх транснаціоналізації.

В умовах інтеграції України у сучасну світогосподарську систему важливо, щоби методологія обліку та аналізу інвестиційної діяльності базувалась на загально прийнятих у міжнародній теорії і практиці принципах і стандартах (МСБО). Розроблювані в Україні НСБО в цілому відповідають підходам до обліку інвестицій, що закладено в системі МСБО, хоча наявною є і певна національна специфіка.

На сьогодні НСБО задовольняють потреби користувачів стосовно обліку інвестиційних операцій. У перспективі важливо враховувати: по-перше, потреби розробки і впровадження НСБО щодо обліку інвестицій українських суб’єктів господарювання в дочірні та асоційовані компанії в процесі розширення масштабів активної транснаціоналізації української економіки; по-друге, тендеції, що формуються безпосередньо у сфері міжнародної стандартизації та уніфікації систем обліку та аналізу в процесі загальної інтернаціоналізації господарського життя.

Специфіка обліку спільних підприємств з іноземними інвестиціями проявляється в процесі: формування та внесення змін у їх статутні фонди; розрахунку і відображенні фінансових результатів діяльності та використанні прибутку; складання і надання фінансової звітності. Суттєві проблеми виникають, насамперед, в разі використання акціонерної форми створення нових СП або при викупі акцій діючих підприємств іноземними інвесторами. Як показує практика, в умовах недосконалого законодавства можливими стають різні методи “розмивання капіталу” при збільшенні статутного фонду АТ (шляхом додаткової емісії тощо). В результаті підприємство може отримати (втратити) статус “підприємства з іноземними інвестиціями”, а іноземний інвестор набути (позбавитись) прав контролю.