Кількісні методи в управлінні інвестиціями (2000)
6.1. ВИЗНАЧЕННЯ ПОРТФЕЛЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ
Робота Г. Марковіца пов’язана більшою мірою з інвестуванням в цінні папери. Та попри те, що інвестиції в цінні папери (ЦП) мають специфічні особливості, теоретичні підходи Г. Марковіца до аналізу інвестиційних портфелів можуть бути поширені і на ширші категорії інвестиційних проектів.
Портфель являє собою набір різних цінних паперів (проектів) і рішення інвестора про вкладення грошових коштів у конкретні цінні папери (проекти) еквівалентно до вибору оптимального портфеля з набору можливих портфелів. Тому подібну проблему часто називають проблемою вибору інвестиційного портфеля.
Ухвалюючи рішення про інвестування в цінні папери (проекти) в певний початковий період, інвестор має на увазі, що прибутковість ЦП (проекту) і відтак прибутковість портфеля в майбутні періоди невідомі. Проте інвестор може оцінити сподівану (чи середню) прибутковість різних ЦП (проектів), виходячи з деяких припущень, а потім інвестувати кошти в ЦП (проект) з найбільшою сподіваною прибутковістю.
Г. Марковіц зазначає, що це буде загалом безрозсудним рішенням, оскільки типовий інвестор, хоч і бажає максимізувати прибутковість, проте хоче, щоб ця прибутковість була настільки визначеною, наскільки це можливо. Тобто інвестор, прагнучи одночасно максимізувати сподівану прибутковість і мінімізувати ризик, має дві суперечні одна щодо одної мети, які повинні бути збалансовані при прийнятті рішення про інвестування.
Тож інвестор повинен вважати рівень прибутковості, пов’язаний з будь-яким з портфелів, випадковою змінною. Такі змінні мають свої характеристики, одна з яких — це її сподіване (чи середнє) значення, а друга — стандартне відхилення.
Сподівана прибутковість може потрактовуватися як міра потенційної винагороди, що пов’язана з конкретним портфелем, а стандартне відхилення — як міра ризику. Після того, як кожен портфель досліджується з погляду потенційної винагороди і ризику, інвестор має вибрати найвигідніший для нього інвестиційний портфель.