Міжнародний ринок грошей і капіталів
9.1 Мета створення фонду і його інституційна структура
Міжнародний валютний фонд має статус спеціалізованого закладу ООН. Це положення йому було надано внаслідок підписаної з ООН угоди, яка була затверджена Радою управляючих МВФ і Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй. Однак, не дивлячись на досить високий рівень сторін, які домовлялися, ця угода для Фонду носить обмежувальний характер. Справа в тому, що за вимогою США в неї був включений пункт, який позбавляв ООН права робити рекомендації Фонду з приводу валютної політики, яку він проводить. Тому фактично Міжнародний валютний фонд служить незалежною від ООН інституційною основою міжнародної валютної системи.
В загальному плані Міжнародний валютний фонд призначений для регулювання валютно-кредитних розрахункових відносин між державами-членами і для надання їм фінансової допомоги у випадку виникнення валютних ускладнень шляхом надання короткострокових позик в іноземній валюті. В рамках цієї загальної великої мети у Фонду є ряд конкретних цілей.
По-перше, важливим завданням МВФ є політика в області підтримання паритетів валютних курсів. Згідно з статутом МВФ повинен підтримувати стабільність валют і упорядковані валютні відносини між країнами-членами, а також перешкоджати девальвації валют з міркувань конкуренції. За початковими правилами країна, яка вступала в Міжнародний валютний фонд, повинна була узгоджувати з ним офіційний паритет своєї валюти в золоті чи доларах США і не допускати відхилення офіційних валютних курсів більше, ніж на один відсоток. Змінити офіційні валютні паритети держави-члени могли тільки шляхом узгодження з керівництвом Фонду. Але пізніше під натиском стихійних сил світового ринку МВФ відмовився від системи фіксованих валютних курсів.
По-друге, Міжнародний валютний фонд надавав допомогу в створенні багатосторонньої системи платежів по поточних операціях між країнами-членами. При цьому він проголосив необхідність усунення обмежень на трансферт валюти. Фонд стверджує, що валютні обмеження перешкоджають розвитку світової торгівлі. Тому країни-члени повинні були до закінчення перехідного періоду відмінити валютні обмеження по поточних операціях. В цій акції більше всього були зацікавлені носії великого капіталу, діяльність якого давно перетнула національні кордони. Проте цю вимогу виконала тільки приблизно одна третина членів фонду, а решта продовжують їх зберігати до сьогодні.
Третім завданням Фонду є надання країнам-членам кредитів в іноземній валюті, які могли б дозволити їм виправити порушення рівноваги їхніх платіжних балансів, а також скоротити тривалість і рівень незбалансованості міжнародних платіжних балансів країн-членів МВФ.
По-четверте, в якості головного завдання своєї економічної політики Фонд вважає необхідним сприяти розширенню і збалансованому зростанню світової торгівлі з метою підтримання високого рівня зайнятості, а також для розвитку виробничого потенціалу всіх членів цієї організації.
По-п’яте, при створенні Міжнародного валютного фонду передбачалось систематичне проведення консультацій по валютних проблемах, створення постійного механізму, призначеного заохочувати співробітництво в області валютної політики.
Таким чином, виходячи з намічених цілей, основні функції Фонду зводяться до того, щоб виконувати узгоджений країнами-членами кодекс поведінки у питаннях міжнародної валютної політики і міждержавних платіжних оборотів, надавати фінансову допомогу для подолання дефіцитів платіжних балансів, проводити консультування і всіляко заохочувати міжнародне співробітництво в області валютної політики.
На діяльність МВФ суттєво впливає еволюція структури світового господарства. За час, який пройшов з моменту створення цієї організації, у світовій економіці відбулися суттєві зміни. Найбільш важливими з них є такі:
- одночасно у світовій економіці спостерігалось значне зростання питомої ваги країн Західної Європи та Японії й перетворення їх у великі конкуруючі з Сполученими Штатами Америки центри;
- у 60-70-ті роки відбувся остаточний розпад колоніальної системи і формування багаточисленних суверенних держав, які стали потім повноправними членами Міжнародного валютного фонду;
- нарешті, в кінці 80-х – початку 90-х років світ став свідком глибоких політичних і соціально-економічних перетворень в країнах Східної Європи і на території колишнього Радянського Союзу.
Всі ці світогосподарські зміни знаходять своє відображення у формуванні та трансформації механізму Фонду, служать орієнтиром для перегляду багатьох засад його функціонування – організаційної структури, системи квот країн-членів, спостереження за їх економічною політикою, кредитної діяльності, регулювання міжнародних валютних відносин тощо. Проте, як би не змінювались світогосподарські умови, членство в Міжнародному валютному фонді залишається відчиненим для будь-якої країни, здатної і готової виконати пов’язані з цим певні зобов’язання.
Міжнародний валютний фонд має розгалужену інституційну структуру. В найбільш загальному вигляді вона складається з трьох великих блоків, деякі з них мають більш дрібні підрозділи. Ось як виглядає макроструктура МВФ:
1. Рада керівників, Тимчасовий комітет, Комітет з розвитку.
2. Виконавчий комітет.
3. Директор-розпорядник.
Провідне місце в інституційній структурі МВФ належить Раді керівників (Board of Governors), в якій кожна країна представлена керівником і його заступником. Звичайно, у більшості випадків керівники Фонду – це міністри фінансів чи голови центральних банків, або ж особи такого ж службового рівня. Керівники збираються один раз в рік на сесії, на яких обговорюється діяльність Фонду. В компетенцію Ради керівників входить рішення таких принципових питань діяльності МВФ, як прийом нових країн-членів, виключення старих членів, перегляд і визначення розмірів квот, розподіл чистого доходу та вибори виконавчих директорів.
Міжнародний валютний фонд – породження сучасної ринкової системи. Він утворений за типом акціонерного товариства, і тому кожна країна-учасниця може впливати на його діяльність залежно від її частки в загальному капіталі. Під час голосування діє принцип взваженої кількості голосів (voting powez): кожна країна незалежно від величини її внеску в капітал Фонду має 250 базисних голосів плюс по одному голосу на кожні 100 тисяч грошових одиниць її частки в цьому капіталі. Крім того, в окремих випадках країни-кредитори додатково отримують один голос на кожні 400 тисяч доларів позик, які надані ними на день голосування, за рахунок відповідного зменшення числа голосів країн-боржників.
Рішення в Раді керівників, як правило, приймаються простою більшістю голосів за умови подання за них не менше половини голосів. Проте деякі рішення вимагають кваліфікаваної більшості в 70%, а найбільш важливі рішення вимагають максимально високої кваліфікованої більшості в 85%. За станом на кінець 1997 року найбільшу кількість голосів мали США – 17,7% від загальної кількості голосів, Німеччина і Японія – по 5,5% голосів, всі країни Європейського Союзу – більше 26%, Росія – тільки 2,9%. Такий розклад голосів надає вирішальне слово в управлінні діяльністю Міжнародним валютним фондом країнам, які вклали в нього найбільші суми.
Одним з важливих підрозділів Ради керівників є Тимчасовий комітет з питань міжнародної валютної політики (Interim Committee of the Board of Governos on the International Monetary System). Цей комітет був створений у 1974 році. Він виконує функції дорадчого характеру. Зокрема, комітет здійснює спостереження за регулюванням і адаптацією міжнародної валютної системи, включаючи постійну дію пристосувального процесу та зміну в області глобальної ліквідності, й у зв’язку з цим оцінює явища, які відносяться до передачі реальних ресурсів країнам, що розвиваються. Тимчасовий комітет розглядає також пропозиції про внесення поправок до статей угоди про створення МВФ. Крім того, Тимчасовий комітет готує рекомендації для Ради керівників з прийняття заходів, що здатні протидіяти раптовим змінам, які можуть загрожувати міжнародній валютній системі. Сам же Тимчасовий комітет не має повноважень для прийняття рішень, які передбачені статутом Міжнародного валютного фонду.
Ще одним дорадчим підрозділом Ради керівників є Об’єднаний міністерський комітет з передачі реальних ресурсів країнам, що розвиваються, який коротко називається Комітет з розвитку (Join Ministerial Committee of the Transfer of Real Resources to Developing Countries – Development Committee). Цей комітет був створений у 1974 році спільно Радами керівників Міжнародного валютного фонду і Світового банку. Комітет з розвитку займається питаннями економічного розвитку у глобальному масштабі.
Другим важливим блоком інституційної структури МВФ є Виконавча рада (Executive Board), тобто Директорат, якому Рада керівників передає частину своїх повноважень. Згідно з статутом МВФ Директорат несе відповідальність за ведення справ Фонду і працює постійно в його штаб-квартирі у Вашінгтоні. В момент створення Міжнародного валютного фонду Виконавча рада нараховувала 12 директорів. Проте згодом її склад неоднаразово збільшувався і зараз нараховує 24 директори. Сім з 24 виконавчих директорів призначаються країнами з найбільшими внесками в капітал Фонду. До складу цих країн входять Німеччина, Великобританія, Китай, Саудівська Аравія, США, Франція і Японія. Решта членів Директорату вибираються керівниками від інших країн з врахуванням принципу географічного представництва. Призначення і вибори виконавчих директорів відбувається раз у два роки. Засідання Виконавчої ради проходять декілька разів на тиждень.
Виконавча рада МВФ призначає також директора-розпорядника. Як правило, ним є представник Європи. Він не може бути ні керівником, ні виконавчим директором. Директор-розпорядник виступає в якості голови Директорату без права голосу, за винятком тих випадків, коли голоси у Виконавчій раді розділяються порівно. Директор-розпорядник веде поточні справи Фонду, призначає свого заступника, секретаря, скарбника, генерального радника юридичного відділу, економічного радника, завідуючих європейськими відділеннями в Парижі та Женеві й інших ключових посадових осіб.
Міжнародний валютний фонд здійснює діяльність в окремих країнах світу через свої регіональні відділи. Зараз Фонд має сім таких відділів: Африканський, Європейський І, Європейський ІІ, який був створений у грудні 1991 року після відомих подій у країнах Східної Європи, відділ Західної півкулі, Середнього Сходу, Центральної Азії, Південно-Східної Азії та Тихоокеанського регіону.
Крім регіональних, Фонд має професійні відділи з грошових і валютних питань, з бюджетно-податкових проблем, правовий і дослідницький відділи. МВФ має також підрозділи обслуговуючого і допоміжного характеру. До цього структурного блоку входять відділи адміністративних і зовнішніх зв’язків, статистики і скарбника, бюро перекладацьких послуг і деякі інші. До цього ж блоку входить і Інститут МВФ, розташований у Вашінгтоні, який організовує курси і семінари з підвищення кваліфікації державних службовців із країн-членів Фонду. Всі співробітники різних підрозділів Міжнародного валютного фонду формально підпорядковані керівним його органам і уряди країн-членів не мають права тиснути на них. Проте в багатьох випадках ця вимога фактично не виконується.
Міжнародний валютний фонд у своїй діяльності не ізолюється від інших міжнародних організацій. В зв’язку з тим, що Фонд входить в систему Організації Об’єднаних Націй, він має тісні контакти з її Секретаріатом, Економічною і Соціальною радою. Особливо активно Фонд співробітничає зі Світовим банком, багато співробітників якого займають керівні пости в МВФ. Крім цього, Фонд підтримує зв’язки з Організацією економічного співробітництва і розвитку, зі Світовою торговельною організацією та іншими міжнародними установами.