Міжнародний ринок грошей і капіталів

Під міжнародними фінансовими інститутами розуміють валютно-кредитні й фінансові організації. До першої групи таких організацій відносять інститути, які мають світове значення – МВФ і групу МБРР, а також МБРР. Їх значення обумовлене посиленням інтернаціоналізації господарського життя, утворенням потужних промислових і банківських об’єднань, які здійснюють у великих масштабах міжнародні операції. Основною метою такого роду організацій є об’єднання зусиль країн світового співтовариства з стабілізації міжнародних фінансів і кредитно-фінансового регулювання.

Міжнародний валютний фонд (МВФ), хоча і не зміг зберегти Бреттон-Вудську валютну систему, однак зміг перетворитися в міжнародний кредитний ринок для країн, які мають труднощі в області платіжного балансу. На перших порах в якості кредитного інституту він грав скромну роль. Ситуація змінилась у 80-і роки, коли відбулося різке збільшення його кредитної діяльності. У відповідності зі статутом Фонду для кожної країни встановлюється квота, величина якої залежить від розвитку економіки і результатів переговорів. Країна-член МВФ переказує в його розпорядження чверть своєї квоти у золоті, а решту – в національній валюті. Сьогодні число його членів досягло 181, основними учасниками МВФ є високорозвинені країни, на частку яких припадає 60% суми квот (США – 17,7%), Німеччина, Японія (по 5,5%), Великобританія та Франція (по 4,9%), Саудівська Аравія (3,4%), Італія і Канада (по 3%), Росія (2,9%). В останні роки зростає питома вага нафтовидобувних країн, насамперед Саудівської Аравії. Збільшення квот різних країн породжує переглядання ступеня їх впливу на його діяльність. Фактично США втратили монопольне право визначати його політику, і вимушені узгоджувати її з країнами Європи та Японією. Посилюється вплив країн, що розвиваються. В доповнення до власного капіталу фонд залучає і позичені кошти.

Фонд функціонує як міжнародний кредитний кооператив, який надає на певних умовах позики своїм членам, що знаходяться у важкому економічному стані. Він видає кредити офіційним органам країн, звичайно центральним банкам чи міністерствам фінансів для покриття дефіциту платіжного балансу і структурної перебудови економіки. При вирішенні питання про надання кредиту країна-реципієнт повинна передати у розпорядження Фонду таку кількість власної валюти, яка була б рівна вартості отримуваних валют. При поверненні відбувається зворотна процедура: боржник перераховує у Фонд суму в конвертованій валюті, величина якої дорівнює раніш отриманій. Ця операція отримала назву продаж з поверненням платежу.

Основна частина кредитів (більше 90%) надається країнам, що розвиваються і країнам з перехідною економікою (колишнім соціалістичним). Кожна країна може отримати кредит від МВФ без будь-яких умов і попереднього вивчення її економічного стану в розмірі 25% своєї квоти. Перевищення цього рівня супроводжується досить жорсткими умовами і вивченням стану країни-прохача. Разом з тим він також пов’язаний з величиною квоти. Наприклад, квота Росії складає 7 млрд. доларів. Отримати вона може в якості кредиту, як країна з перехідною економікою, 350% величини її квоти. При вирішенні питання про надання позики керівництво Фонду обговорює з державами-позичальниками їх стабілізаційні програми, які повинні бути направлені на подолання інфляції, скорочення дефіциту держбюджету, послаблення протекціоністської політики тощо. Як правило, умови Фонду досить жорсткі (відмова від дотацій та субсидій підприємствам і населенню, згортання багатьох соціальних програм, зниження життєвого рівня) і обов’язкові для виконання. Саме ця обставина викликає гостру критику з боку суспільних та політичних діячів країн-позичальників. Прикладом може служити постійна різка критика дій МВФ з боку частини депутатів Верховної Ради. Разом з тим, отримання кредитів Фонду полегшує країні доступ до джерел фінансування, оскільки говорить про її платоспроможність.

Значна роль МВФ у регулюванні міжнародних валютних відносин шляхом випуску додаткових ліквідних засобів (СПЗ), тобто він виконує деякі функції міжнародного емісійного банку. Крім того МВФ створює різноманітні спеціальні фонди компенсаційного характеру у зв’язку з непередбаченими обставинами, різким збільшенням зовнішнього боргу країни чи структурними перетвореннями в економіці. Фонд не тільки надає кредити, але й допомагає отримувати їх у промислово розвинутих країнах, інших міжнародних і великих комерційних банках.

Значний обсяг кредитів можна отримати у міжнародних банкіах розвитку. Така форма фінансування використовується під певні види проектів. Ці банки можуть надавати гарантії, що відкриває доступ до кредитів на ринках приватних капіталів. Центральне місце в цій сфері фінансування займає Група Світового банку, яка включає Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) і його два відділення: Міжнародну фінансову корпорацію (МФК) і Міжнародне агентство з гарантування інвестицій (МАГІ), а також Міжнародну асоціацію розвитку (МАР).

МБРР був створений разом з МВФ у 1944 році з метою відновлення і реконструкції світової економіки. Його капітал складається з внесків урядів більш як 150 країн. Кошти для фінансування банк формує за рахунок позик на світовому ринку капіталів, а також надходжень по попередніх позиках та власних доходах. В сучасних умовах основні зусилля банку направлені на підтримку країн, що розвиваються. МБРР надає позики у конвертованій валюті урядом для розвитку економічної інфраструктури. Позики повинні повертатися в тих же валютах, в яких вони були надані.

МАР була створена у 1960 році як частина групи Світового банку з метою надання фінансової підтримки найбіднішим країнам світу на більш легких та вигідних умовах в порівнянні з МБРР. Фонди МАР формуються із внесків високо розвинутих країн, а також доходів МБРР. Термін кредиту складає 40-50 років без процентів, і борг починає сплачуватись після десятирічної перерви.

МФК була створена у 1956 році. Вона юридично і фінансово відокремлена від МБРР. Головними завданнями МФК є, по-перше, спільно з приватними інвесторами надання ризикового капіталу в формі акціонерних позик приватним компаніям; по-друге, заохочення розвитку місцевих ринків капіталу за допомогою резервів і гарантій; по-третє, стимулювання міжнародних потоків капіталу посередництвом надання фінансової й технічної допомоги фінансовим компаніям. Діяльність МФК орієнтована переважно на надання допомоги приватному сектору у країнах, що розвиваються.

МАГІ було створено у 1988 році для організації інвестицій в акціонерний капітал країн, що розвиваються. Воно надає гарантії від некомерційних ризиків, консультує уряди, організовує зустрічі з питань інвестування між зацікавленими сторонами.

Разом з Світовим банком існують регіональні й національні банки розвитку, які виконують ті ж функції, що й МБРР. В Європі найважливішим регіональним банком є Європейський Інвестиційний банк (ЄІБ), заснований Європейським співтовариством з метою сприяння інвестиційним проектам країн Спільного ринку посередництвом надання гарантій та позик. Банк фінансує приватні й державні проекти не тільки країн Європи, але й інших країн, зв’язаних з Європейським союзом. У 1990 році був створений Європейський банк розвитку і реконструкції (ЄБРР) зі штаб-квартирою у Лондоні для сприянні переходу колишніх європейських соцкраїн до ринкової економіки і розвитку приватнопідприємницької ініціативи. На відміну від МБРР він надає підтримку не стільки урядам, скільки конкретним підприємствам під певні проекти. ЄБРР є молодим міжнародним фінансовим інститутом. Його засновниками виступають біля 60 країн Європи, Америки і Азії, а також ЄС та ЄІБ. Країни-члени ЄС і ЄІБ мають квоту у статутному капіталі 51%, решта країн Європи, включаючи східноєвропейські – 13%. Найбільшими частками володіють США (10%), Німеччина, Італія, Франція, Великобританія, Японія (по 8,5%) і Росія (4%). Сьогодні найбільшим користувачем коштів банку є Росія.

ЄБРР діє і як комерційний, і як інвестиційний банк. Основними об’єктами його кредитування є приватні фірми (не менше 60%). Позики надаються на 10 років для підприємств і на 15 років для проектів розвитку інфраструктури (енергетика, телекомунікації, транспорт, фінансовий сектор) за ринковими ставками (звичайно ЛІБОР) з додаванням деякої маржі. Він бере участь в спільних операціях з іншими фінансовими установами.

В Латинській Америці діють п’ять регіональних банків, в Азії й Африці також є власні банки розвитку. Це пов’язано зі зростанням ролі країн, що розвиваються, у світовій економіці, необхідністю вирішення специфічних регіональних завдань і загальною тенденцією до інтеграції. Однак ці банки в значній мірі залежать від промислово розвинутих країн і в першу чергу США та Японії, яким належить значна частина капіталу. Серед міжнародних фінансових інститутів особливе місце займає Банк міжнародних розрахунків (БМР), основною функцією якого є взаємодія з центральними банками при проведенні міжнародних фінансових операцій.