Економічна політика (2004)
1. Система економічних інтересів суспільства.
На кожному історично визначеному етапі суспільного розвитку суспільство мало свою специфічну економічну структуру, соціально економічний та політичний устрій. Тому формування і реалізація економічних інтересів через систему економічних відносин завжди визначаються історично визначеними умовами виробництва, розподілу, обміну та споживання життєвих благ (формації, цивілізації та інш.) або рівнем розвитку продуктивних сил, соціально-економічних відносин, соціально-політичного устрою та економічної політики держави. Вони залежать від відносин власності на фактори виробництва, від місця, становища і ролі людей, соціальних груп, класів у суспільному виробництві і у суспільстві.
За суб‘єктами економічні інтереси поділяються на особисті, індивідуальні, групові, колективні, регіональні, відомчі (галузеві); суспільні, державні та глобальні, світові.
З точки зору соціальної і економічної структури суспільства носіями економічних інтересів (суб‘єктами відносин) є: споживачі і виробники, покупці і продавці, регіони, відомства, робітники і селяни, інтелігенція, різні демографічні групи (молодь, жінки, пенсіонери тощо) національні та інш.
Всі суб‘єкти економічних відносин як носії інтересів вступають у відносини безпосереднього виробництва, розподілу, обміну і споживання з метою реалізації своїх економічних інтересів. Виникає складна система взаємодії і реалізації інтересів.
Оскільки головною продуктивною силою у суспільстві є людина як фактор виробництва, суб‘єкт економічних відносин і мета виробництва, то з розвитком ринкової економіки і товарних відносин обміну зростає увага до людини як головного суб‘єкта цих відносин, до його ролі в цих відносинах і мотивів економічної поведінки. В економічній теорії виникає модель або концепція «економічної людини», зміст якої визначається неоднозначно. Але ще А.Сміт і Д. Рікардо вважали, що він характеризується перш за все визначальною роллю власного, особистого інтересу у мотивації економічної діяльності і поведінки. Людина переслідує власну вигоду (інтерес), навіть якщо є членом певної групи, колективу, а не інтереси групи, суспільства. Сьогодні переважна більшість вчених вважає, що пануючим економічним інтересом в умовах ринкових економічних відносин як засобу реалізації економічних інтересів мільйонів товаровиробників, всіх суб‘єктів господарювання (фізичних та юридичних) є особистий, власний інтерес людини. В економічних відносинах кожний контрагент відносин завжди переслідує свій особистий інтерес.
Тому система економічних відносин як інтересів всіх суб‘єктів, членів суспільства практично завжди суперечлива. Інтереси конкретних суб‘єктів економічної діяльності і відносин не завжди збігаються. Чи можуть співпадати економічні інтереси раба і рабовласника, кріпака і феодала, найманого робітника і роботодавця (власника капіталу), продавця і покупця, суб‘єкта виробництва і держави? Ці інтереси не співпадають, вони є суперечливими, антагоністичними у класових суспільствах.
В економічній теорії виділяться чотири групи основних суб‘єктів ринкових відносин як носіїв економічних інтересів: домашні господарства, сім’ї, підприємства (фірми), банки і держава (уряд) . Існує й інша класифікація суб‘єктів господарювання, яка принципово не відрізняється від першої.
Соціальна та економічна структура суспільства визначає певний рівень економічних відносин як реалізації інтересів, отже, й певний рівень суперечностей, хоч всі ці рівні діалектично взаємодіють.
В економічній теорії пануючим поділом на рівні економічних відносин і відповідно суперечностей є «макро-» та «мікрорівень», але сьогодні виділяють відносини-суперечності і на рівні фізичних осіб .
Неспівпадання економічних інтересів та ступеня їх реалізації (рівень зарплати, доходів, зайнятості та інш.) ми бачимо на рівні виробничої і невиробничої сфери, регіонів, галузей, покупців і продавців, що визначає економічну поведінку людей у відповідних секторах економіки і веде до негативних соціально-економічних наслідків (безробіття, міграції та еміграції населення, антизаконної діяльності та інш.)
Особливе місце у економічних відносинах на “макрорівні” займають різноманітні галузеві та міжгалузеві комплекси. Такими комплексами сьогодні є: агропромисловий комплекс (АПК), військово-промисловий комплекс (ВПК), сфера освіти, паливно-енергетичний, машинобудівний, сировинний та інші. Саме тут сьогодні виникають гострі суперечності, конфлікти. Їх комплексне вирішення, узгодження інтересів в них, між ними і державою мають велике значення не тільки для ефективного розвитку цих комплексів, а для всієї національної економіки. Деякі з цих комплексів є по суті природними монополіями з усіма перевагами монополій у ринковій економіці і новими економічними суперечностями. Зрозуміло, що без державного контролю за їх діяльністю (цінами, тарифами) вони будуть реалізовувати свої колективні економічні інтереси всупереч інтересам споживачів їх продукції, всупереч державним інтересам.
Національні державні економічні інтереси як довгострокові інтереси всього населення полягають в стабілізації оптимальних темпів економічного зростання і забезпеченні на цій основі зростання життєвого рівня всього населення. Носієм і захисником національних економічних інтересів є держава, уряд. Але і в державній економічній політиці виникають суперечності, які пов’язані з егоїстичною і рентоорієтованою поведінкою чиновників різного рангу, лобіюванням приватно вигідних рішень з боку зацікавлених в них структур. Суперечності інтересів виникають також між різними політичними партіями, блоками, фракціями на рівні формування і прийняття певних законів законодавчим органом (парламентом, радою).
Для реалізації економічних інтересів різних верств населення, соціальних груп останні вибирають представників у виборні органи влади, які розробляють і приймають закони, контролюють органи виконавчої влади. Але депутати і чиновники переслідують перш за все свої особисті економічні інтереси, свою вигоду, що й визначає їх економічну поведінку(діяльність) при прийнятті певного закону, постанови, указу. Значний вплив на таку поведінку має корумпованість частини чиновників, депутатів. Такі особи можуть діяти всупереч національним економічним інтересам. Прикладів такої діяльності достатньо в любій країні.
Економічні відносини і суперечності інтересів на “мікрорівні” виникають на підприємствах, фірмах, корпораціях.
З виникненням і розвитком капіталістичного товарного виробництва на капіталістичному підприємстві, а потім у акціонерному товаристві, корпорації виникають між найманими робітниками і роботодавцями (капіталістами) як суб’єктами виробництва відносини, які мають суперечливий характер. Економічним інтересом найманого робітника є отримання робочого місця і зростання зарплати, а метою власника засобів виробництва (капіталіста) – є отримання і зростання (максимізація) прибутку. За метою і реалізацією інтересів вони є протилежними, суперечливими, бо підвищення рівня реалізації інтересу одного суб’єкта відбувається, як правило, в умовах стабільного виробництва, за рахунок зниження рівня реалізації інтересу іншого суб’єкта. Ці відносини на “мікрорівні” стають корінними економічними суперечностями між провідними класами суспільства і мають антагоністичний характер. Суперечності інтересів між капіталістами та іншими виробниками (внутрішньогалузева і міжгалузева конкуренція) мають вторинний характер ,як і суперечності інтересів між продавцями та покупцями. Неузгодженість економічних інтересів між найманими робітниками і роботодавцями приводить до загострення суперечностей та соціальних конфліктів(страйків та інш.)
Розвиток виробництва і посилення ринкової конкуренції зумовлюють посилення концентрації та централізації капіталу і виробництва та виникнення монополій. Це приводить до суперечності між монополією та більшістю нації і потребує державного втручання в ринкові відносини, проведення певної економічної політики для захисту інтересів більшості.
Економічні відносини як реалізація інтересів виникають і на рівні окремих фізичних, та юридичних осіб. Тут також виникають економічні суперечності та конфлікти та відповідні механізми узгодження інтересів.
Основоположник і творець марксистської політекономії К.Маркс вважав, що економічні суперечності між провідними класами у класових суспільствах мають антагоністичний характер, будуть загострюватись, що приведе до революційного вирішення цих суперечностей.
Але суперечності економічних інтересів мають як об’єктивну так і суб’єктивну основу. Об’єктивна основа суперечностей, антагонізму інтересів визначається історично визначеним способом виробництва економічних благ, рівнем розвитку продуктивних сил і відповідною системою соціально – економічних відносин, різним місцем і роллю кожного суб’єкта у суспільному виробництві, його економічним становищем. Існує теорія, що причиною розвитку економіки, економічних систем – причиною саморозвитку – є наявність єдності і боротьби протилежностей, суперечностей. За таким методологічним підходом вони є постійними.
Суб’єктивна основа пов’язана з свідомим впливом на економічну діяльність і відносини, з суб’єктивізмом і волюнтаризмом, з певною економічною політикою.
Поглиблення суспільного поділу праці веде до ускладнення економічної структури суспільного виробництва ,збільшення кількості суб’єктів економічних відносин та суперечностей між ними ,які вирішуються переважно на основі ринкової конкуренції Але існує точка зору, що в сучасних умовах (особливо в розвинутих демократичних країнах) економічні суперечності перестають бути антагоністичними, лишаючись конфліктно–компромісними. Вирішальною особливістю економічних конфліктів стала можливість їх вирішення, досягнення компромісу на основі трудового законодавства держави та інших законів, системи колективних договорів і участі профспілок у знаходженні компромісу, різних державних інститутів.
Отже, аналіз системи економічних інтересів і їх взаємодії в системі економічних відносин дозволяє зробити певні висновки:
- В процесі економічної діяльності економічні інтереси суб’єктів господарювання суперечливі. Вони природні і неминучі;
- Існуючі суперечності потенційно містять в собі як можливості їх переростання у конфлікти, так і можливості їх узгодження, компромісів, оптимізації;
- Внутрішньо суперечливе і представництво національних економічних інтересів владними органами, всіма гілками влади, бо в поведінці депутатів і чиновників переважають їх приватні економічні інтереси;
- Існують різні механізми, засоби вирішення, узгодження, оптимізації економічних інтересів: ринковий, інституціональний, державний, змішаний.